Якщо подивитися за кордони багатого Заходу (більша частина якого й досі нидіє в проблемах ще від фінансової кризи 2007–2008 років), світ зробив дивовижні успіхи. У 2016 році померло аж на 6 млн менше дітей віком до п’яти років, ніж у 1990-му. Ніколи раніше так багато людей не виривалося з тенет злигоднів і болячок. Ніколи раніше стільком жінкам не вдавалося уникнути небезпеки померти під час пологів або втратити дитя через хворобу.
Утім, Білла й Мелінду Ґейтс (які самі себе називають «нетерплячими оптимістами») — керівників фонду, створеного для вирішення проблем світу, — непокоїть, що після цієї довгої успішної смуги людство може зашпортатись і впасти. Зі звіту Фонду, опублікованого 13 вересня, виринає висновок: на кількох фронтах одразу рух уперед, можливо, вже починає пробуксовувати.
Із цілої низки причин, від демографії до американської та європейської політики, Білл Ґейтс побоюється, що боротьба з викорінення крайньої бідності, ВІЛу й малярії йде не так, як слід. Він також вважає, що багатий світ цього не помітив. Фондові Білла й Мелінди Ґейтс донині була властива впевненість, особливо щодо здатності технологічних інновацій вирішити найскладніші проблеми світу. Тож зміна настрою дуже помітна. Пітер Пайот, директор Лондонської школи гігієни й тропічної медицини, називає звіт «тривожним дзвінком».
Демографія — одна з найбільших причин для песимізму. Мало які з країн, де панують страшні злидні, показують низький рівень народжуваності (до таких поодиноких винятків належать Лівія та Венесуела). Загалом найбідніші частини світу з найгіршим станом медицини й охорони здоров’я мають найвищі рівні народжуваності. За останні десятиріччя між цими злиденними регіонами й іншим світом утворився гігантський розрив у фертильності. Причина цього не в тому, що в бідних країнах жінки народжують більше дітей, а в тому, що в усіх інших народжують куди менше.
У 1950–1955 роках Нігерія (країна з найбільшою кількістю населення на африканському континенті) мала коефіцієнт фертильності 6,4 (це кількість дітей, яку гіпотетично могла б народити жінка, якби дожила до кінця дітородного віку). Цей показник був значно вищим, ніж у Європі чи Північній Америці, але схожим до найбільших країн Азії та Латинської Америки. На початку 1950-х коефіцієнт фертильності в Китаї становив 6,0, в Індії — 5,9, а в Бразилії — 6,1. Через 60 років розкрилася прірва. У 2010–2015 роках коефіцієнт фертильності Нігерії оцінювали в 5,7, тоді як у Бразилії, Китаї та Індії він був нижчий ніж 2,5.
Чиатйте також: Це не ми, ми поза політикою!
Високий рівень народжуваності стає великим тягарем для країни. Він призводить до зростання частки утриманців, тобто порівняно невелике доросле населення мусить утримувати велику кількість дітей. У переважно сільськогосподарських суспільствах селянам доводиться ледве животіти на маленьких клаптиках землі, до того ж не надто родючої. Високий рівень народжуваності також має арифметичний ефект на глобальні середні величини під час вимірювання рівня розвитку. Коли багато дітей народжується здебільшого в бідних і хворих країнах, а в заможніших мало, світ загалом стає біднішим і хворим. «Дедалі важче навіть просто утримуватися на рівні», — каже Кріс Мюррей, директор Інституту вимірювання показників здоров’я й оцінки стану здоров’я (IHME) при університеті штату Вашингтон, який підготував більшу частину прогнозів для звіту Фонду Ґейтсів.
Побачення з долею
На наступні кілька десятиріч прогнозується зменшення розриву в коефіцієнтах фертильності між Африкою та рештою світу, але воно відбуватиметься жахливо повільно. Якщо справдяться прогнози ООН, знадобиться 40 років (від початку 2010-х до початку 2050-х), щоб коефіцієнти фертильності в Чорній Африці знизилися з нинішніх 5 до 3 і менше. Таке саме падіння зайняло понад 25 років в Латинській Америці та країнах Карибського басейну, а в Азії відбулося лише за 20 років, з початку 1970-х. Населення Чорної Африки, яке зараз приблизно дорівнює 1 млрд, за прогнозами, сягне 2 млрд у 2046 році та 3 млрд у 2071-му.
