Територія свободи

У. Т.: Пане ректоре, майже 90 років Український вільний університет був одним із центрів вільної української наукової думки. Які завдання стоять перед УВУ тепер?

– Український вільний університет упродовж тривалих років безперервної праці здобув визнання завдяки активності в дослідницькій, видавничій і навчальній діяльності. З «екзильного» навчального закладу він еволюціонував до інтегрованого євросоюзного університету. Однак УВУ зберіг специфічну ок­ремішність. Розвиваючи укра­їнську інтелектуальну та культурну думку, університет слу­жить у багатогранний спосіб українській спільноті не лише в Україні, а й в усьому світі.

Сьогодні головна місія УВУ – стати провідним науково-до­слід­ним центром українських студій Євросоюзу. Нині це особливо актуально. Адже в різних вишах ЄС іде процес закриття славістичних та українознавчих студій. Тому тепер університет активно шукає фонди для посилення наукової роботи, щоб позиціонувати себе як українознавчий центр Євросоюзу. Другий аспект місії УВУ – проведення навчальних програм. Сьогодні УВУ – єдиний приватний український університет поза межами України з правом присвоєння вчених ступенів магістра й доктора. Третій вимір дії УВУ – видавнича справа, яка фокусується на публікації українознавчої літератури німецькою та українською мовами. Четверта функція УВУ – стати форумом для «публічних інтелектуалів» із України та діаспори. Наша мета – дати нагоду під час зустрічей в УВУ в атмосфері толерантності замислитися над сенситивними питаннями та подискутувати про актуальні україн­ські проблеми, де є полеміка й певна концептуальна неясність. Наприклад, осмислення українсь­кого публічного дискурсу. П’ятий вимір дії УВУ скерований у напрямку нової, так званої четвертої хвилі української діаспори, представники якої живуть у різних країнах Європейського Союзу без свого орієнтаційного центру. Тому УВУ вимальовується як культурний центр загальноєвропейського значення й може відіграти роль своєрідного духовного та психологічного форуму. Шосте завдання УВУ – роль інтелектуального мосту між Україною, Німеччиною й іншими країнами ЄС. 

– Маємо три факультети. Гуманітарні науки представлені на факультеті україністики та на філософському факультеті. Суспільствознавчі науки підлягають факультетові державних та економічних наук. Факультет україністики очолює франко­знавець, професор Ярослава Мельник. Деканом факультету державних і економічних наук є політичний історик, професор Ярослав Грицак, а філософський факультет очолює фахівець із козаччини, професор Франк Сисин.

Відомі науковці також входять до складу Професорської колегії. Багато викладачів посідають постійні академічні позиції в університетах ЄС, Північної Америки та України. На сьогодні УВУ нараховує понад 50 доцентів і професорів, значну кількість заслужених профе­со­рів-емеритів та 15 почесних профе­­сорів і профе­сорів-гостей.

Педагогічний інститут – найдавніший із трьох інститутів УВУ. Його мета – підвищити кваліфікації вчителів із України. На жаль, фінансова ситуація УВУ останніх років тимчасово призупинила його діяльність. Однак плануємо поновити його роботу. Дослідницький Інститут українсько-німецьких відносин також поновлює свою роботу. Ще в нас діє Інститут соціальної ринкової економіки в Україні. 

У. Т.: Хто може стати студентом Українського вільного університету?

– На магістерку вступають студенти, які мають ступінь бакалавра або спеціаліста. Потрібне певне знання німецької або ж англійської мови. Після завершення курсових вимог – захист магістерської роботи. На докторат подають докумен­­ти кандидати наук або магістри. Мовні вимоги такі ж, що й на магістерці. Після завершення курсових вимог докторанти захищають дисертацію. Сьогодні на магістерських студіях УВУ навчаються 60 студентів, на докторських програмах – 30. 

– У нас навчається небагато студентів. Це дає їм виняткову можливість мати підвищену увагу з боку викладачів. Більшість занять – семінари, на яких створені умови для виявлення студентами своїх ідей та обґрунтованого й критичного мислення. Міжнародний склад професури, наявність плюралістичних парадигм і підходів від­криває студентам інші горизонти. Часто наші студенти, перебуваючи поза Україною, легше можуть збагнути різні українські суперечливі питання, осмислюючи їх із альтернативних точок зору. Це дуже позитивний досвід. Тому, коли наші випускники повертаються додому, їм із більшим успіхом вдається відповісти на виклики, що є в Україні.

На відміну від німецьких університетів, перевага навчання в УВУ полягає ще й у тому, що цей український навчальний заклад дає можливість студентам із України комфортніше почуватися в Німеччині та ЄС і краще адаптуватися до незвичних умов життя. А це допомагає швидше познайомитися та увійти до політичного, культурного та бізнесового світу цих країн. Специфікою навчання в УВУ є й те, що воно переплітається з реальним життям Німеччини – всі наші студенти, без винятку, працюють. Диплом УВУ також відкриває нашим абсольвентам двері до інших вишів ЄС. 

– Це багатющий та безцінний скарб. Тут зберігаються рідкісні періодичні й книжкові видання, що друкувалися поза Україною. Окрім того, тут є звіти й протоколи українських емігрантських осередків, осередків у фільтраційних таборах DP ­Німеччини. Адже на території цих таборів «переселених осіб» функціонували українські шко­ли, бібліотеки, театри, хори, видавництва тощо. Коли ці табори закривали, документи передали до УВУ. Та, на жаль, через брак коштів вони досі повністю не описані. Лише коли все буде опрацьовано, архів відкриють для фахівців. 

