«Це поворотний момент в історії сіонізму й держави Ізраїль», — сказав прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу 19 липня. Кнесет, ізраїльський парламент, щойно ухвалив закон, у якому право на національне самовизначення закріплюється «виключно за євреями» й не поширюється на громадян Ізраїлю інших національностей. Закон про національну державу, як його називають, був потрібен «для забезпечення підвалин нашого існування», — сказав Нетаньягу. Але парламентарії-араби в Кнесеті назвали його «законом про вищість євреїв» і почали скандувати «Апартеїд!».
Схоже, закон про національну державу було задумано так, щоб утискати меншини. Він повторює положення з інших законів, але обходить мовчанкою той розділ декларації про незалежність, який вимагає від Ізраїлю забезпечити «повну рівність соціальних і політичних прав усім своїм мешканцям незалежно від релігії, раси або статі». Йому завжди було нелегко врівноважувати цю обіцянку зі своїм статусом єврейської держави. Неофіційна дискримінація існує десятки років і проявляється в тому, що араби отримують менше державних ресурсів, ніж євреї. Нове ж у документі те, що депутати з коаліції прем’єра Нетаньягу намагаються закріпити цю нерівність на законодавчому рівні.
Читайте також: Нетаньяху зустрівся з Путіним в Кремлі
Фактично національна держава не така тотальна, як можна уявити собі з гучних заяв Нетаньягу. Замість конституції Кнесет ухвалив низку «основних законів». Один із них, від 1992 року, гарантує рівні права всім громадянам. Новоухвалений закон (також основний) цього не змінює. Консервативніші проекти за роки політичних суперечок було розбавлено компромісами. Положення про виключно єврейські громади замінили розмитим формулюванням про «єврейські поселення». Інше положення визначає іврит державною мовою Ізраїлю, тоді як арабська, якою розмовляє чверть населення, має просто «особливий статус». Проте за час прем’єрства Нетаньягу арабською стали послуговуватися більше.
Обстоюючи закон про національну державу, Нетаньягу міг керуватися не так потребами державотворення, як пошуком електоральних голосів. Прагнучи пройти на п’ятий термін на виборах, які мають відбутися до кінця 2019-го, прем’єр-міністр, схоже, готовий повторити свою стратегію 2015 року, коли він закликав націоналістів «захистити державу Ізраїль» від «арабських виборців, які цілими натовпами йдуть на дільниці». Щоб зберегти владну коаліцію, він часто йде на поступки своїм союзникам ультраортодоксам і націоналістам. Але невдоволених все одно багато. Через декларативний статус закону про національну державу мало хто вірить, що йому вдасться змінити позицію ізраїльського Верховного суду, який часто виносить рішення на користь демократичних цінностей, а не ізраїльського націоналізму.
Критики уряду Нетаньягу, одного з найбільш правоконсервативних і найрелігійніших за всю історію Ізраїлю, вважають, що закон про національну державу свідчить про зусилля зробити країну менш демократичною і більш неліберальною. Ухвалюються закони, спрямовані на ослаблення судів і затикання рота пресі та правозахисним групам. Уряд заграє з консервативним електоратом, посилюючи напруженість у суспільстві. І він докладає мало зусиль для пошуків миру з палестинцями. Але Нетаньягу майже не відчуває необхідності міняти свою політику. Його підтримує президент США Дональд Трамп, який, наприклад, визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. Значна частина Арабського світу співпрацює з Нетаньягу для протидії Ірану. А ізраїльська опозиція надто слабка, щоб становити серйозну загрозу для уряду.
Читайте також: Кібербезпека в Ізраїлі: складний баланс між регулюванням та свободою
Попри новий закон, ізраїльська демократія здорова й сильна. У Кнесеті представлений широкий спектр поглядів (закон про національну державу ухвалили 62 голосами проти 55). Правова система контролює владу: останніми роками і прем’єр-міністр, і президент потрапили за ґрати за кримінальні злочини. Самому Нетаньягу загрожують численні розслідування за звинуваченнями в корупційних діях. Ізраїль має вільну пресу, яка, що приємно, не зважає на політичні посади й ранги. Спроби уряду придушити голос незгодних виявлялися малоефективними або зривалися через спротив судів та ЗМІ, а також через брак підтримки в самій владній коаліції, яка має невелику перевагу.
Того самого ранку, коли було ухвалено закон про національну державу, поліція затримала в Хайфі прогресивного рабина за проведення шлюбних обрядів без дозволу державного рабинату, у якому засідають ультраортодокси. За день до того Нетаньягу був змушений проголосувати проти виданого ним раніше розпорядження, згідно з яким геям дозволялося мати дітей від сурогатної матері. Скасувавши цей дозвіл, він задобрив своїх ультраортодоксальних партнерів по коаліції. Новий закон цих конфліктів не вирішить. Навіть самі ізраїльтяни не можуть дійти згоди, що означає бути єврейською державою.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com