Тестувальник історії

У Володимира Литвина немає мобільного. Каже, не прихильник того, аби бути рабом зв’язку: якщо людина весь час у розмовах, у неї немає часу думати. А думати лідерові парламентського блоку свого імені є над чим: щойно виконувач обов’язків ректора Київського національного університету давав інтерв’ю

Тижню у своєму кабінеті в Червоному корпусі, а коли матеріал був готовий до друку, указом Президента України Віктора Ющенка виконувачем обов’язки ректора було призначено Леоніда Губерського, директора інституту міжнародних відносин КНУ. Натомість іншим указом Володимира Литвина призначено головою Наглядової ради університету. Цю посаду він обіймає вже п’ять років, але відтепер йому в допомогу до

складу ради введені, зокрема, екс-президенти Леонід Кравчук та Леонід Кучма. А екс-ректора Віктора Скопенка остаточно звільнено з посади у зв’язку з виходом на пенсію.

 

У. Т.: Щойно журналісти нагадали вам, що десь три роки тому наурочистостях з нагоди 70-літнього ювілею ректора КНУ, академікаНАНУ, Героя України Віктора Скопенка, ви, вітаючи ювіляра, сказали: «Коли ми говоримо про університет, – маємо на увазі Скопенка,коли ми говоримо про Скопенка, – маємо на увазі університет». Як відтепер зміниться формулювання?

– Мета мого призначення була в тому, щоб колектив, як автономна і самоврядна інституція, демократично обрав ректора. Скопенко був ректором 23 роки, а до цього ще проректором – 10 років: тобто третина століття, абсолютно унікальний випадок. Стався розріз по живому. Це було необхідно: на моє переконання, нові часи вимагають переходу університету в нову якість. Але я ніколи не розумів тих людей, які говорять, прийшовши на нову посаду, що все, зроблене попередником, ламатимуть і критикуватимуть. Так кажуть ті, хто не знають, як саме потрібно діяти. Втім, заради об’єктивності слід сказати, що справи в університеті далеко не блискучі.

 

– Навантаження викладачів – до 1200 годин на рік, хоча за законом про освіту воно не має перевищувати 900 годин. Відстає матеріальна база, бракує аудиторій. Студенти навчаються у дві зміни – такого немає в жодному із провідних університетів світу. Ще один принциповий момент: процес оновлення професури входить у протиріччя з житловим питанням. І, так би мовити, найсвіжіша проблема – вступ за результатами тестування. Нехай тестування проводять викладачі, запрошені з інших закладів, але самі тестові завдання мають готуватися на університетському рівні – ми маємо відчути здатність студента мислити, якщо хочете, побачити – «наш» він чи «не наш». Я сам спробував пройти вступні тести на історичний факультет – ну яка насправді різниця, чи знає абітурієнт, скільки було з’їздів народних депутатів СРСР? Як за названим числом визначити, що цей студент може бути мислячим істориком?!

 

– Рівень фундаментальної підготовки радянської та української вищої школи у нас збережений і має унікальне значення – є лише проблема з адаптацією спеціаліста до вимог життя сучасного світу.

У. Т.: Тобто вирішивши названу проблему адаптації, випускникКНУ матиме аналогічну освіту з випускником Оксфорда чи Гарварда?

– У світі надають виняткове значення диплому саме певного університету. А в нас є дипломи юриста чи, скажімо, економіста єдиного державного зразка, і немає практично жодної різниці, де саме ці дипломи були отримані. Якщо б певні «брендові» навчальні заклади на кшталт Шевченківського університету чи Київського політеху мали право видавати свій диплом, і саме це визначало попит на фахівця, цінність освіти в найкращих закладах зросла б суттєво. А сьогодні вагу диплома практично знівельовано.

 

 

– Люди, які за фахом є істориками, потрапляючи в політику, отримують унікальну можливість перевіряти історію на практиці – тому для мене це взаємодоповнювальний процес. Усьому тому, що зараз відбувається, можна знайти аналогії в минулому. Але я не прихильник того, аби прив’язувати ці аналогії до сучасних подій, намагатися штучно проводити паралелі. Так, усе в житті повторюється, але на якісно новому тлі.

