Іспанія пережила буремні часи: громадянську війну 1930-х, диктатуру до 1975 року, невдалий державний переворот 1981-го, фінансово-економічний крах 2008–2013 років, а також націоналістичний і джихадистський тероризм. Зараз вона стоїть перед конституційною кризою, яка загрожує цілісності країни. Каталонський уряд планує 1 жовтня провести референдум про незалежність, який має обов’язкову силу. Якщо більшість проголосує «за», незалежно від явки, президент Каталонії Карлес Пучдемон в односторонньому порядку проголосить незалежність.
Конституційний суд Іспанії назвав референдум незаконним, а консервативний уряд прем’єра Маріано Рахоя перебрав на себе контроль над фінансами регіону у спробі не допустити його проведення. Спецслужби провели обшук у приміщеннях державних установ Каталонії та однієї приватної служби експрес-перевезень. Конфісковано постери й бюлетені, заарештовано щонайменше 12 посадових осіб. Каталонський уряд закликав до «мирного опору».
Криза наростає, як снігова лавина, перетворюючись на серйозну загрозу іспанській демократії. Розумне її вирішення має велике значення для решти Європи. Якщо Каталонія стане прецедентом, це вплине й на інших майбутніх сепаратистів від Шотландії до Донбасу.
Читайте також: Поліція вилучила 2,5 мільйона бюлетенів призначених для голосування на референдумі Каталонії
Рівень життя в Каталонії вищий від середнього як в Іспанії, так і в Європейському Союзі. Вона має чи не найбільше з-поміж усіх регіонів Європи повноважень для самоуправління, зокрема для захисту каталонської мови. Для стороннього ока Каталонія — чудовий, успішний край. Але більшість каталонців незадоволені долею. Вони думають, що Іспанія забирає надто багато їхніх грошей і недостатньо поважає їхню ідентичність. Рахой помилково гадав, що час і відновлення економіки заспокоять невдоволення в цьому регіоні.
онституція Іспанії, ухвалена на референдумі 1978 року (і майже одностайно підтримана в Каталонії), проголошує «непорушну єдність» країни. Повнота влади належить народові Іспанії загалом, а не мешканцям її окремих складових частин. Уряд Каталонії заявляє про право на самовизначення. Але міжнародне право визнає це лише тоді, коли йдеться про колоніалізм, вторгнення іншої держави або грубу дискримінацію та порушення прав людини. Ці пункти, як вважається, можна застосувати до курдів, що провели референдум про вихід з Іраку 25 вересня.
Проте Каталонію навряд чи можна назвати колонізованою, окупованою або пригнобленою. Багато іспанців побоюються, що за її виходом швидко настане черга Країни Басків. Якщо верховенство права ще щось означає, то Конституції слід дотримуватися. Тому Пучдемон повинен відмовитися від свого нерозважливого референдуму. Навряд чи противники виходу підуть на голосування, тому всі голоси «за», що він дістане, будуть сумнівними не лише з правового, а й із політичного погляду. Та все-таки гра Рахоя в котика-мишку з урнами для голосування забезпечила пропагандистську перемогу Пучдемона. Більшість електорату Рахоя в решті Іспанії підтримує прем’єра почасти тому, що він не йде на поступки каталонському націоналізму. Але щось важливе в цій країні дало збій, і обов’язок прем’єра — виправити це.
Читайте також: Каталонія закликала ЄС втрутитися у ситуацію щодо референдуму
Демократія вимагає не лише верховенства права, а й консенсусу. Конституційні зміни, особливо право виходу зі складу країни, повинні бути непростими, але й не неможливими. У Шотландії та Квебеку народ дістав право висловити свою думку, та це не закінчилося розколом. Рахою слід захищатися дещо не так активно: зараз йому потрібно намагатися по-новому домовитися з Каталонією, водночас запропонувавши переписати Конституцію з тим, щоб дозволити проведення референдумів про вихід зі складу країни, але тільки якщо буде наявна чітка більшість за високої явки виборців.
Шкода для Каталонії
Значна частина каталонців хоче мати право голосу щодо цього, але опитування свідчать, що тільки понад 40% підтримує незалежність. Напевно, більшість задовольнилася б новою домовленістю, за якою отримала б зрозуміліші повноваження, право залишати собі більше фінансів і символічне визнання розуміння нею державності. Біда в тому, що ні Пучдемон, ні Рахой, здається, не зацікавлені обговорювати це.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com