Цьогоріч можна святкувати аж два ювілеї наших найвідоміших трилітерних тестів. 2007-го Міністерство освіти і науки зобов’язало всі українські виші зараховувати як вступні результати тестів зовнішнього незалежного оцінювання (тоді їх було лише три), а 2008-го проходження ЗНО стало обов’язковим для вступу до вишів. Тож у травні — червні цього року одинадцятикласники та випускники попередніх років уже вдесяте тестуватимуться в такому форматі.
У доювілейні роки назву цієї системи оцінювання тільки лінивий журналіст не римував зі словом «зло», описуючи всі численні недоліки й нечисленні плюси ЗНО, переважно виокремлюючи основний: нарешті діти з невеликих містечок і сіл зможуть на цілком об’єктивних підставах набраних балів вступити до будь-якого вищого навчального закладу. Справді, формально здобути омріяні 200 може будь-хто, а не лише випускник школи з поглибленим вивченням якогось предмета (-ів), але чогось виявилося, що скласти на максимальну кількість балів непросто навіть у столиці, а провідні виші ще й уводять додаткові іспити окрім загальноофіційного.
Багато питань щороку виникає і до тих висококваліфікованих спеціалістів (хоч інколи так і хочеться написати це словосполучення в лапках), які укладають тести. Із нещодавніх скандалів, пов’язаних зі ЗНО, крім сумнозвісного звільнення директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука всім запам’яталася ситуація 2015 року, коли письменницю, лауреата Шевченківської премії Галину Пагутяк обурило використання її філософського уривка без дозволу та ще й недолугі варіанти відповідей у трьох з п’яти запитань за цим текстом.
Коли нещодавно, у цей ювілейний рік, з’явилася новина, що шкільні вчителі Чернівецької області завалили тести ЗНО (який їм запропонували на курсах підвищення кваліфікації при тамтешньому Інституті післядипломної педагогічної освіти), то це знову стало приводом задуматися: а чи таке вже вдале було це реформування випускних-вступних екзаменів?
Як стало відомо, із 362 слухачів тих курсів лише 56 одержали від 10 до 12 балів, тоді як 9 учасників не змогли набрати навіть 3, а загалом середній бал становив 7,6. Дарма що джерело цієї інформації — допис у Facebook, достовірність поданих фактів уже давно не бентежить широкі інтернетні маси. Цікавішими, а радше показовішими, виявилися коментарі в діапазоні від «І отаким ми довіряємо освіту наших дітей!?» до «Давно треба розігнати те Міносвіти!».
І справді, чого можуть навчитися учні від учителів, які самі не можуть скласти тести ЗНО? Принаймні тому, що написано в одній старій книжці: «Дивися — і не ходи цим шляхом». Поганий учитель іноді навіть краще, кепський приклад завжди наочніший. Когось він переконує, що можна покладатися лише на власні сили, у когось, навпаки, підштовхне на пошуки альтернативи. Однак, здається, вирішення цієї проблеми вже давно очевидне всім «хлопчикам і дівчаткам, а також їхнім батькам», які подеколи вже з першого-другого класу (а в одинадцятому і поготів) цілеспрямовано й звично обирають добровільно-примусовий, уже майже загальновизнаний освітній курс на ймення «Репетиторство». І нерідко цим займаються ті педагоги, які заради приробітку й лишились у школі. Усі задоволені, є попит — є пропозиція, ЗНО складають, Міносвіти працює, інтернет-спільнота має чергову поживу для обговорення.
Читайте також: Трансформація
Про що свідчить цей невтішний, але знаковий провал учителів однієї області? Про те, що добре відомо всім, хто має сякий-такий стосунок до системи освіти: її ланки плідно взаємодіють лише на папері. Дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища; післядипломна, аспірантура-докторантура — цей ланцюг у реальності функціонує тільки як розрізнені інстанції, що різними капіталістичними курсами рухаються в межах нав’язаної конкурентоспроможності до рівномірного засіювання бюрократичного поля «добрим, розумним і вічним». Шкільні вчителі опинилися перед дилемою мізерної плати від держави й спокусою підзаробити в позаурочний час, школярі організовано ходять до репетиторів, папероїди Міносвіти видають черговий наказ.
І кому від цього легше? Точно не випускникам, яким життя взагалі чомусь підкидає тести виключно на три літери: наприкінці 11-го класу — ДПА, потім ЗНО, щоб далі таки вступити до ВНЗ. Така вже, певно, доля України, яка за останнє сторіччя змушена проходити випробовування тестами на ту саму магічну кількість літер — від УНР до АТО.