Стоячи на самому верху Іспанських сходів у Римі, можна добре оцінити європейські дива, адже це, мабуть, єдине місце, звідки видно три суверенні держави. Більшу частину краєвиду займає, звісно, Італія. Але вдалині видніється купол собору Святого Петра у Ватикані — окремому місті-державі. А просто під ним, над найпривабливішим торговим районом Рима, майорить велике червоно-біле полотнище — знак присутності Суверенного військового Ордену Госпітальєрів Святого Іоанна Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти.
Колишній медичний корпус хрестоносців, орден керував низкою островів у Середземному морі, доки з Мальти його не вибив Наполеон. І хоча мальтійські лицарі не володіють більше жодними територіями, якщо не враховувати кількох будівель у Римі та ще однієї на Мальті, орден, однак, усе ще підтримує дипломатичні відносини з понад сотнею держав і має статус постійного спостерігача при ООН.
Уся Європа всіяна такими «особливостями» — залишками процесу консолідації в національні держави. Тут є сім держав із населенням менше як 500 тис. Додайте сюди ще британські коронні володіння й данські автономії, не забудьте про Гібралтар і суверенні бази Британії на Кіпрі — і кількість мікротериторій зросте до 15. Не маючи масштабної економіки, ці мікротериторії вижили завдяки своєму єдиному справді цінному надбанню: суверенітету й праву чинити, як їм заманеться. Як комарі, вони висмоктували гроші із сусідніх держав, пропонуючи їхнім мешканцям можливість робити те, що було заборонено у своїй країні. Монако відкрило своє перше казино у 1856 році.
Читайте також: Аутсайдери проти системи
Пізніше багато з них перетворилися на податкові гавані. Деякі (Монако, Ліхтенштейн і Сан-Марино) мали істотну перевагу: до них було відносно легко дістатися з найбільших міст. Перейшовши до бізнесу у сфері офшорних фінансів, європейські мікротериторії набули значення, незіставного з їхнім розміром. Рік тому активи під управлінням Андорри у 17 разів перевищували ВВП цього крихітного піренейського князівства. Це забезпечило їм достаток. Ліхтенштейн, острів Мен, Монако, Сан-Марино й Джерсі належать до 20 найбагатших місць у світі за часткою ВВП на особу.
Але з 2001 року та сама діяльність зумовила небувалий міжнародний тиск на них. Можливість користування послугами мікротериторій для фінансування тероризму вперше викликала шквал критики на їхню адресу після 11 вересня 2001 року. Справу довершила світова фінансова криза. Уряди, яким не вистачало доходів для зменшення бюджетного дефіциту, почали менше панькатися з фізичними особами й корпораціями, які мінімізували свої податки. Ще менше схильними до цього стали виборці. Поширенню популізму в Європі сприяло й обурення тими, хто переховує гроші від оподаткування в офшорах й ухиляється від сплати податків.
Читайте також: Звичайний виборець «брексіту»
Але завдяки тиску (здебільшого з боку ОЕСР — клубу переважно багатих країн — і спеціального комітету Moneyval — спостережного органу, започаткованого Радою Європи для протидії відмиванню грошей) вдалося досягти значних змін. Більшість мікротериторій, які є або суверенними державами, або їхніми володіннями, піддалися на вмовляння й ухвалили закони та створили інститути для боротьби з офшорними махінаціями. За це їм довелося розплачуватися. Гроші попливли до Сінгапуру й у Дубаї, а також до європейських країн, зокрема Латвії, Грузії та Молдови.
Деякі з них уже шукали альтернативні джерела прибутку. Більшість намагалася сприяти розвитку туризму. Мальта, Олдерні й острів Мен (який рекламує себе під дотепним, хоча й сумнівним гаслом «Там, де ви можете») заманили на свої береги компанії, що випускають інтернет-ігри. Джерсі та інші з усіх сил намагаються залучити бізнес зі сфери технологій і телекомунікацій. Але це не означає, що європейські мікродержави відмовилися від офшорних фінансів.
Завести собі інструменти для боротьби з підозрілою діяльністю — це одне. Користуватися ними — зовсім інше. На наступному етапі роботи Moneyval зосереджуватиметься на імплементації: забезпеченні ефективної реакції на повідомлення про випадки підозрілої діяльності. Приклад — Ватикан. Багато років поспіль італійці зі зв’язками в папській адміністрації могли користуватися послугами його банку (Інституту релігійних справ) для ухиляння від податків, відмивання грошей і нелегального експорту валюти. За останні роки Святий Престол, який добровільно погодився на інспекцію з боку Moneyval, активно вживав заходів для запобігання подібним негативним явищам у майбутньому. Після 2011-го його орган фінансового контролю передав до ватиканської прокуратури 34 справи щодо підозрілої діяльності. Але поки що не було висунуто жодного офіційного обвинувачення.
Святі гроші
Поза сумнівом, не давати потенційно проблематичним маленьким державам збиватися з праведного шляху — справа необхідна. Але деякі з дрібніших юрисдикцій справедливо зауважують, що вони змогли-таки повернутися в рамки законності, тоді як чимало більших країн й далі роблять те, що їм заманеться. До найпроблемніших податкових гаваней Європи належать Люксембург, Ірландія та Нідерланди. Moneyval не контролює жодну з них. Усі вони — члени ЄС, а тому мають змогу через своє лобі в Брюсселі вихолощувати заходи, спрямовані на обмеження фіскальних порушень.
Британія теж у багатьох аспектах нагадує податкову гавань. Регулювання діяльності британських фірм, які засновують компанії, майже не здійснюється, і воно явно слабше, ніж у коронних володіннях Великої Британії. У травні Роберто Савіано, автор бестселера про неаполітанську мафію, провокативно назвав Британію «найкорумпованішим місцем на Землі». Мало хто з італійських прокурорів відважився б на таке навіть у приватній розмові. Але вони погоджуються із Савіано, що надто багато британських компаній використовуються для відмивання доходів італійської організованої злочинності, зокрема від контрабанди зброї. Так само частину неправедних багатств, знятих із банківських рахунків у мікродержавах, переведено не на далекі тихоокеанські острови або до самопроголошених республік, а до американських штатів, які пропонують залізобетонну анонімність для корпорацій. Тож великій рибі глобальних фінансів давно час перестати дошкуляти дрібноті й поглянути на власне відображення в акваріумі.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com