Нині де-не-де звикле око ще помітить квадратний китайський трактор, що гуркотить десь в албанському селі: він нагадує про часи, коли ці балканські задвірки були найбільшим промоутером Китаю в Європі. У 1960-х китайські допомога й капітал підпирали режим Енвера Годжі в скруті в обмін на підтримку Пекіна в ООН, де місце Китаю займав Тайвань. Тепер дехто побоюється, що історія повертається. Китайські гроші вливаються в серце та периферію Європи. Іноді в них видно політичне забарвлення.
Державні інвестиції в ЄС нині на найнижчому за 20 років рівні. Тож не дивно, що деякі країни починають озиратися на схід. Китайські інвестиції в Європі, порівняно з американськими чи японськими, невеликі, але зростають. За результатами одного дослідження, у 2016-му новий показник прямих іноземних інвестицій із Китаю в ЄС перевищував цифру попереднього року на 77%, сягаючи $41 млрд. Цими днями увага Китаю прикута до інноваційного хабу Північної Європи, а також до інфраструктури. Але постраждалі від кризи південноєвропейські економіки, особливо ті, яким довелося зменшувати бюджетні видатки, аби їм виділили пакети фінансової допомоги в межах єврозони, теж не проти поживитися з китайських грошей. Торік державний перевізник Піднебесної Cosco придбав контрольну частку в головному грецькому порту Пірей. Це забезпечило її морських експортерів базою в Європі. За китайськими грішми женуться й португальці.
Але найновіший фронт відкривається далі на сході. Минулого тижня прем’єр Китаю Лі Кецян поїхав до Будапешта на щорічну зустріч під привабливою назвою «Співпраця між Китаєм та Центрально-Східними європейськими країнами» (місцевим вона відома як формат 16+1), везучи із собою обіцянок на €3 млрд. Чуються розмови про інвестиції в естонську молочну промисловість, словацькі вантажоперевезення та швидкісну залізницю із Сербії до Угорщини (що може суперечити тендерним правилам ЄС). Прем’єр Польщі Беата Шидло нарікала на китайську бюрократію, але її угорський колега Віктор Орбан був значно приязнішим, вихваляючи економічну вагу Китаю та його приємну звичку не говорити про демократію чи права людини.
Деяких західноєвропейців усе це змушує не тільки згадати колишні страхи, а й відчути нові. Перші полягають у тому, що в гонитві за юанем деякі європейські уряди перетворяться на маріонеткових представників китайських інтересів. Ці побоювання небезпідставні. У червні Греція заветувала спільну позицію ЄС в ООН стосовно порушень прав людини в Китаї. Раніше через тиск із боку Угорщини, Греції та інших довелося пом’якшити формулювання заяви ЄС стосовно рішення Міжнародного суду щодо витівок Піднебесної в Південно-Китайському морі. Балканські країни на кшталт Сербії (яким на процедуру вступу до ЄС чекати ще не один рік) можуть спокуситися та побачити в Китаї геополітичну противагу ЄС, хоча їм не дуже є що запропонувати Пекіну, окрім позиції стосовно «балканського Шовкового шляху» й багатих земель у центрі Європи.
Це свідчить не так про необачну стратегію досягнення спільних із Китаєм позицій, як про неприкрите бажання завоювати симпатії останнього. Його можна охарактеризувати фразою «покора на випередження» — це давній східнонімецький термін, який згадав Торстен Беннер, керівник берлінського Інституту глобальної державної політики (Global Public Policy Institute). Це справді не може не турбувати. І уряди, які підпорядковують європейську зовнішню політику власним потребам в інвестиціях, знайдуть мало підтримки таких своїх дій. Але підстав для паніки поки що немає. Китайські інвестиції в Східній Європі мізерні порівняно із західними, зазначає Томас Валасек з аналітичного центру Carnegie Europe, що спеціалізується на міжнародній політиці. Для Китаю Центральна Європа — це в кращому разі другорядний елемент загальнішої європейської стратегії, пов’язаної з інфраструктурною концепцією «Один пояс — один шлях».
Другий страх Європи — багатий Китай, що, керуючись холодним розрахунком, скупить критичні інфраструктурні об’єкти та вкраде їхні секрети. Ця тема теж не нова, але масштаб та амбітність китайських інвестицій загострюють страх, пов’язаний із цим. Стратегія Пекіна «Зроблено в Китаї 2025» недвозначно складалася за зразком німецької політики Четвертої промислової революції, що має на меті трансформувати країну у високотехнологічного виробника в галузях на кшталт авіації та роботобудування. Скуповування інноваційних європейських компаній разом із їхніми запатентованими технологіями — це очевидний короткий шлях.
Інвестиції з китайськими ознаками
Подекуди в Європі, особливо в Німеччині, відбувається зміна статус-кво: давні страхи через протекціонізм під проводом Франції поступаються переживанням щодо намірів Піднебесної.
Торік китайський виробник побутової техніки Midea придбав Kuka —провідну німецьку компанію з виробництва роботів. Це стало поворотною точкою. Зіґмар Ґабріель, тодішній міністр економіки, безуспішно шукав європейського покупця, сподіваючись не допустити потрапляння технологій Kuka до рук китайців. Також багатьох розчаровують дедалі серйозніші труднощі, із якими європейські компанії стикаються в Китаї. У торговельній палаті ЄС кажуть, що її члени потерпають через «накопичену втому від обіцянок». Німеччина вже посилила правила перевірки інвестицій, а Ґабріель попередив Китай, аби той не грав у налаштовування європейських урядів один проти одного.
Тим часом вони цілком здатні на це без допомоги інших. Європейський інструментарій блокування зовнішніх інвестицій обмежений порівняно з американським чи європейським. Лідери на кшталт французького президента Емманюеля Макрона вважають, що це наївна стратегія. Раніше цього року Франція, Німеччина й Італія в спільній заяві закликали до централізації відповідних повноважень у Брюсселі, коли йдеться про «стратегічні» сектори. Але велика трійка наткнулася на опір від коаліції північних європейських держав, що виступають за вільну торгівлю, центральноєвропейських мисливців за можливостями та південноєвропейських вигодонабувачів — усі вони бачать більше переваг, ніж недоліків у потенційних китайських інвестиціях. Європейська комісія тепер запропонувала сирий законопроект, що дає змогу координувати внутрішньонаціональні перевірки останніх.
Ця суперечка має багато варіантів розвитку. Стрімке зростання китайських інвестицій і зміщення їхнього вектора становлять серйозний виклик. Його вирішення може бути навіть складнішим, ніж пошук балансу між відкритістю торгівлі та запобіжниками проти зловживань нею. Але в добу Трампа і Brexit саме на Європу лягає обов’язок активно пропагувати відкриті кордони та світовий лад, заснований на правилах. Уряди європейських країн не безсилі. Мудро зберігати пильність, корисно — впевненість у власних силах.