На 27-му поверсі культового скляного хмарочоса, який називають «Штани», у центральному бізнес-кварталі Пекіна з півдесятка неформально вбраних молодих людей перемовляються про щось, сидячи на ергономічних стільцях у кімнаті всіх кольорів веселки. В офісі панує атмосфера хіпстерського технологічного стартапу. Насправді це штаб-квартира китайського телеканалу, який веде трансляції іноземними мовами та з 2016-го називається Китайська глобальна телевізійна мережа (China Global Television Network, CGTN). Молоді працівники — китайці, які навчалися за кордоном і вільно володіють однією з п’яти мов мережі: англійською, французькою, іспанською, арабською або російською. CGTN — одні з перших, хто втілює активні та щедро фінансовані спроби Китаю поширювати свої передачі за кордоном. Глава держави Сі Цзіньпін наказав каналові «добре розповідати про Китай».
CGTN, де зібрано всі трансляції іноземними мовами державної телекомпанії CCTV, тримає свій бюджет у секреті, але не приховує амбіцій позмагатися зі світовими телекомпаніями, як-от CNN і BBC. У листопаді CGTN планує відкрити новий телецентр у Чизику, багатому передмісті Лондона. Це стане доповненням до двох інших телецентрів у Вашингтоні та Найробі, які дісталися каналу ще від CCTV і на кожному з яких працює близько 150 репортерів. Посилаючись на електронний лист від місцевої рекрутингової агенції, сайт BuzzFeed News повідомляє, що за наступні півтора року новий центр планує прийняти на роботу понад 350 журналістів із Лондона. Крім того, за даними цього ресурсу, який цитує одного з дібраних кандидатів, їм пропонують оклади, що набагато перевищують середні для лондонських журналістів. Можливо, вибір назви CGTN теж допоміг: раніше, коли закордонні телеканали Китаю працювали під брендом CCTV, вони асоціювалися з апаратурою для відеоспостереження (англ. closed-circuit television).
Читайте також: Українські ЗМІ чи ворожі коригувальники
Щоб забезпечити контроль над мовленням своїх вітчизняних і міжнародних телевізійних служб, зокрема CGTN, у березні уряд об’єднав їх у єдину медіа-групу під назвою «Голос Китаю» (англійською це, напевно, умисно повторює назву американської державної телерадіослужби «Голос Америки»). Така реорганізація дає змогу CGTN та іншим мовникам зберігати певну самостійність під спільним керівництвом, яке контролюється Відділом пропаганди Комуністичної партії Китаю — могутня служба, що опікується пропагандою та цензурою ЗМІ. Серед завдань «Голосу Китаю» — «загальне планування важливих пропагандистських повідомлень». Професор Цзя Веньшань із Народного університету в Пекіні написав у державній газеті, що медіа-група намагатиметься «боротися проти фейкових новин, спростовувати пропагандистські меми про «китайську загрозу» та протистояти гегемонії західних ЗМІ».
Політики Піднебесної давно нарікають, що західні ЗМІ задають тон у глобальному дискурсі та упереджено налаштовані до Китаю. Десяток років тому, після шквалу критичних матеріалів про антикитайські виступи в Тибеті, влада КНР вирішила наростити зусилля, щоб відібрати в Заходу «панівні позиції в дискусіях». За даними гонконгівської газети South China Morning Post, для цієї мети уряд виділив 45 млрд юанів ($6,6 млрд). Ті кошти вливають у розширення флагманів мовлення іноземними мовами: друковані та онлайн-медіа, а також теле- й радіостанції. У 2009‑му газета China Daily (у той час єдине китайське щоденне англомовне видання) створила спеціальну версію для американського ринку. Того самого року таблоїд Global Times, що належить головному рупору партії «Женьмінь жибао», запустив власну щоденну англомовну газету та публікує дещо ліберальніші матеріали, ніж China Daily, але все одно уникає критики на адресу партії. Global Times випускає своє американське видання з 2013-го у власній друкарні в США.
Суцільний і безперервний Китай
За останнє десятиліття головна китайська агенція новин «Сіньхуа», яка публікує матеріали різними мовами, відкрила більше редакцій за кордоном, ніж будь-хто з конкурентів, і довела їх кількість із 110 до 180. У 2010-му вона відкрила всесвітній англомовний телеканал CNC World. Китайська радіостанція China Radio International, яка входить до складу «Голосу Китаю», нині веде трансляцію 65 мовами, тоді як 10 років тому їх було 43. Ці медіа також нарощують свою присутність в інтернеті англійською та іншими мовами й активно використовують такі заборонені в КНР соціальні мережі, як Facebook, Instagram і Twitter. У 2012-му офіційний веб-сайт China Tibet Online почав виходити французькою та німецькою.
