Президентський палац в Анкарі — це сучасна фортеця на 1150 кімнат із кам’яними колонами й величезними вікнами, добудована для Реджепа Таїпа Ердогана у 2015 році. Офіційно спорудження цього об’єкта обійшлось у $615 млн. Для прибічників нинішнього лідера це символ енергії та сили волі Туреччини. Для опонентів — уособлення диктаторських інстинктів президента та його жаги владарювати. Під час спроби перевороту в країні 15 липня пілоти винищувачів, які виступили на боці заколотників, скинули поблизу палацового комплексу кілька бомб. 24 серпня віце-президент США Джо Байден поїхав туди вибачатися перед Ердоганом за те, що Америка не виказала більшої солідарності Туреччині відразу після невдалого путчу.
Байден щосили старався полагодити мости між державами. Він порівняв спробу перевороту з терактами 11 вересня у США, висловив жаль, що не приїхав раніше, і вшанував пам’ять жертв заколоту. Але Ердогана це, здається, не вразило. Сидячи поруч із Байденом із виглядом радше далекого-далекого родича, ніж давнього друга, турецький лідер поскаржився, що Фетхуллах Ґюлен, мусульманський богослов, який мешкає у Сполучених Штатах і якого його уряд звинувачує в організації змови, досі на волі. «За умовами угоди про екстрадицію між Туреччиною і США, такі люди повинні принаймні бути заарештовані, — сказав Ердоган. — Але в цей самий момент він і надалі керує терористичною організацією».
Читайте також: Нові-старі друзі Ердогана
Візит віце-президента США був одним із низки кроків, спрямованих на відновлення відносин, які останнім часом дуже погіршилися. Турецькі посадовці не просто почуваються дуже недооціненими: багато з них справді думають, що американська розвідка наперед знала про переворот. Кілька тижнів поспіль провладна преса заявляє, що змовою керували американська армія або ЦРУ. Опитування громадської думки показують: явна більшість турків нині вважають, що Сполучені Штати якимось чином були до неї причетні.
На запитання «чому так?» відповіддю є той факт, що Америка не заарештувала Ґюлена в його закритому котеджному містечку в Пенсильванії. Секта Ґюлена, відома під назвою «Джемаат», керує глобальною мережею шкіл, благодійних організацій і підприємств, а її послідовники обіймають посади по всій турецькій бюрократичній машині. Вона була союзником Ердогана і його Партії справедливості та розвитку, доки у 2013 році між двома угрупованнями не виник конфлікт. Західні аналітики не доходять згоди щодо того, був переворот операцією «Джемаат» чи певну роль у спробі відіграли також інші групи в армії. Але турки переважно звинувачують ґюленістів.
Тиждень за тижнем американські чиновники пояснюють турецькій владі і громадськості, що прохання про екстрадицію Ґюлена розглядатиметься в суді, як і будь-яке інше. «Ми застосовуємо закон без винятків… Це власне те, що називається розподілом влади», — сказав Байден турецькому кореспондентові, який заявив, що Америка переховує Ґюлена. Такі пояснення не дуже розтоплюють кригу в двосторонніх відносинах. Більшість турків «живе з вірою, що у світі панують теорії змови. Вони не вірять у розподіл влади», – розповідає колишній американський посол в Анкарі Джеймс Джеффрі.
Читайте також: Вимушене партнерство. Турецький експерт про вибачення Ердогана
Друге джерело напруженості — критика турецьких репресій після перевороту як від США, так і від Європи. Західні уряди й захисники прав людини вже до того не один рік побоювалися зростання авторитаризму Ердогана. А коли його уряд почав кидати за ґрати тисячі підозрюваних 
ґюленістів та інших опонентів, багато хто запідозрив, що він скористався невдалим путчем як приводом, аби зміцнити владу в своїх руках. Через два дні після перевороту державний сектретар Америки Джон Керрі й міністр закордонних справ ЄС Федеріка Моґеріні почали закликати Туреччину поважати права людини.
Це не припало до душі багатьом туркам, які саме були зайняті всенародними святкуваннями із приводу захисту цивільного уряду від захоплення влади військовими. Тепер деяким американським дипломатам здається, що вони обрали не той тон. «А як ви реагували б, якби президент іншої країни приїхав у Нью-Йорк через п’ять тижнів (після 11 вересня) читати нам нотацію про «Патріотичний акт»?» — запитав один американський чиновник на брифінгу перед візитом Байдена.
Гостей не дочекатися…
Останнім моментом стала відсутність візитів солідарності західних лідерів до Анкари після перевороту. Європейці, яким іще зашпори не відійшли після непоступливості Ердогана на перемовинах щодо угоди про біженців у березні (та його спроб домогтися судового переслідування громадян європейських країн за декламацію образливих віршиків про нього), не мали настрою їздити і плескати турецького лідера по плечу. Кількість тих, хто потрапив під чистки, різко зросла до 80 тис. Тому візит іноземців у Туреччину міг би здатися схваленням.
Європейці мають повне право непокоїтися. У цих чисток «мало спільного з дотриманням належних процедур і основних прав», — каже правозахисник і член парламентської опозиції Сезґін Танрикулу. Ухвалений після перевороту державний указ дозволяє затримувати підозрюваних на термін до 30 днів без пред’явлення звинувачень. Доступ до юристів у затриманих обмежений. За словами Танрикулу, влада прагне задокументувати зв’язки підозрюваних не з переворотом, а з рухом Ґюлена.
Читайте також: Непростий союз. Як у Туреччині сприймають членство країни в НАТО
Туреччина на критику Заходу реагує погрозами цілком відвернутися від нього. Владімір Путін одним із перших іноземних лідерів висловив підтримку Ердогану під час спроби перевороту, і перший візит Ердогана після того відбувся саме до нього. Туреччина давно виступає за усунення від влади сирійського президента Башара Асада, якого підтримують Іран і Росія, але нещодавно заявила, що він може тимчасово ще залишитись у кріслі. Ердоган обрав варіант «підштовхувати Америку та ЄС і сигналізувати, що в нього є альтернативні варіанти — зближення з РФ та Іраном», — сказала Ґьонюль Толь з Інституту Близького Сходу. Проте у стратегічному сенсі Росія для Туреччини ніяк не може бути альтернативою західному альянсу.
Адже дві країни — історичні вороги й суперниці за вплив на Кавказі, Близькому Сході та Чорному морі. НАТО для Анкари набагато цінніше. І справді, коли Байден прибув до турецької столиці, військові частини країни вже (вперше) входили в Сирію під прикриттям американців із повітря, готуючись атакувати «Ісламську державу». Турки розлючені на Захід за його реакцію на переворот, і більшість підозрює Америку в підтримці руху «Джемаат». Але поки що вони не відвертатимуться від Америки чи Європи.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com