На межі виживання

У. Т.: Продаж будинку УВУ, який свого часу придбали для університету завдяки старанням патріарха Йосипа Сліпого, викликав резонанс. Чи це було пов’язано з рішенням Німеччини припинити фінансування УВУ?

– Баварське високошкільне законодавство вимагає від університетів наявності своїх власних приміщень. Цей закон не оминув і УВУ. Тому в 1970-х для університету придбали будинок. Частину коштів на купівлю було одержано у формі іпотеки, про яку подбав патріарх Сліпий. Але решта фондів прийшло від дотації ФРН. Три­валий час щорічний бюджет нашого університету, а це ад­міністративні кошти, видатки на навчальні програми, дослідницьку й видавничу діяльність, фінансували дотації ФРН і Баварії. Обидва уряди взяли на себе це зобов’язання з тим розумінням, що в майбутньому незалежна Україна перебере від них подальше фінансове утримання університету. ФРН повністю припинила фінансування УВУ в 1996-му, а Баварія – в 2006 році.

– Від 1991 року всі ректори УВУ постійно намагалися добитися фінансування університету Українською державою. Відтоді керівництво УВУ отримувало від багатьох українських політиків певні надії. Але тоді ж нам дали зрозуміти, що всі українські установи поза ме­жами України не повинні сподіватися на грошову підтримку. Нам пояснювали, що українське законодавство забороняє державну фінансову допомогу українським інституціям за кор­­доном. Український вільний університет підпадав під цю заборону.

Все ж таки, враховуючи винятковість УВУ, ми не втрачали надії на зміни в державному законодавстві. Тут варто згадати, що в останні роки депутати Юрій Ключковський і Тарас Чорновіл намагалися допомогти нам знайти контакти з різними урядовими колами.

На жаль, нам не вдалася співпраця з українською владою. Університет не отримав жодної фінансової допомоги від України. З 2006 року УВУ залишився повністю без фінансів. Тільки скромна щорічна допомога з боку Фундації УВУ в США дозволила університетові проіснувати ці роки.

У цей час нашарувалися ще й додаткові проблеми. Приміщення вишу терміново потребувало капітального ремонту приблизно на €3–5 млн, а німецькі інспектори могли будь-якої миті заборонити використовувати цей будинок під навчальний центр. Прикро, що під час такої катастрофічної ситуації деякі несерйозні особи поширювали плітки та дезінформацію про УВУ. 

У. Т.: Чи була загроза існуванню Українського вільного університету?

– Саме так. Найгірше, що в юридичних документах із 1970-х передбачалося: якщо УВУ припинить свою роботу, вся власність перейде до німецького – не українського! – інституту, діяльність якого подібна до цілей нашого університету.

Щоби запобігти цьому, чотири інстанції, причетні до університету, вирішили влітку 2007 року продати старий будинок УВУ, купити функціональніше приміщення та створити фонд для подальшої роботи університету. Ключове рішення ухвалювали Професорська колегія УВУ й Товариство приятелів УВУ – юридичний носій університету. Товариство Святої Софії в Римі та Фундація УВУ в США, котрі володіли частиною іпотеки на старий будинок, також дали свою згоду реалізувати цей проект.

Тож у 2008 році Товариство приятелів УВУ виставило цю будівлю на продаж. На жаль, це збіглося зі світовою фінан­совою кризою. Й коли спочатку ми розраховували отримати за продаж приблизно €10 млн, у під­­сумку одержали лише €7,3 млн. Після купівлі нового будинку для УВУ вдалося повністю віддати іпотеку товариству Святої Софії в Римі, до якої був причетний патріарх Йосип Сліпий, а з різниці – створити фонд, відсотки з якого можуть сьогодні скромно забезпечити подальшу діяльність УВУ. Проте, на жаль, цього не достатньо. Тому університет постійно шукає додаткові фонди для посилення й розвитку своєї дослідницької, видавничої та педагогічної роботи. Сподіваємося, що одного дня українські урядові чинники зрозуміють цінність УВУ, й університет отримає фінансову підтримку з боку українського публічного сектору. Ми в це віримо.

Український вільний університет засновано 17 січня 1921 року у Відні. Ініціаторами заснування стала українська професура, яку окупаційні режими Австро-Угорської та Російської імперій позбавили кафедр і права викладати у вищих навчальних закладах на українських землях, а також письменники, журналісти, студенти, що після Першої світової війни та українських визвольних змагань опинилися в еміграції. Восени 1921-го УВУ перенесено до Праги, де він одержав приміщення та фінансову підтримку від уряду Чехо-Словацької Республіки. Під кінець Другої світової війни університет був змушений знову змінити місце перебування й перебратися до Мюнхена. В 1950 році за успішну науково-дослідницьку й педагогічну діяльність УВУ отримав офіційне визнання Баварського уряду. Міністерство освіти та науки України визнало правочинність дипломів УВУ 12 листопада 1992 року.

Бібліотека УВУ налічує близько 30 тис. книжок: українські, німецькі, англійські, польські, чеські, російські видання. Володіє унікальним зібранням української періодики з кінця ХІХ сторіччя й дотепер, де такі раритети, як підшивка «Літературно-наукового віс­ника» (1898–1931), який видавало у Львові Наукове товариство імені Тараса Шевченка; написані від руки числа газети «Голос табору» (1919–1922), що виходила в місцях, де утримували інтернованих українських вояків; часопис української громади «Розсвіт» (1917–1918), що виходив у Німеччині; львівські видання «Діло» (1916–1938), «Громадський вісник» (1922–1923), «Хліборобський шлях» (1933–1935); видання українського стрілецтва в Чехії «Український тиждень», а також «Краківські вісті» (1941–1944). Є зібрання всіх еміграційних післявоєнних видань. А також збірка вирізок із газет усього світу часів Помаранчевої революції