Ця демографічна розбіжність — серйозна причина остерігатися, що вбогість нікуди не подінеться. На сьогодні вважається, що 9% світового населення живе в крайній бідності (коли споживання не перевищує $1,90 на день за паритетом купівельної спроможності 2011-го). Приблизно половина цих людей молодші за 18 років. Це означає помітний успіх: у 1990-му понад 35% усього населення світу належало до вкрай бідних за цим самим показником. Але віднині рух уперед, імовірно, значно сповільниться.
За минулих 25 років бідність дуже зменшилася в Азії та Латинській Америці. У 1990-му дві третини китайців жили в крайній бідності. За найновішими оцінками, які спираються на дані 2013 року, таких у Китаї було лише 2%. На цю країну припадає дві третини загального зниження глибокої бідності за ці роки. Поступово зникає вона і в Індії, Індонезії та В’єтнамі. Старший науковий співробітник Інституту Брукінґса у Вашингтоні Гомі Карас, чиї прогнози використовує Фонд Ґейтсів, коротко підсумовує це так: «великі озера бідності в Азії» пересихають.
На жаль, ситуація в Чорній Африці зовсім інша. Хоча частка африканців, які живуть у крайній бідності, зменшується, це відбувається недостатньо швидко, щоб переважити різке зростання населення. Його чисельність у Чорній Африці, що живе в злиднях, стабільно тримається на рівні приблизно 415 млн. Вважається, що половина бідних у світі нині проживає в Африці (хоча достовірної та повної статистики для деяких надзвичайно бідних країн, де панує безвладдя, наприклад Демократичної Республіки Конго, немає).
Чиатйте також: Цукерберг на честь народження доньки пообіцяв віддати на благодійність 99% акцій Facebook
Боротися з бідністю в цьому регіоні особливо важко. Значною мірою тому, що багато злидарів тут живе далеко за порогом крайньої бідності. А отже, підняти їх вище за такий рівень важче. Регіон цей також непередбачуваний. Через погану владу, війну чи неврожай відсоток бідних може різко зрости. Збільшення частки африканської бідноти в загальносвітовому населенні утруднює прогнозування. Але загалом, на думку Караса, орієнтовно в 2025 році частка світового населення, яка живе в крайній бідності, знизиться до 6% і залишатиметься на цьому рівні й у 2030-му.
Одвічні біди
Причин для занепокоєння додають також інфекційні захворювання. Часто для того, щоб просто не давати їм поширюватися, потрібно дедалі більше зусиль і грошей. Але для боротьби з багатьма хворобами, від яких потерпають найбідніші люди світу, фінансування в майбутньому не гарантоване. Сюди входять ВІЛ, малярія і ще два десятки захворювань під загальною назвою «забуті тропічні хвороби» (англ. NTDs, тобто neglected tropical diseases): лімфатичний філяріїдоз, річкова сліпота, сонна хвороба й інші.
Приклад ВІЛу — це застереження, каже Ґейтс. Він боїться, що американці та європейці, заспокоєні різким зниженням інфекційних захворювань у своїх країнах і протоколами лікування, які можуть стримувати розвиток цієї хвороби десятки років, вважають всесвітню битву з ВІЛом практично виграною. Уже приживається термін «вільне від СНІДу покоління». Але в деяких бідних країнах є серйозна загроза, що темпи зараження почнуть зростати.
Для боротьби з ВІЛом потрібні узгоджені дії на кількох напрямах. Треба зменшити кількість заражень. Наприклад, заохоченням змін у поведінці, як-от використання презервативів. Уже зараженим потрібно зберегти життя та здоров’я, що вимагає систем, здатних забезпечити антиретровірусні препарати й інші методи лікування. Через зростання коефіцієнтів виживання кількість носіїв ВІЛу серед населення з часом збільшується. Лікувати їх усіх стає дедалі важче й дорожче, а бідні країни, де багато інфікованих (як у більшій частині Африки), мають із цим найбільше труднощів. Якщо фінансування не встигатиме, то дедалі більше хворих не отримуватимуть належного лікування. Вірус у їхніх організмах розмножуватиметься. Вони ставатимуть заразнішими й поширюватимуть хворобу. А ще помиратимуть молодими.
У наступні роки частка молодого населення буде найвищою за всю історію Африки. До 2030 року на континенті проживатиме понад 280 млн людей віком 15–24 роки. А що більше молоді, то більше сексу, за словами доктора Пайота: «Якщо ми й далі працюватимемо, як зараз, що вже й так значна робота, цього буде недостатньо».
