У 1972 році дорогою на Місяць екіпаж «Аполлона-17» зробив знімок, який згодом став чи не найзнаменитішим в історії людства. На Blue Marble (у перекладі «Блакитна кулька») видно Землю з Космосу: вона як блакитна сфера, помережана брунатним суходолом, а над нею згустки білих хмар.
Але сучасні знімки Землі інакші на вигляд. Планетою — від центральної Африки до Європи та Південно-Східної Азії — шириться зелень. За деякими оцінками, у період із 1982 по 2009 рік на поверхні Землі з’явилося близько 18 млн км2 нової рослинності. Це удвічі більше за площу США.
Збільшення зелених площ — наслідок зміни клімату. Планета нагрівається, тож там, де раніше багатьом рослинам було надто холодно, тепер стає дедалі комфортніше. Рослинність, своєю чергою, теж впливає на клімат. За даними команди науковців на чолі з Тревором Кінаном із Національної лабораторії ім. Лоуренса в Берклі, які нещодавно опублікували результати своїх досліджень у Nature Communications, збільшення зелених площ може сприяти сповільненню зміни клімату.
У 2014-му люди викинули в повітря близько 35,7 млрд т вуглекислого газу. Цей показник різко зростає із середини XX століття, доти за рік викидалося лише близько 6 млрд т. Підвищується й концентрація CO2 в атмосфері — з 311 частинок на мільйон (ppm) у 1950-му до трохи більш як 400 у 2015-му. Але темпи її зростання від початку цього століття, схоже, сповільнюються. За даними Кінана, між 1959-м і 1989-м рівень CO2 підвищувався від 0,75 до 1,86 ppm за рік. А з 2002-го і донині ледве зрушив із місця. Інакше кажучи, хоча сьогодні люди викидають більше вуглекислого газу, ніж будь-коли, він лишається в повітрі в менших обсягах, ніж можна було б сподіватися.
Заповнення атмосфери вуглекислим газом дещо схоже на заповнення ванної без затички: рівень води піднімається тільки тоді, коли з кранів виливається більше, ніж виходить у стік. Кліматологи називають процес виведення CO2 з повітря повітряним стоком. Одним із таких стоків є океани. Іншим — фотосинтез: він перетворює двоокис вуглецю у процесі взаємодії з водою та світловою енергією від сонця на цукри, а ті беруть участь у нарощуванні рослинної тканини. Таким чином, вуглець залишається в деревині та листі. До кінця XX століття в такий спосіб виводилося близько 50% CO2, який люди викидали в атмосферу щороку. Тепер близько 60%. Стоки для нашого вуглекислого газу, схоже, стали ефективнішими, однак нюанси процесу поки що не з’ясовані. Поєднавши спостереження за процесами на землі та в атмосфері, показники із супутників і комп’ютерне моделювання, команда Кінана дійшла висновку, що головним поясненням тут є швидше заповнення площ рослинністю. Це логічно: коли зростає концентрація CO2 в повітрі, пришвидшується й фотосинтез.
Дослідження, проведені в теплицях, виявили, що фотосинтез у рослинах може відбуватися на 40% швидше, коли концентрації CO2 на рівні 475 і 600 частинок на мільйон. Делегатам на останньому раунді переговорів про клімат в ООН у Марракеші це може видатися доброю новиною. Але активніший фотосинтез тільки пригальмовує зміну клімату. Його дія надто слабка, аби її розвернути в інший бік. І довго він не триватиме, каже Кінан. Крім того, рослини живуть не фотосинтезом єдиним. Взяти, наприклад, воду: зі зміною клімату вологіші місця, найімовірніше, стануть ще вологішими, сухі — ще сухішими. Екстремальні посухи й потопи посилюватимуться. Може змінюватися випадання дощів, а відтак якісь місця на планеті стануть менш сприятливими для рослинності, що буяє там зараз. І хоча від більших концентрацій CO2 рослини виграють у короткостроковій перспективі, коли стає надто спекотно, вони страждають.
Нинішній процес матиме й складніші наслідки. Багато нової рослинності з’явилося в холодних регіонах. Однак якщо сніг і лід відбивають сонячне світло, то рослинність його всотує. Тож, якщо на півночі зелені більшатиме, це може призвести до подальшого потепління там. Що, своєю чергою, означає викид більших обсягів метану з тундри, де танутиме сніг. Деінде підвищення температур може вбити тропічні ліси. За результатами одного з досліджень, у разі потепління на один градус тропічні ліси можуть виробляти парникових газів стільки, скільки люди за п’ять років.
Деякі дослідники вважають, що ефект від глобального озеленення вже послаблюється. Кожні кілька років через кліматичне явище Ель-Ніньйо тропічний Тихий океан значно підігрівається, а через це температура піднімається по всьому світу. Останнє Ель-Ніньйо 2015–2016 років побило всі рекорди. За словами кліматолога з Університету Східної Англії Корінн Ле Кере, це означає, що рослини, можливо, вже стали менш потужними стоками для вуглекислого газу, ніж були в період, коли їх вивчала команда Кінана. Якщо так, то глобальне озеленення дає коротку передишку. А єдиним вирішенням проблеми є зміна наших звичок у використанні викопних енергоносіїв.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com