 

– На моє глибоке переконання, якщо проводити аналогії з минулим, треба йти на 90 років назад: зараз повторюється те, що відбувалося в Україні під час революції 1917–1921 р.р. Я писав про це в статті «Незасвоєні уроки минулого» |див. довідку|, можна навіть постаті порівнювати: є досить точні паралелі. А щодо підручника – не думаю, що ця нинішня боротьба не за Україну, а за владу, потягне на такий розділ, який мають знати школярі. Якщо подивитися на три періоди загостреної політичної боротьби,– XVII століття, початок ХХ і наш час – я думаю, що ті самі причини, що призвели до поразки двох перших спроб створити незалежну державу, можуть знівелювати й третю. Тому сьогодні боротися за владу – це фактично означає боротися проти України. Втім, так чи інакше, дослідники будуть вивчати історичних персонажів, їхні дії. Але нинішня боротьба потьмяніє на тлі історії. І те, над чим ми рефлектуємо, – що Ющенко сказав Тимошенко і що вона на це відповіла – буде абсолютно не важливим.

 

У. Т.: Чи фракція Блоку Литвина підтримує ідею конституційної реформи, спрямованої на створення парламентської республіки, висунуту Юлією Тимошенко?

– Ні, ми не погоджуємося на те, щоб Конституція стала розмінною монетою у владному протистоянні. Хоча український народ прийме лише народоправлячу систему, коли люди впливатимуть на здійснення влади, і за якої влада буде підконтрольна суспільству. Говорити про парламентську республіку можна, лише відмовившись від виборчої системи за закритими партійними списками. Бо вони лише посилюють

роль фінансово-олігархічних кланів в управлінні державою, точніше – в її пограбуванні.

 

– Президент України заявив, що необхідно відмовлятися від пропорційної системи, – якого ще кращого спільника треба?! Проблема в тому, що більшість у верховнорадівській залі не підтримає нового виборчого законодавства, навіть просто з відкритими партійними списками, не кажучи вже про вибори в мажоритарних округах |див. словничок|.

 

Треба бути реалістами – сьогодні за мажоритарну систему не проголосує БЮТ, не проголосує Партія регіонів, не проголосують комуністи. І, зрештою, не проголосує «Наша Україна» – із власних стратегічних розрахунків.

– Думаю, за результатами виборів ми отримаємо двовладдя, яке призведе до нових виборів: переможе Черновецький, але Київрада не визнає його як київського міського голову, бо він не матиме контрольного пакета депутатських голосів. Тому треба буде або домовлятися, або призначати нові вибори на осінь.

 

 

– Вже ні в кого не виникає сумніву, що вони будуть. Ми маємо парламентську кризу і загалом кризу політичну. І виходу з цієї кризи я не бачу. Коаліція відсутня, це очевидний факт, а уряд коаліційний. Ні змінити уряд, ні змінити коаліцію в Раді немає реальних можливостей, і це теж очевидний факт. Оскільки немає правових механізмів, треба шукати політичний вихід. А він у тому, аби провести дострокові вибори. Питання полягає в іншому, на якій основі, за якою системою. Якщо партійні списки будуть відкритими, Парламент оновиться на 80%. Якщо вибори буде проведено за нинішньою виборчою системою, оновлення відбудеться тільки на 10–15%. Це ті голоси, які отримає наша політична сила. Решта залишиться незмінним – зміниться лише співвідношення чисельності фракцій усередині Парламенту.

 

– Якби наша фракція налічувала на 5–10 людей більше, такого б глухого протистояння не було, адже ми розуміємо необхідність компромісу в інтересах країни.

 

– Я вже переріс той етап політичного становлення, коли коментують нісенітниці. А комментаторам можу порадити одне – подивитись, як саме голосує наша фракція – вона або голосує в повному складі, або не голосує. І без нашого голосування коаліція цілком безпорадна.

У. Т.: Ходять чутки, що вашакандидатура фігурує серед претендентів на те, аби очолити Національну академію наук Українивже цього року, після того, як їїнезмінний керівник Борис Патон рочисто відзначить своє 90-річчяй піде на заслужений відпочинок.

– Про таке я не чув. А якщо хтось такі чутки поширює, йому варто було б узяти участь в останньому загальному засіданні Академії наук, яке пройшло по-діловому, на піднесенні. НАН України пережила найскрутніші часи й саме завдяки Борисові Патону зберегла себе й українську науку. Дай, Боже, здоров’я Борисові Євгеновичу, велика постать, і ніхто не має права спекулювати на питанні керівництва академією. Як самоврядна структура, вона у потрібний час прийме своє рішення.

 

 

– Проблеми треба вирішувати тоді, коли вони постають.