Усіх приватних підприємців зобов’язали пройти реєстрацію відповідно до нових «законів», для виконання яких утворили новий склад усіх «міністерств» та комісій. Ніби все так, але чомусь усе має дуже дивний вигляд. Як в «Алісі в Країні Чудес». Підприємці пройшли перереєстрацію відповідно до всіх вимог. Це коштувало часу, сил і нервів. Вони справді витримали всі перевірки. Кому від того краще? Хіба що установам, які за перевірки отримують гроші та зберігають завдяки цьому робочі місця.
Корупції та хабарництва офіційно в «республіці» немає. Їх викорінено. Але медики так само пишуть списки препаратів для операцій та лікування пацієнтів у стаціонарах, а викладачі беруть гроші за іспити й заліки. Гроші беруть за народження дітей лікарі в пологових будинках та хірурги в лікарнях, які «офіційно» всім забезпечені «державою». А дільничні інспектори пишуть відмови на заявах, бо справи не мають того масштабу, аби давати їм хід. І виявити, де закон та порядок, у такому разі дуже важко. Хірург у дитячій лікарні, який пошепки натякає на «подяку» за операцію («всі ліки я купую власним коштом»), не здається щасливим і заможним. Він не приховує, що йому тотально не вистачає грошей: «Буду в п’ятницю, якщо до того часу не помру з голоду».
Читайте також: Тоді й тепер
Ще цікавий факт про центральний міський базар, який показово перебудовують. Це роблять так гучно та помпезно, що про процес «державної» перебудови неправильного українського ринку на правильний «республіканський можна знімати кіно. У новинах дають зрозуміти: все, що робилося за України, докорінно неправильне. Навіть будівництво цього ринку, який стоїть на газопроводі й може будь-якої миті злетіти в повітря. Тому всі модулі зносять, а нові зводять… лише за два метри від місця, на якому стояли старі будівлі. Звичайно ж, коштом підприємців. Лише уявіть: старе зносять, місяцями зводять нове, а ти ще за це платиш. Якийсь штучний відбір. Ніби так усім буде краще.
Майже всім жителям «республіки» принесли під розпис документи про борги за електрику, які сягають від тисячі до трьох тисяч рублів. Звичайно ж, усі пішли з тим розбиратися, простоюючи по дев’ять годин у черзі. Переможцем із цих баталій не вийшов ніхто: електромережі довели всім, що борги нараховано правильно, бо користувачі не щомісяця сплачували до 15-го числа, а це формувало борг і плата потім нараховувалася за іншою тарифною сіткою. І лічильники, які встановлені у всіх, тут ні до чого. Якщо борги не погасити, електрику відріжуть. Люди справді пішли платити, бо сидіти без світла за такі «провини» ще гірше. А як можна розраховуватися до 15-го числа щомісяця, якщо «держава» винна бюджетникам за півроку, а аванси не завжди нараховуються до 15-го?
Читайте також: Це війна
У мене вийшов із ладу прилад, який я придбала в грудні. Вирішила купувати в «державному» гіпермаркеті, який рекламують як найкращий за сервісом і якістю товарів. Відкривав його сам Плотницький. Коштував він рівно одну «республіканську» типову пенсію. Гарантію на нього дали рік, але чомусь тільки на словах. Сказали, що касовий чек і є гарантією. Прилад маленький, зручний, відомої торгової марки. Це й підкупило, бо вся «республіка» торгує лише російським «Сентеком», про який самі продавці нічого сказати не можуть. Мені пощастило, я знайшла Philips — єдиний у магазині. Касирка, яка мене розраховувала, позаздрила: «От пощастило з покупкою!». Прилад перестав працювати через три місяці. Жодних пошкоджень, усе вмикається, але… не працює. Це як блендер, який шумить, але не подрібнює. Кілька разів спробувала перевірити його — ні, все марно. У мене було кілька варіантів: віднести прилад у сервісний центр, лагодити самотужки або спробувати повернути в магазин по гарантії.
Читайте також: Не байдуже
Я обрала останній, бо місцеві сервісні центри не мають запчастин, а що вже казати про мій прилад… Пішла до «державного» гіпермаркету. Взяла чек, упаковку й сам прилад — усе, що в мене було від тієї грудневої покупки. Витратила на все це дві години (без урахування часу на дорогу), багато нервів і здоров’я… Насправді виявилося, що гарантія на товар — тільки 14 днів із моменту покупки, але про це ніде не написано. А я в очах директора, адміністратора, охорони та продавців лише дрібний злодюжка та здирниця, що намагається збагатіти на поверненні товару, який набрид. Дізналася про себе багато: що в мене проблеми зі здоров’ям і вихованням, що я конфліктна, що придбала неякісну китайську підробку й, головне, що зі своїми скаргами мені треба звертатися до офіційних представників торгової марки в Україні. Таке було трохи дивно чути після того, як усі запевняли, що це великий «державний» магазин, що працює за правилами й на скарги відповідає лише за законом. Виходить, великий «державний» не в змозі вирішити проблему сам і торгує підробками? Як результат — через дві години, за які жодна людина не увімкнула мій прилад, щоб упевнитися, що з ним справді щось не так, я вже була згодна з тим, що винна сама, що я проблемна людина, яка ходить до них щодня в пошуках пригод.