Скляний дах накриває два колишні фабричні корпуси, витворюючи височезний атріум. Біля входу — пальми в горщиках, а далі — відкриті зали в модному індустріальному стилі, де молодь у джинсах сидить за ноутбуками серед низько розвішаних ламп і стін з оголеним цегляним муруванням. Це EuraTechnologies — величезний інкубатор стартапів, який допоміг перетворити колись закинуту промзону цього міста на півночі Франції на жвавий район уздовж каналу. IBM переводить сюди, у свій європейський центр інновації для клієнтів, 700 осіб персоналу — навіть разом з офісом-юртою. На внутрішній площі відкрився модерний ресторан. Двомовні ясла пропонують діткам англійську й органічне харчування.
Місто, яке постраждало від утрати промисловості та закриття шахт у північній Франції, знайшло себе як технологічно-бізнесовий центр. «Лілль має справжню культуру підприємництва, — розповідає 32-річний інженер Шарль Крісторі, який у 2009‑му заснував стартап Adictiz (маркетингові ігри онлайн). — Багато моїх однолітків відкрили тут власний бізнес». Сьогодні у нього в штаті 40 осіб. Серед 4 тис. стартаперів, які працюють у EuraTechnologies, за словами Крісторі, немає таких, які не набирають працівників.
Читайте також: Французький Донбас
Індустріальна спадщина Лілля виросла з бавовнопрядильної і ткацької промисловості в регіоні, який колись розбагатів на вовні, сталі й вугіллі. Але це промислове серце Франції перетворилося на «іржавий пояс». З 1975 по 2010 роки лише саме місто Лілль утратило 70 тис. робочих місць у промисловості. Цей шок був як відро холодної води на голову. П’єр Моруа — колишній прем’єр-міністр Франції та мер-соціаліст Лілля з 1973-го по 2001-й — переконав уряд скерувати нову швидкісну залізницю з Парижа та Брюсселя до Ла-Маншу через його місто. Це був не найкоротший маршрут, але Моруа сподівався виграти для Лілля якісь переваги. Останній з околицями перетворився на центр надання послуг, вигідно скориставшись близькістю до трьох європейських столиць (лише 80 хв) і до 80 млн споживачів у радіусі 185 миль (300 км).
Ідея, за словами заступника мера П’єра де Сентіньйона, — не лише спертися на давню підприємницьку культуру міста (світові бренди в роздрібній торгівлі, як-от Auchan і Decathlon, народилися саме в ньому або поблизу), а й акцентувати на відновленні промисловості через інновації. «Тут саме зараз дещо відбувається, — каже Рауті Шехі, колишній фахівець із міського планування та директор EuraTechnologies. — Ми здійснили перехід із XIX до XXI століття».
Ті, хто в просторих залах EuraTechnologies працює над пошуком інвесторів і розробляє бізнес-моделі, — це обличчя нового Лілля. Вечорами в четвер, коли численне лілльське студентство вирушає в місто погуляти, саме вони до пізньої ночі засиджуються в барах і кав’ярнях старого Лілля. У фламандському центрі міста, серед брукованих вулиць і різьблених кам’яних фасадів, кафе пропонують салати з кіноа, а заняття з йоги сприяють духовному заспокоєнню. У мережі об’їзних доріг навколо Лілля часто виникають затори. Місцеві жителі й новоприбулі знають, що це найприязніше місто. «Ніяк не відповідає стереотипам про дощ і нещасливих городян», — сміється Венсан Дюп’є, який вивчав у Ліллі право, а тепер повернувся й розпочав бізнес із доставки страв на замовлення, попрацювавши корпоративним юристом у Парижі.