Малярію за останні 15 років також вдалося значно посунути, але вона може піти в контрнаступ. У кількох країнах вже використовується вакцина, але її ефективність обмежена й ще не зовсім зрозуміло, скільки користі від неї буде в найбідніших країнах. Фармацевтичні компанії та науково-дослідні організації працюють над розробкою кращих вакцин, але до успіху ще далеко. Тим часом можуть виникнути й поширитися резистентні до медикаментів штами. За словами Ґейтса, якщо не працювати далі над новими інсектицидами для москітних сіток, смертність від малярії може зрости знову — аж до 1 млн на рік.
Він також непокоїться, що через «настрої економії» країни Заходу втрачають інтерес до найбідніших частин світу. Водночас багато країн, що розвиваються, не можуть витрачати достатньо власних коштів на охорону здоров’я. Нова стаття в науковому медичному журналі The Lancet наводить такі дані: 32 держави Чорної Африки витрачають менше ніж 3% ВВП на медицину. Експерти вважають, що для забезпечення основних послуг у цій галузі потрібно щонайменше 5%.
Читайте також: У МОЗ зобов'язали лікарні звітувати про зібрані благодійні внески
Без міжнародної допомоги все ще не обійтися. Уряд Британії дотримав зробленої 2013 року обіцянки виконати план ООН із фінансування допомоги в обсязі 0,7% ВВП (Британія і Німеччина — єдині великі країни-донори, які досягнули цього рівня). Але такий план викликає запитання, не в останню чергу у владній Консервативній партії. Він може не витримати закручування фінансових кранів після виходу Британії з ЄС.
Перечекати негоду
Загалом і в Британії, і скрізь у Європі політична аргументація на підтримку допомоги змінюється. Уряди західних держав підносять її виборцям не як спосіб допомогти найбіднішим людям світу, а радше як засіб переконати їх не мігрувати до Європи. Європейський Союз виділив фінансування урядам кількох держав, зокрема Нігеру й Туреччини, з надією на те, що вони жорстко боротимуться з нелегальною міграцією.
А багаті країни почали відносити витрати на біженців, які висаджуються на їхніх берегах, до статті видатків на міжнародну гуманітарну допомогу. Вони зросли з 2014-го по 2016-й на прийом біженців серед 35 переважно багатих членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) з 5% чистої допомоги до 11%. Таке фінансування навряд чи допомагає фермерам, що вирощують сорго в Малі, або дівчаткам у сільських районах Бангладеш.
Президент Дональд Трамп уже урізав американську фінансову допомогу благодійним організаціям, які забезпечують (або навіть просто говорять про) операції з переривання вагітності в інших країнах. Найімовірніше, це закінчиться більшою кількістю небажаних вагітностей (та абортів), позаяк велика частина цих благодійних організацій також надає послуги з планування сім’ї. У запропонованому Трампом бюджеті загалом урізані видатки на міжнародну гуманітарну допомогу. А оскільки Америка — найбільший донор допомоги у світі, це матиме великі
наслідки.
Причина й наслідок
Конгрес, імовірно, внесе тут поправки, але не аж такі, щоб справді підняти видатки. Це стало б зміною напряму. За президентства Джорджа Буша-молодшого Америка була лідером світової боротьби з ВІЛом. Зараз, за словами Ґейтса, «у найкращому разі це незмінне фінансування для допомоги більшій кількості людей». У звіті Фонду є прогнози наслідків можливого зменшення фінансування боротьби з ВІЛом. Підраховано, що 10-відсоткове зменшення фінансування може обійтися у 5,6 млн життів від сьогодні до 2030 року.
Чи весь цей песимізм обґрунтований? Щодо деяких показників, особливо материнської смертності, звіт Ґейтса досить оптимістичний. А ефективніша політика в країнах, що розвиваються, може значно покращити долю найбідніших громадян навіть без нарощування видатків. Наприклад, Індія, де, за оцінкою Караса, у крайній бідності й досі живуть 92 млн людей, могла б зупинити тринькати кошти на субсидії на паливо й інші виплати, які досі переважно дістаються забезпеченим громадянам. Чорна Африка також може жити краще, ніж прогнозується. Хоча багато держав у цьому регіоні слабкі та корумповані, зараз більшість із них принаймні стабільні.
Найбільше надії дало б несподіване зниження народжуваності в Чорній Африці. Демографи вже натрапляли на такі сюрпризи раніше. Наприклад, у 1978 році ООН прогнозувала коефіцієнт фертильності для В’єтнаму в 1995–2000 роках на рівні 4,4, а насправді він виявився лише 2,2. Швидке падіння коефіцієнта на Близькому Сході також стало несподіванкою.
