Той виступ був такий самий яскравий, як і все, що показують у Національному театрі в Барселоні: 4 липня президент уряду Каталонії Карлес Пучдемон оголосив там про намір провести 1 жовтня односторонній референдум про незалежність від Іспанії. У представленому ним законопроекті передбачено, що якщо кількість голосів «за» переважить голоси «проти» (незалежно від явки), за 48 годин уряд Каталонії проголосить незалежність. Для прибічників Пучдемона це героїчний момент у національній історії. Для консервативного прем’єр-міністра Іспанії Маріано Рахоя — «авторитарна маячня». Останній твердо вирішив не допустити нічого такого.
Читайте також: Посол Іспанії в Україні про майбутнє Європи
Крок Пучдемона — це результат п’ятирічного руху за відокремлення Каталонії, одного з найбагатших регіонів Іспанії (7,5 млн каталонців становлять 16% населення країни). Сепаратистські настрої там розгорілися частково через заборону Конституційним трибуналом фрагментів нового статуту, який мав би надати Каталонії більшу автономію. Але основними силами, що виступають за відділення, стали барселонські політики-націоналісти, які звинувачують Мадрид у режимі суворої економії, запровадженому в межах зони євро як відповідь на кризу. На регіональних виборах 2015 року партії, що агітували за незалежність, виграли, але з мінімальною перевагою: владна коаліція одержала 48% голосів і здобула 53% місць у парламенті.
Пучдемон посилається на «законне право тисячолітньої нації на самовизначення». Національне і міжнародне право — проти нього. Конституція Іспанії 1978 року — її на референдумі схвалило більш ніж 90% каталонських виборців — гарантувала регіонам велику автономію. Але вона закріпила «непорушну єдність іспанської держави». Змінювати Конституцію може лише парламент Іспанії. До власного статуту Каталонії про автономію, на зміну якому повинен прийти закон Пучдемона, поправки вносити може тільки більшість (дві третини) членів каталонського парламенту. А Рада Європи, до якої звертався Пучдемон, у червні заявила, що будь-який референдум мусить проводитися «у цілковитій відповідності до Конституції».
Прем’єр Іспанії Рахой твердить, що потрібно дотримуватися закону. За вимогою офіційного Мадрида суди оштрафували і звільнили з посад каталонських політиків, які організували попередній неофіційний референдум у 2014-му (на ньому проголосувало тільки 2,3 млн, тобто 37% населення регіону). Цього разу каталонський уряд планує убезпечитися від правового переслідування: збирається протягнути закон про референдум через свій парламент простою більшістю у вересні. І заявляє, що результати референдуму, на відміну від 2014 року, будуть обов’язковими.
Читайте також: Туманне майбутнє
Віце-прем’єр-міністр Іспанії Сорайя Саенс де Сантамарія відповіла, що «24 годин буде достатньо», аби держава скасувала закон про референдум, щойно його приймуть. Позицію Рахоя підтримують і опозиціонери-соціалісти. Навіть ультраліва партія «Подемос» заявляє, що референдум не мав би обов’язкової сили. Уряду Каталонії не вдалося домогтися міжнародної підтримки у своїх прагненнях. Європейські партнери Іспанії вважають статус Каталонії виключно внутрішнім питанням.
Погрозами про проголошення незалежності Пучдемон, здається, хоче спровокувати Рахоя на надмірно жорстку реакцію, яка викличе масові протести в Каталонії. Ст. 155 Конституції Іспанії дає право урядові примушувати чиновників у регіонах виконувати свої законні обов’язки. Цю статтю, якою ще ніколи не користувалися, у Барселоні називають «танками на вулицях». Тож у Мадриді, швидше, звернуться не до неї, а до судів, щоб заблокувати референдум, не влаштовуючи цирк, і відкриватимуть справи проти тих, хто підписуватиметься під неконституційними заходами або голосуватиме за них.
Опитування свідчать: незалежність підтримують близько 40–44% каталонців (залежно від того, як сформульовано питання). Для революції цього не досить. Перспектива незаконних кроків спричиняє напруження в Барселоні. У червні Пучдемон звільнив члена свого уряду Жорді Байжета за слова про те, що референдуму, рішення якого обов’язкові до виконання, «імовірно», не буде. Байжет сказав, що сам готовий сісти за ґрати, але не наражатиме свою родину на санкції.
Підхід Рахоя може й не надто винахідливий, але дієвий. Він приносить йому політичну вигоду в решті регіонах Іспанії, де багато кому «каталонське скигління» вже набридло. Але такий підхід не звертає уваги на те, що Каталонія не вдоволена нинішньою конституційною системою Іспанії. Можливо, для збереження цілісності країни доведеться її переглянути.