А тим часом в іншій частині міста…
Лише чотири зупинки в метро без машиніста з центру Лілля — і ви потрапляєте в зовсім інший світ. На бульварі Де Метц, який дехто з місцевих прозиває «бульвар де Мерд» («лайно»), на узбіччі валяється покинутий візок із супермаркету, а на балконах багатоквартирних будинків сохне випрана білизна. Зарослі бур’янами газони розділяють квартали в районі з пишною назвою Площа Поля Сезанна. Це Конкорд — офіційно шостий найбідніший у Франції регіон. Близько 50% місцевої молоді не має роботи, 99% населення мешкає в соціальному житлі, а майже три чверті місцевих родин — бідні.
Саме такі райони допомогли вивести у верхні рядки першого туру торішніх президентських виборів у Ліллі ультралівого кандидата Жана-Люка Меланшона. Нинішній мер — Мартін Обрі — соціалістка. Саме місто й регіон мають давні традиції голосування за лівих. Але саме тут, в О-де-Франс, кандидатка від ультраправих Марін Ле Пен зуміла переконати розчарованих виборців із робітничого класу й здобути собі міцні позиції. І нехай у фінальному раунді Лілль зробив вибір на користь колишнього міністра-соціаліста Емманюеля Макрона, але саме Ле Пен, а не Меланшон, перемогла в першому раунді в регіоні загалом і в департаменті Нор, де розташований Лілль. Макрон став третім і там, і там.
Фотогалерея: Місто Лілль – гарна нагода порівняти справжню Францію з уявною
У приміщенні на першому поверсі в цьому мікрорайоні волонтерський центр соціального забезпечення Perspectives пропонує допомогу з виконанням домашніх завдань, пошуком роботи та загальною адміністративною документацією. На столі напроти вікна — рядочок ноутбуків. Недавно виписаний пацієнт психіатричної лікарні в розтягнутих спортивних штанях зайшов сюди просто так, до туалету. Початковий задум, за словами директорки центру Фатіхи Міфак, полягав у тому, щоб забрати сюди молодь із вулиці. Єдине місцеве кафе тут — McDonald’s біля автотраси. Але центру Perspectives усе одно нелегко спрямовувати місцевих молодих людей на пошуки роботи або навчання.
За словами консультантів центру, працедавці підозріливо ставляться до пошукувачів з адресою в цьому районі. Місце для навчання чи стажування знайти дуже важко. Також, пояснюють вони, кандидатам на роботу потрібна допомога в усьому, що стосується дрес-коду, вибору зачісок і того, що один із консультантів делікатно називає особистою гігієною. Деякі представники старшого покоління району, особливо жінки, ніколи й не бували в центрі Лілля. «Ми намагаємося хоч якось допомогти», — пояснює Фатіха Міфак.
Читайте також: Варто наважитися. Коли ж я відправився в першу подорож?
В EuraTechnologies Рауті Шехі розмірковує, як зменшити розрив між тими, кому цифрові технології відкривають цілий світ, і тими, чиї обрії обмежені багатоповерхівками депресивного мікрорайону. Його батько був шахтарем з Алжиру, який у 1950-х роках переїхав до Франції. Коли батьки Шехі ступили на французьку землю, вони не вміли ні читати, ні писати. На його думку, використовувати технології як інструмент можна також для навчання та набуття навичок, а не тільки заради пошуків фінансування проектів, презентацій для інвесторів і комунікації з Кремнієвою долиною.
Навпроти колишньої лілльської бавовнопрядильної фабрики, перетвореної на техноцентр, будується освітнє містечко під назвою Weno. Після відкриття у 2020-му там пропонуватимуть курси з програмування та розробки програмного забезпечення для всіх вікових груп і рівнів. Ще в ньому будуть дослідницькі центри високих технологій. Як усі колишні промислові міста, Лілль має традиційно висококваліфікований робітничий клас. Але перевчати та переконувати людей, що вони теж можуть стати частиною цього технологічного світу, геть нелегко. «Цифрові технології повинні відкривати можливості для всіх, — вважає Шехі. — Ми не хочемо допомагати поглиблювати розлом між двома Франціями, але й не можемо розв’язати проблеми всіх людей, які живуть тут».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com