Уперте збереження дуже високої фертильності в цьому регіоні дещо спантеличує експертів. Деякі науковці пояснюють це культурними особливостями. Можливо, статус чоловіка тут більше залежить від кількості дітей, ніж в інших регіонах. А можливо, через общинне володіння землею великі родини й далі залишаються економічно вигідними. Оптимістичнішою є теорія (бо в такому разі ефективніша політика змогла б змінити стан речей), що головна проблема — недоступність сучасних засобів контрацепції.
Погляньте на Бангладеш та Іран, каже Джон Бонґаартс, віце-президент Ради з народонаселення (Нью-Йорк). У Бангладеш планування сім’ї запроваджували, мобілізувавши жінок у сільській місцевості для пояснення переваг контрацепції. У 1980-х роках Іран перейшов від заохочення народжуваності до підтримки планування сім’ї. В обох країнах рівень народжуваності різко знизився. Дуже мало африканських країн роблять те саме (винятки тут — дві дуже авторитарні держави Ефіопія і Руанда, а також одна впорядкована демократія — Ботсвана). «Це дуже засмучує», — каже Бонґаартс.
Чорна Африка може дійти до нижчого рівня народжуваності швидше, ніж передбачають прогнози, навіть без допомоги з боку держави. Великі міста цього регіону зростають страшенно швидкими темпами, приблизно 4% на рік. Це зростання часто незаплановане й хаотичне, і міста рідко бувають надзвичайно продуктивними. Але урбанізація зазвичай притлумлює народжуваність у будь-якому разі. Якщо селяни можуть навіть маленьких дітей змушувати полоти городи і пасти кіз, то містяни вважають, що їхні нащадки мало допомагають у господарстві, а, крім того, їхня освіта дорого обходиться. Зрештою, вони намагаються мати менше дітей.
Ще одна надія на краще майбутнє — швидший, ніж прогнозується, розвиток медицини. Оптимісти сподіваються на нові препарати, краще медичне забезпечення й ще невідомі технології: є навіть перспектива вакцини від ВІЛу, хоча до цього ще не менше ніж п’ять років.
Але було б не надто розумно покладатися на такий прогрес або просто вважати, що вплив розвитку медицини на хвороби завжди позитивний. Джеремі Фаррар, директор благодійного науково-дослідного медичного фонду Wellcome Trust, застерігає, що можуть з’явитися невиліковні штами ВІЛу. Більшість патогенів згодом стають резистентними до медикаментів, які проти них застосовуються. «Якщо поширяться резистентні штами, — каже доктор Фаррар, — уявіть собі, як доведеться боротися з другим спалахом ВІЛу».
Справжня цінність прогнозів у звіті Фонду Ґейтсів не так у точній картині світу у 2030-му, як в оцінці того, що стоїть на кону. Між оптимістичним і песимістичним сценаріями висять життя та добробут мільйонів людей. І навіть у найкращому разі деякі країни рухатимуться вперед повільно. Дуже ймовірно, що у 2030 році у світі ще житиме принаймні 490 млн бідних, за даними Інституту Брукінґса. Прогнози вказують, де є найбільший потенціал для порятунку й покращення життів. Від сьогодні й до 2030-го різниця між оптимістичним і песимістичним прогнозами смертності дітей віком до п’яти років становить приблизно 7,8 млн життів, за даними IHME. Для материнської смертності ця різниця дорівнює 377 тис.
Звіт також наголошує на найбільших ризиках для успіхів, зокрема на контролі над інфекційними хворобами. Якщо ВІЛ або малярія повернуться з колишнім розмахом, наслідки відчуються дуже швидко. Турбує й таке: що успішніше ведеться боротьба з якоюсь хворобою, то важче стає мотивувати людей і держави не знижувати темпу. Повчальний приклад тут — антималярійна кампанія 1950–1960-х років. Після перших успіхів донори заспокоїлися — і хвороба знову повернулася. За словами доктора Фаррара, одна з найважливіших ідей звіту — «нам потрібно робити вибір».
Найбільший успіх
Віру в дієвість допомоги, яка була дуже високою під час кампанії «Бідність має відійти в минуле» («Make Poverty History»), важко оживити після фінансової кризи. Багаті країни та їхні громадяни дедалі частіше звертають увагу на свої проблеми. Певно, вони песимістично оцінюють власні перспективи на майбутнє і не надто схильні перейматися проблемами інших. Проте успіхи останніх 15 років ґрунтуються не лише на інвестиціях, а й на оптимізмі як у бідних, так і в багатих країнах. Нинішнє покоління багато в чому зобов’язане щедрості й рішучості попереднього. Побачимо, чи пощастить так само наступному.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com