Сьогодні естелад (естелада — прапор, у якому поєднані каталонські та кубинські елементи і який став знаменом тих, хто прагне незалежності свого краю) у Каталонії менше, ніж раніше. Але достатньо, аби заохочувати регіональний уряд обіцяти референдум про незалежність у 2017-му. Центральний уряд Іспанії відмовляється розглядати можливість такого плебісциту. Тож конфронтації, здається, не уникнути.
Насправді вона вже почалася. Близько 300 каталонських чиновників чекає суд за звинуваченням у порушенні закону (одностороння спроба провести референдум про незалежність у 2014 році, а також дрібні протести на кшталт вивішування естелад на адміністративних будівлях). Президент каталонського Женералітету (уряду) Карлос Пучдемонт обіцяє влітку проштовхнути закони про відокремлення, зокрема про створення власної податкової служби, а тоді у вересні провести референдум. Його коаліція (виступає за незалежність) має в парламенті Каталонії більшість. 14 грудня Конституційний суд Іспанії попередив Женералітет, що референдум буде незаконним. Країна може постати перед безпрецедентним викликом для своєї демократичної Конституції.
Як до такого дійшло? Згідно з Конституцією 1978 року Каталонія дістала більше самоуправління, ніж має будь-який інший край у Європі. Документ дав Женералітету контроль над школами, лікарнями, поліцією та в’язницями регіону. Каталонська стала основною мовою викладання. За Жорді Пужоля, талановитого касика (політичного лідера) помірковано-націоналістичних поглядів, який очолював Женералітет у 1980–2003-му, Каталонію такий порядок влаштовував. Через своїх представників у парламенті в Мадриді вона домагалася для себе розширення повноважень і примноження прибутків.
Читайте також: Іспанський суд повторно не визнав резолюцію про незалежність Каталонії
Ускладнили ситуацію два моменти. Перший — 2010 року Конституційний суд Іспанії скасував формулювання в новому Статуті про автономію, що давали каталонцям право визначати себе окремою нацією і наділяли Женералітет додатковими повноваженнями. Раніше каталонці (на референдумі) та іспанський парламент цей Статут ухвалили. І другий — економічна криза після обвалу іспанського ринку нерухомості у 2008-му.
2012 року протестувальники, що виступали проти режиму жорсткої економії, почали звинувачувати в проблемах Мадрид. Підтримка незалежності зросла з 25% до 45%. «У суспільстві поширилися радикальні погляди», — каже історик Джоан Кулла. Дехто думає, що бодай частково за це відповідальний Женералітет із його грішми та інформаційною машиною. Це давало змогу націоналістам утримувати владу, попри зменшення бюджету та викриття десятилітніх наживань чиновників на держзакупівлях.
Конфлікт політично вигідний не тільки каталонським націоналістам, а й прем’єрові Іспанії Маріано Рахою та його консервативній Народній партії. Обстоювання ним територіальної цілісності країни популярне в більшості регіонів, окрім Каталонії. Багато років Рахой ніяк не відповідав на невдоволення каталонців (де в чому виправдане). Регіон вносить до центрального бюджету країни більше, ніж отримує з нього. І поки каталонські транспортні системи занедбуються, у Мадрида першокласне метро й надмір автомагістралей.
Однак невирішеність втомлює і Барселону, і Мадрид. Рахой доручив каталонське питання своїй заступниці Сорайї Саенс де Сантамарії, яка починає промацувати ґрунт у Женералітеті. Пучдемонт оприлюднив 46 пунктів до обговорення. Перший — «обов’язковий до виконання референдум». Умови потенційної угоди передбачити неважко. Рахой може запропонувати поступки щодо грошей та інфраструктури, а також більш суперечливі: визнання каталонської офіційною мовою або проголошення Каталонії нацією в складі Іспанської держави.
Але найскладніше — референдум. Каталонські націоналісти вважають себе зразковими проєвропейцями. Однак багато процесів у регіоні перегукуються з Brexit. Замість Брюсселя націоналісти звинувачують в обкраданні Каталонії Мадрид. Вони вважають, що здобуття незалежності буде швидким і легким.
Читайте також: Уряд Каталонії погрожує створити незалежну державу без схвалення Іспанії
Пучдемонт наполягає, що блокувати референдум не можна, бо це «погані новини для демократії». Він готовий обговорювати дату його проведення. Але додає: «Ми так просто не відступимося. Гадаю, ми заслужили право бути почутими». Дехто в Барселоні вважає, що лідери Женералітету таким чином шукають шлях відступу від обіцянок, але так, щоб зберегти обличчя. Пучдемонт час від часу говорить про «установчі» вибори для заснування нової держави. Але від них може постраждати його ж партія з огляду на заплямованість корупцією. Натомість вибори могли б посилити каталонський варіант лівих «Подемос», що вже заправляє в міській адміністрації Барселони й формує ширшу партію. І бачить Каталонію частиною «плюранаціональної» Іспанії.
«Які проблеми перебування в складі Іспанії створює для повсякденного життя каталонців? — запитує Інес Аррімадас із партії «Сьюдаданос», що очолює опозицію в каталонському парламенті. — Проблеми Каталонії — безробіття, бідність і корупція». Що довше триватиме патова ситуація, то складніше буде Пучдемонту переконувати каталонців, що це не так.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com