Працювати генеральним секретарем ООН — це як повільно пити келих отрути. Із восьми очільників організації за час її існування популярними нині є тільки швед Даґ Гаммаршельд (загинув в авіакатастрофі 1961 року, коли летів на зустріч у межах миротворчої місії, що мала покласти край жахіттям, які тоді коїлись у Конго (Кіншаса) відразу після здобуття незалежності) й Кофі Аннан — розсудливий, харизматичний ганець, що обіймав посаду в 1997–2006 роках (він на другому щаблі, попри не надто успішну діяльність у проблемних точках світу). Його наступника Пан Ґі Муна з Південної Кореї, що має невдовзі скласти повноваження, вважають млявим, одним із найгірших генсеків.
На захист Пан Ґі Муна можна сказати, що він гідна й наполеглива людина. Серед його заслуг частково Цілі сталого розвитку на 2016–2030 роки, визначені торік, та контроль над процесом підготовки Паризької угоди про зміну клімату, підписаної в грудні 2015-го. Однак він до неможливого нудний промовець і невідступно дотримує протоколу, а ще йому бракує спонтанності й глибини. Провівши дев’ять років у кріслі очільника ООН, цей діяч досі схильний до ляпів. Нещодавно, наприклад, назвав «окупацією» присутність Марокко в Західній Сахарі. Хоча більшість незаангажованих спостерігачів погодяться, що марокканці скористалися власне помилками дипломатії, аби витурити з регіону представників ООН, які намагалися підтримувати там мир.
Загалом Пан Ґі Мун уособлює недолік, характерний для самої ООН: зведення всього до найбільш компромісного спільного знаменника. Посада дісталася йому через те, що його кандидатура виявилася бодай у чомусь прийнятна для кожної із п’яти країн — постійних учасниць Ради Безпеки (США, Велика Британія, Китай, Франція і Росія). Пекін хотів азіата; у Вашингтоні вважали, що він на їхньому боці; Москва сподівалася на нічим не примітного лідера. Наприкінці цього року, голосуючи за його наступника, ООН, вочевидь, збирається припуститися тієї самої помилки.
Читайте також: ООН поставила під сумнів можливість виборів на Донбасі найближчим часом
Подейкують, що в організації є консенсус: наступним генсеком має стати жінка зі Східної Європи, бо раніше на цю посаду не обирали нікого з такими характеристиками. Болгарія пропонує Ірину Бокову — директора ЮНЕСКО. Однак на початку кар’єри вона була відданою комуністкою, тож її навряд чи підтримають США. Якщо офіційна Софія висуне єврокомісара з питань бюджету і людських ресурсів Кристалину Ґеорґієву, запротестувати можуть росіяни — через санкції ЄС у зв’язку з подіями в Україні.
Можна припустити, що в якийсь момент прийнятна для всіх кандидатура жінки зі Східної Європи таки знайдеться. Однак для нинішньої кампанії характерний прецедент: дев’ятеро (сім — зі Східної Європи, три з них — жінки) оголосили свої кандидатури відкрито, замість того щоб традиційно лобіювати себе за лаштунками. Протягом останніх тижнів вони виклали свої козирі на відкритих слуханнях Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку.
Враження справили тільки двоє (не зі Східної Європи): екс-прем’єр-міністр Португалії Антоніу Ґутерреш, який добре показав себе в ролі верховного комісара ООН у справах біженців, та колишній прем’єр-міністр Нової Зеландії, а нині очільниця програми розвитку Організації Об’єднаних Націй Гелен Кларк. Американцям нібито не до вподоби Кларк, яка хоче покласти край ядерним випробовуванням у Тихому океані. Росіяни, швидше за все, відкинуть обох. Тому в останній момент можна очікувати нових постатей. Кевін Радд, колишній прем’єр-міністр Австралії, що володіє китайською, ніби теж хоче спробувати, але не має особливої підтримки. Ще може з’явитися кандидатура Сусани Малькорри, міністра закордонних справ Аргентини, яка тривалий час працює в ООН. Або президента Чилі Мішель Бачелет, яка раніше очолювала Комітет ООН у справах жінок. Іще говорять про кандидатуру Анґели Меркель, але більшість гадає, що вона все-таки залишиться канцлером Німеччини, попри всі негаразди.
