The Economist: Доба Меркрона

Для Німеччини Емманюель Макрон був кандидатом мрії. Поки його крайні ліві та праві суперники в боротьбі за посаду президента критикували Берлін, він його захищав. Під час двох за кампанію візитів до німецької столиці він, як сказав один німецький посадовець, «ідеально чітко» говорив про проблеми своєї країни. Кілька представників ближчого кола Макрона німецькомовні та мають тісні зв’язки з Берліном. Тож пошарпані франко-німецькі відносини вже демонструють нові ознаки життя. Або, як сказала Анґела Меркель, цитуючи Германна Гессе, на першій спільній із Макроном прес-конференції в Берліні 15 червня: «У кожному початку є трохи магії».

Окрім того, у самого Макрона великі плани. Він хоче через економічні реформи у Франції та поступки Берліну в питаннях інтеграції в оборонній сфері відродити довіру Німеччини, що мало б, зрештою, привести до «нового курсу» для кредиторів і боржників єврозони. Такий курс мав би передбачати створення спільного бюджету, парламенту й міністерства фінансів. Der Spiegel нещодавно на обкладинці назвав Макрона «дорогим другом». 

Читайте також: Партія Макрона матиме абсолютну більшість у парламенті

Наскільки це можливо? Думки німецьких політиків із цього приводу розділилися. Серед скептиків «Вільна демократична партія» (ВДП), що виступає за вільний ринок, права «Альтернатива для Німеччини» (АдН), баварський Християнсько-соціальний союз (ХСС) і переважна частина Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Анґели Меркель, зокрема й Вольфґанґ Шойбле, міністр фінансів у її уряді. Серед прихильників «Зелені», соціалістичні «Ліві», соціал-демократи (особливо міністр закордонних справ Зіґмар Ґабріель), а ще єврофіли в ХДС. Канцлерка, як і громадська думка, десь посередині: за даними опитування, проведеного групою Forsa у травні, 49% німців «активно підтримують» плани Макрона, 42% за те, аби їх «пригальмувати».

Серед планів Макрона — через економічні реформи у Франції та поступки Берліну в питаннях інтеграції в оборонній сфері відродити довіру Німеччини

Франко-німецький саміт міністрів 13 липня має вилитися у двосторонні проекти у сферах на кшталт освіти та енергетики. Але до парламентських виборів у Німеччині у вересні нічого масштабного не буде. Тоді ж, якщо Меркель здобуде переконливу перемогу, як пророкують їй опитування, вона матиме політичний капітал, який треба буде витрачати, і, можливо, заплановану дату відходу від політики. Шойбле, найімовірніше, не втримає за собою портфель міністра фінансів: він може перейти до СПД або «Зелених» (якщо коаліція буде з ВДП, то вона займе більш яструбину позицію). Тому, каже Генрік Ендерляйн із берлінського представництва Інституту Жака Делора, перемовини про формування коаліції, що відбудуться взимку, можуть виявитися «історичним моментом, можливістю відчинити двері реальній реформі ­єврозони».

Читайте також: Задача для Макрона: не стати Обамою

В Інституту є план під назвою «Ремонтувати і готуватися». Він показує, що може статися далі. План починається з «першочергових» заходів, які мають стабілізувати євро: зміцнення фонду фінансового порятунку єврозони — Європейського стабілізаційного механізму, а також запровадження механізму розділення ризиків із включенням у нього деяких національних систем страхування боргу. Далі хвиля координованих структурних реформ (наприклад, ринків праці) вкупі зі створенням спільного інвестиційного фонду. І насамкінець, можливо за кілька років, «федеральний момент» — зміна договорів ЄС, унаслідок чого буде створено монетарний фонд, бюджет, міністерство фінансів і парламент для єврозони, а також спільну систему страхування депозитів.

Якщо Макрон не зможе переконати німців, складно уявити собі, який президент міг би. Але не виключено, що це виявиться і його найсильнішою стороною: у Берліні розуміють, що Марін Ле Пен програла, але поки що не вилетіла з гри.