Терикони вугільних шахт несуть загрозу масштабних НП з людськими жертвами. 45 років тому у вуглярському містечку Димитрове вибухнув породний відвал місцевої копальні «Центральна». Розпечені кам’яні брили засипали, ніби при вивержені вулкану, кілька вулиць з індивідуальними садибами шахтарів. Відомості про надзвичайну подію було засекречено владою, але очевидці вогняного страхіття згадують, що офір рахували десятками.
Скільки на Донбасі териконів – достеменно не знає ніхто. Галузеві науковці називають вельми приблизні цифри: 3-5 тисяч. Останніми роками вуглярі складують підняту на-гора породу по-новому, перемежаючи шари каміння спеціальною глиною, аби запобігти спонтанному займанню рештків вугілля, що містяться в породі. А ось дати ради старим, вже існуючим відвалам непросто: деякі з них потроху жевріють усередині, отруюючи атмосферу та зачаївши погрозу навколишнім населеним пунктам, інші перебувають на стадії «ось-ось».
Та й місцевий пейзаж вони аж ніяк не прикрашають. Особливо дошкуляють терикони великим містам, де земля дорога. У Донецьку, наприклад, за кілька останніх десятиліть спромоглися погасити та вивезти за межі міста 9 породних відвалів. За свідченням міського голови Олександра Лук’янченка, залишилось ще 49. Ними намагалися, було, заінтересувати приватних інвесторів (пообіцявши безкоштовно надати звільнену ділянку під будівництво) – та охочих не знайшлося.
НА ТОБІ, НЕБОЖЕ…
Тим часом на Донбасі набирає обертів бізнес з утилізації териконів, що не встигли зайнятися. Згідно з оцінками фахівців, вони містять до 7-10% першокласного вугілля, яке за радянської епохи, коли ціни на «чорне золоте» були копійчані, необачливо викидались разом із породою на смітник.
Зараз на Донбасі працює кілька компаній, які займаються утилізацією і переробкою териконів Одним із лідерів у цій новій галузі вважається компанія Coal Energy S.A., що контролює десяток шахт на Донеччині. У центрі старого шахтарського міста Сніжне компанія поступово переробила три величезні терикони, забравши з них вугільну складову, а рештою – заповнивши покинутий кар’єр на міській околиці. Невдовзі там буде розбито парк.
Авторові цих рядків довелося якось особисто видряпатися на верхівку терикону, обраного для утилізації. Справив враження грубий шар якісного, блискучого антрациту, що його атмосферними опадами поступово вимило на поверхню. Проте утилізатори твердять, що їхній бізнес дає прибутки лише в разі, коли паралельно оформлюються квоти парникових газів по Кіотському протоколу. Справа це, признаються, надзвичайно марудна (бо методика оцінки потенційного скорочення викидів метану, досягнутого завдяки тому, що терикон таки не загорівся, вельми складна). Але шкурка варта вичинки: наприклад, команія Coal Energy, реалізувавши квоти на міжнародному ринку, планує вкласти 2 млн. доларів в модернізацію збагачувальної установки – після чого утилізувати ще кілька сніжнянських териконів.
ГОРА ЧУДЕС
А дослідники Державного науково-дослідного інституту по безпеці робіт у гірничій промисловості (м. Макіївка) твердять, що до відвалів вугільних шахт взагалі слід ставитися з надзвичайною повагою. Бо в кожному з них «закопана» кругленька сума в твердій валюті.
Заступник директора МакНДІ Анатолій Мнухін підраховує:при комплексному підході кожен із териконів здатен дати зисків не менше як на $ 100 млн. Виходить: десять териконів – мільярд, і так далі.
« Нами пропонується стовідсоткова переробка накопиченої гірничої маси» – розповів Анатолій Григорович. – «Спочатку звідти треба забрати залізну руду. Її там відносно небагато, однак та обставина, що сировина перебуває буквально попід ногами, гарантує комерційний інтерес. Потому йде алюміній. Чи знаєте ви, що терикони майже наполовину складаються з глинозему? Того самого, який для виплавки «крилатого металу» Україна імпортує аж із Нігерії. Далі рідкоземельні метали: германій (медицина, електроніка, виробництво штучних матеріалів з наперед заданими властивостями), скандій (якісні сталі, космічна та авіаційна техніки, фізика наднизьких температур), галій (атомна енергетика, лазери, сонячні батареї). Тут обсяги видобутку рахуються вже не тоннами – на кілограми, проте й ринкові ціни на таку продукцію порівняні із золотом».
Доречі, благородний жовтий метал також трапляється у вугільній породі, розповів макіївський вчений. Те ж, що залишилося наприкінці утилізаційного циклу, є якісною сировиною для промисловості будматеріалів, зокрема, виробництва цегли. Зрештою там, де здіймався нікому не потрібний терикон, виникає облагороджена територія, придатна й для будівництва, чи навіть сільського господарства. А переробний комплекс, в складі кількох мобільних блоків, переїжджає на нове місце.
Але ж, як відомо, видобуток рідкоземельних металів, збагачення мінеральної сировини, то екологічно брудний процес, пов'язаний із додатковим навантаженням на навколишнє середовище. Для Донбасу, який сповна сьорбнув «благ» індустріалізації, то чимала погроза.
«Вже випробувані на практиці принципово нові, «чисті» методи збагачення, – заспокоює Мнухін. – Наприклад, поділ сировини на фракції електростатичним методом. Це в десятки разів дешевше традиційних, старих технологій».
У КОГО ВІТЕР В ГОЛОВІ
Ну а поки донецькі рукотворні гори непорушно стоять – ще один дослідник агітує за оригінальний метод їх використання. Професор Донецького національного технічного університету, завідувач кафедрою «Природоохоронна діяльність» Віктор Костенко пропонує розташовувати на верхівках териконів вітроагрегати. Резони на користь такої пропозиції доктор наук приводить вагомі: вишка електрогенератора, здійнята на багатометрову висоту, «впіймає» вітри більшої сили та сталості. До того ж, навколо породних відвалів згідно законодавству створюється санітарна зона відчуження, а це означає, що низькочастотні звуки від велетенського пропелера не заважатимуть населенню.
Взагалі-то ідея пристосувати донецькі породні відвали для використання сили вітру не нова. Приблизно чверть століття тому один зі всесоюзних НДІ планував розмістити експериментальну вітротурбіну прямо в центрі індустріальної Горлівки, на териконі шахти «Кочегарка». Дослідники підрахували, що у разі успіху та наступного поширення експерименту – екологічно чистою електроенергією можна буде забезпечити всю вугільну галузь Донбасу.