Багато звичайних членів організації хочуть, щоб «велика п’ятірка» запропонувала їм на вибір двох фіналістів, а не одну компромісну фігуру, яку традиційно просто погодять загальним «одобрямсом». Але для цього доведеться дещо довільно трактувати Статут ООН. Наразі можна сказати, що принаймні відкриті слухання (які відновляться в разі появи інших кандидатів), котрі вже пройшли, відсіяли зовсім не підхожих із дев’яти висуванців, тобто більшість.
На межі життя і смерті
Покласти край чи запобігти всім конфліктам, що сталися за час перебування Пан Ґі Муна в кріслі очільника ООН, як-от у Бурунді чи Східному Конго, не зміг би жоден її генсек. Організація може бути ефективною настільки, наскільки це їй дозволяють ворогуючі сторони або великі держави. Але особа генсека все-таки має значення, адже, попри всі недоліки, ООН — остання інстанція, куди звертаються, коли вибухає криза. Зазвичай їй не під силу зупинити конфлікти, але її генсек нерідко єдина людина, здатна посадовити войовничих противників за стіл переговорів, а потім забрати все докупи. ООН втручається, коли ситуація на межі. У деяких куточках світу це межа між життям і смертю.
Крім того, генеральний секретар ООН виконує функції «головного адміністратора». У цьому сенсі Пан Ґі Мун виявився досить слабким. Американець Ентоні Банбері, який тривалий час працював в організації, повідав цю сумну історію у статті для New York Times невдовзі після виходу на пенсію. ООН занепадає «через колосально неефективне управління», написав він і поскаржився на недбалість та неефективний контроль за бюджетами на миротворчі й інші місії. На думку Банбері, найбільший недолік ООН — «застаріла система кадрів», у якій «прийняття на роботу забирає в середньому 213 днів».
На роботу в ООН беруть здебільшого радше з політичних міркувань, аніж за заслуги. Оскільки процес керується неформальними квотами за регіонами, як наслідок — в організації нерідко опиняються некомпетентні, навіть корумповані кадри. Згадаймо скандал навколо програми «нафта за їжу» для Іраку (ще до Пан Ґі Муна), коли кілька високопосадовців виявилися вплутані в масштабне хабарництво, а інші ніяк цьому не завадили. Новіший скандал: миротворці в Центральноафриканській Республіці ґвалтували цивільне місцеве населення, яке мали захищати. Причина: з міркувань політичної доцільності до контингенту запросили долучитися країни на кшталт Демократичної Республіки Конго, чиї військові відомі схильністю до жорстокості. В іншому випадку з Комісії ООН з прав людини звільнили шведа Андерса Компасса, який викрив випадки сексуальної наруги з боку французьких солдатів після того, як інші високопосадовці відмовлялися якось на них реагувати (згодом його виправдали).
Читайте також: Рада безпеки ООН оприлюднила різку заяву через ракетні випробування КНДР
Не менше заслуговує на критику й принцип управління ООН. Країни, чиє населення або економічна чи військова міць від дня заснування організації 1945 року зросли, вимагають вагомішого голосу — і не лише в справі обрання генерального секретаря. Лунають заклики до збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки. Бразилія, Німеччина, Індія та Японія натякають, що в обмін на такий статус можуть навіть спершу обійтися без права вето, яким користується «велика п’ятірка». Однак кожний потенційний кандидат має противника. Для Пакистану неприйнятний варіант постійного членства в Радбезі Індії. Китай проти Японії. Аргентина й Мексика блокуватимуть прийняття Бразилії. Нігерія та Південна Африка обидві претендують на статус постійного члена від свого регіону й категорично заперечують кандидатуру опонента. А якщо доведеться вибрати постійного члена від Арабського світу?
Попри численні хиби ООН, які дедалі завзятіше критикують, більшість реформ організації, швидше за все, буде заблоковано. «Велика п’ятірка» досі настроєна протидіяти будь-якому розмиванню її повноважень. Бідні країни не хочуть оптимізації адміністрування або урізання бюджету: вони не платять за організацію, а багато хто бачить її «годівницею», де можна знайти тепленьке й прибуткове місце роботи. Коли говорити про перспективу більшої незалежності генсека (якщо замінити п’ятирічні каденції без обмеження їх кількості на одну семирічну), то сильного чи незалежного лідера не хочуть бачити ані США, ані Росія. Світ потребує ефективної ООН із розумною та рішучою, але ідеалістичною людиною на чолі. На жаль, такого лідера, швидше за все, вона не матиме.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com