Він не пнувся з усіх сил, аби ширити власне вчення, вважаючи письменство тихим служінням, а не вигідною справою. В цьому бачимо паралелі зі Сковородою: перший український філософ так само схильний до тлумачення біблійних символів, цурався кар’єри і жив скромно.
Якоб Бьоме з’явився на світ у селянській родині в землі богемській. Він зростає в оточенні спраглого до знання про Бога люду. Так, його батько числився церковником, а в тих краях було чимало адептів Парацельса. Позаяк дитина не мала доброго здоров’я, її відрядили вчитися до шевця. Біографії містиків завжди сповнені чудесами. Так і у випадку з Бьоме. Одного дня, сторонячись ігор однолітків, на узвишші віддаленого пагорба він несподівано натрапляє на сховок, у якому знаходить повну діжку грошей. Але лякається й одразу ж кидається навтьоки. А коли згодом закликає туди приятелів, то нічого такого не виявляє. Іншим разом до крамниці, де йому довелося працювати, завітав якийсь дивний незнайомець, аби купити черевики. Недосвідчений підмайстер зажадав за них аж надто високу ціну. Не торгуючись, покупець виклав усю суму й подався геть. Одначе знадвору гукнув: «Якобе, вийди-но!». А заспокоївши наляканого хлопця, пророкує велике майбуття і зникає. Долучившись до цеху чоботарів, Якоб оселяється з дружиною в Ґерліці. Тут йому знову випало взріти видіння – в яскравому відблискові начищеної посудини відкривається таємниця природи. Принагідно згадаймо і життєписи Сковороди, сповнені подібних історій, як-от пророчий сон або передбачення моровиці в Києві.
Ночами Бьоме потай описує свої досвіди, в результаті чого з’являється книжка «Ранкова зоря». Коли про неї стає відомо тамтешньому пасторові, той не може допустити, щоби погляди ремісника впливали на паству. Візіонера викликали в ратушу, допитали про релігійні переконання і лише тоді відпустили, зобов’язавши викинути з голови всі нісенітниці. Ніби затаврованому фанатику, Якобові заборонили писати. Та він і без того стривожений, адже намагається зрозуміти, чому з ним усе це відбувається. Змінює заняття: торгує вовною, живе постійними роз’їздами. Проте щомиті міркує про призначення. Постійно відчуває, що його «внутрішня людина» невпинно проситься назовні. В часи війни і скрути Бьоме вирішив урвати тривалу мовчанку і наново взявся за перо. Та йому цього не подарують: звинуватять у пияцтві, розіб’ють вікна в домівці, постійно погрожуватимуть. І без того заслаблий, Якоб іще більше нездужає і помирає. А нас і далі не перестає вражати споріднення зі Сковородою, позаяк український філософ також має конфлікти з церковниками, наражається на звинувачення в неблагопристойному впливові, пише лише для близьких.
Що ж непокоїло людину, яка за духовну відвагу дістала прізвисько Тевтонець? Передовсім те, як опинитися на невидимому істинному небі; питання про смисл добра і зла; в чому полягає відмінність людини від Бога і звідки береться іскра, що між ними спалахує? Відповідаючи на це, Бьоме висловлюється неоднозначно: розповідає про шлюб із небесною Софією, каже про постійну боротьбу з дияволом. Наскрізь пронизаний Духом, він чує заклики здійнятися догори. Наляканий непростою для виконання місією, виснажений нестерпною нудьгою, він все одно рветься до зірок. Малограмотний мислитель не припиняє писати, бо внутрішній вогонь не дає спокою. Якоб розуміє свою неосвіченість. Утім, крім себе самого, інших авторитетів не знає. Що ж особливого радить Тевтонець? Переродитися, стати новою людиною.
Прецінь для цього необхідно пізнати себе. Дослідити ким ти є тепер і на кого маєш перетворитися. Повторюваність тем і засобів вираження цієї думки звучить як медитація: втім, уникнувши її, випадеш із одкровення. Занурення в глибини незбагненної безодні Бога нагадує шлях трансформації. В якийсь момент бракує зрозумілих слів і Бьоме виливає потоки переживання. Цей екстатичний досвід і схожий на злуку з жіночим образом Софії, потяг до якої може виправити космічну катастрофу, що пов’язана з падінням лукавого, а відтак із зіпсованістю людського роду. В такому зближенні з Богом важливо дослухатися до його слів. А це справа непроста, бо їх необхідно розкодувати, навчитися розуміти, інакше вони видаватимуться порожніми звуками. Та найбільша складність полягає у тому, що немає прямих приписів того, як зорієнтуватися в цій справі. Все побудовано на загадках, а раціонального плану дій розробити не виходить. Навіть якби Бьоме знав учену латину, вона його не врятувала б. Проста мова була єдиним засобом ухопити непевності людського стану. Показово, за деякими винятками, майже всі ці сюжети зустрінем і в Сковороди: істинна людина, Божа іскра, боротьба з нудьгою і сатаною, самопізнання, нове народження, постійні повтори, образи зі Святого Письма тощо. Тільки Сковороду простаком не назвеш і просту лексику він вживає рідко, натомість церковнослов’янську.
Якщо падіння Люцифера потягло за собою занепад людини, то вона, як мікрокосм, повинна встановити свою причетність до макрокосму. А передовсім дослухатися до єдності власної духовно-тілесної організації. Либонь тоді й реалізується поставлена мета – спасенний шлях до Христа. Зумівши зродити в душі сходження зір, досягнеш і нового народження. Що там казати, якісь величні потенції крутилися всередині того кволого та невисокого чоловічка з кривуватим носом і ріденькою борідкою, якого нічого не вартувало залякати. Та він жодного разу не зрадив собі в своєму завданні.