Результати цих змін різні. У 2009 році, коли Китай став нарощувати свої іншомовні ЗМІ, Pew Research провів опитування в 38 країнах про ставлення до Піднебесної. У середньому прихильно відреагували 50% респондентів. До 2017-го показник дещо знизився й становив 47%. Але респонденти в країнах, що розвиваються, налаштовані позитивніше за респондентів у багатих державах. Проведене у 2016 році опитування молоді з 18 африканських країн виявило, що серед глядачів CGTN 63% він подобався та лише 13% мали від нього негативне враження. Більше як половина опитаних сказала, що погоджується з «ідеологічною програмою» каналу. На думку професора Вестмінстерського університету Гюґо де Бурґа, у країнах із цензурою засобів масової інформації люди можуть менш критично ставитися до підконтрольних державі медіа, якими керують іноземці.
Читайте також: Інформаційна криза
Загальна статистика для CGTN більш ніж задовільна. На Facebook канал має 62-мільйонну аудиторію, яка перевищує наявну в BBC та «Аль-Джазірі» разом. Проте дві третини інтернет-трафіку CGTN припадає на сам Китай. Переважно це люди, які хочуть опанувати англійську. CGTN не публікує свою глядацьку статистику, але аналітики вважають, що мало хто за межами Піднебесної чув про цей канал, не кажучи вже про те, щоб його дивитися. За оцінкою аналітика Freedom House Сари Кук, у найбільших американських містах кількість глядачів онлайн-відео NTDTV — каналу, заснованого забороненим у Китаї духовним рухом Фалуньгун, переважає аудиторію передач CGTN. Відео, опубліковані на YouTube-каналі CGTN, рідко набирають більше ніж кілька сотень переглядів, тоді як перегляди відео BBC часто перевищують 50 тис.
Наклади китайської зарубіжної друкованої періодики іноземними мовами також не дають чіткої картини. Перевіркою 2014 року встановлено, що 94% щотижневого європейського видання China Daily, один примірник якого коштує £2 ($2,65), просто роздавали задарма. Якщо якась газета змогла закріпитися на Заході, то це здебільшого завдяки тому, що західним виданням платять за передрук її матеріалів безплатними додатками. У 2016-му «Женьмінь жибао» уклала угоду з британською Daily Mail про розміщення до 40 своїх матеріалів на сайті останньої щотижня. Своєю чергою, «Женьмінь жибао» зобов’язалася перепощувати аналогічну кількість матеріалів із Mail Online. Англомовний тижневик Beijing Review друкує статті на рекламних шпальтах іноземних видань, зокрема The Economist. Цю саму тактику застосовують і в ефірному мовленні. У 2015 році агенція Reuters дійшла висновку, що позитивні новини та інші програми про Китай, створені на міжнародній радіостанції КНР CRI, звучали щонайменше на 33 радіостанціях у 14 країнах, зокрема США, без посилання на причетність CRI до їх випуску.
Читайте також: Обов’язок дбати
Конкурувати китайським іншомовним ЗМІ важко не через брак старанності та зусиль. Час від часу CGTN намагається вийти з образу партійного рупора, висвітлюючи непрості соціально-політичні теми, заборонені вітчизняним колегам. В одному з останніх випусків ток-шоу «Діалог» на CGTN ведучий підводив гостей студії до розмови про онлайн-есе, написане розчарованим пекінцем, у якому автор скаржився на порожнечу життя в місті. І це незважаючи на те, що згаданий текст, який моментально поширився в соцмережах, цензори видалили в Китаї. Політики називають таку поширену практику надання свободи іншомовним ЗМІ «нейцзінь вайсон»: суворий контроль внутрішніх видань і м’якше ставлення до міжнародних мас-медіа. Зразком для себе вони називають Russia Today.
Утім, попри заклики до інновацій, Сі Цзіньпін також наголошує на тому, що новинні медіа повинні бути рупорами партії. Китайські іншомовні ЗМІ прислухаються до його голосу. Улесливе висвітлення всього, пов’язаного з главою держави, — звичайна частина їхніх матеріалів. На каналі YouTube відеофільм від CGTN під назвою «Невідомий Сі Цзіньпін», завантажений у січні, набрав понад 1,6 млн переглядів. Мабуть, у CGTN таки навчилися подавати лестощі.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com