Terra танцю

«Розумієш, прий ш лише дві жінки, і вже не вистачає місця. Я не можу розкрити крила. Танок метелика без крил… Це ж неможливо! Я просто не знаю, що тепер робити… Дивись, що я купила на нові крильця…» Випадково почуті в маршрутці слова настільки мене вразили, що я озирнулася. Моєму подиву не було меж: дві симпатичні тітоньки масою кілограмів за сто кожна прискіпливо роздивлялися бузковий, майже прозорий, в маленьку цяточку, невимовної краси шифон!!! І я миттєво захотіла стати метеликом.

 

Я люблю танцювати. Ще з доби всіх тих сніжинок і подоляночок дитячого садка. В театральному училищі ім. Б.В. Щукіна це був мій чи не найулюбленіший предмет. Ладна пуститися в танок за будь-якої нагоди, але спеціально кудись піти вчитися… До речі, куди? В танцклас? У спортклуб?

 

Випадкові попутниці все пояснили. Вони вже п’ять років займаються танцями, п’ять років імпровізують на тему вишуканого маньчжурського танку «Метелик, що рятує від зливи троянду». А ще вчать ча-ча-ча. Й телевізійний проект «Танці з зірками» тут ні до чого. Просто це їм подобається. Як і сотням тисяч наших співвітчизників, які двічі на тиждень заповнюють численні зали та зальчики шикарних і не дуже танцклубів. Вони шукають радість і знаходять її. В Україні за бажання можна навчитися будь-якого бального чи народного танцю. Самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, джайв, танго, вальс-бостон і віденський вальс, фокстрот, квікстеп, хастл, фламенко, джига, сальса. Перелік безкінечний, до того ж, більшість танців мають свої відгалуження, пов’язані з географією, традиціями, історією. А от із вітчизняними гопаками, веснянками й козачками значно складніше. Щоб опанувати їх, треба вступити до студії професійного чи самодіяльного колективу.

 

Все моднішим стає готувати танок саме до якоїсь важливої події. Весілля (перше, друге, срібне, золоте, платинове), заручини, корпоративна вечірка, Віденський бал або подарунок коханим, рідним, друзям… До речі, якщо ви вирішили здивувати своїм артистизмом колег на вечірці чи зробити подарунок у вигляді танку, раджу не ризикувати, а піти на захід зі своїм інструктором. Він (вона) не тільки додасть вам упевненості, але й зможе вигідно підкреслити ваше вміння та відвернути увагу на себе, якщо якесь ваше па буде незграбним. Оплачується ця послуга як індивідуальний урок.

 

 

 

Але який би напрям, який стиль ви б не вибрали, плата за навчання в різних закладах визначається за єдиним принципом: абонемент та індивідуальне заняття. Розбіжність у цінах залежить від престижності «паркету», зірковості вчителів, кількості випускників, які досягли успіхів у вітчизняних та міжнародних змаганнях.

 

Абонементи (заняття двічі на тиждень): дорослий – 200–500 грн, дитячий – 150–300 грн за місяць. Індивідуальне заняття коштує значно дорожче: 30–100 грн за урок навчання стилю, який є в програмі певного закладу, та 80–200 грн за заняття, де вас навчатимуть чогось екзотичного, на кшталт гуедри –

трансцендентального молитовного танку туарегських жінок, або ритуального чоловічого хороводу перуанських заклинателів дощу. До речі, є й такі танці, що допомагають майбутнім матусям під час пологів чи примушують дитинку, яка має народитися, зайняти правильне положення, тобто голівкою

донизу. І це спрацьовує! Танцями лікують остеохондроз, погану поставу й навіть радикуліт.

 

Щодо стриптизу… Так, стриптизу в Україні вже вчать. Різного – й відвертого, й цнотливого. Як мені пояснили, більшість учениць – заміжні жінки 20–40 років, які хочуть порадувати своїх коханих. Ось, нарешті, й знадобився нам культовий фільм «Дев’ять з половиною тижнів». Навчання легкого стриптизу – стриппластики – відбувається в групах, професійним займаються тільки індивідуально, переважно внаслідоксором’язливості і закомплексованості учениць. Такі заняття можуть коштувати до 500 грн за одне заняття. А от чоловічого стриптизу в школах танців не навчають. Немає його, як колись не було сексу в СРСР.

 

Окрема мова – про одяг і взуття для навчання та показових виступів. Усе це можна купити в театральних крамницях, вщерть заповнених різнобарвним мотлохом для маскарадів, вечірок і колективів самодіяльності. Та все ж серйозні, справжні фанати танців замовляють собі вбрання у кравчинь і шевців. І коштувати такий костюм може тисячі доларів.

 

 

У світі безліч фестивалів і танцювальних змагань для професіоналів та аматорів, і українці все частіше стають їх переможцями. Але зараз не про них. Про тих, кому танок подарував друге життя.

 

Вже кілька років у нашій країні існує спортивний танець на візках – вид спорту, визнаний у всьому світі. Він належить до параолімпійських видів спорту та підтримується Міжнародним параолімпійським комітетом і Національним комітетом спорту інвалідів України. Їх важко назвати інвалідами. У вечірніх строях, з вишуканими зачісками, з променистими очима, ці хлопці та дівчата – справжній виклик долі й приклад усім скигліям та невдахам. Повільний і віденський вальси, танго, фокстрот, квікстеп, самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, джайв, дуети та «комбі» (це коли в парі – танцюрист на візку і нетравмований танцюрист) – вони можуть усе. І немає значення, хто з них переможе, вони щасливі! Будь ласка, перекажіть цей сайт www.berezil.com усім, кому зараз боляче, хто потребує допомоги…

 

Влітку на танцмайданчику Гідропарку, взимку у верхньому вестибюлі станції метро «Театральна» ви можете побачити літніх киян, які під скромний оркестрик чи взагалі магнітофон кружляють, підспівуючи у вальсі давньої юності. Такі спільноти є в Харкові, Донецьку, Ужгороді, Львові, Одесі. У маленьких містечках і селах теж є. Вони не здаються. Попри не надто великі пенсії й тривалу політичну істерію, попри різні болячки, що все частіше даються взнаки, вони танцюють. Здалося мені, що українці стають танцювальною нацією. Чи, може, завжди нею були?