Тут одразу слід зробити застереження, що нерідко у ЗМІ не проводять різницю між ліворадикальними терористами демократичних країн Європи й Азії, які ставлять на меті світову революцію, та терористичними організаціями, які також сповідують ліву ідеологію, але для яких на першому місці національне визволення.
Навряд чи це вірно. Адже якщо адепти світової революції мають у своїх країнах усі можливості донести свої погляди до суспільства легальним шляхом, створити відповідні політичні організації і вести агітацію серед широких мас (інша річ, що маси вперто не піддаються цій агітації…), то борці за національне визволення часом просто-таки змушені братися за зброю. Чи то під непереборним тиском обставин (що в міжнародному праві є до певної міри виправдальним чинником), чи то в результаті нещасливого збігу обставин. Ну, а коли починає говорити зброя, змусити її замовкнути дуже важко, якщо взагалі можливо, – адже жертви з усіх боків кличуть до помсти, і чим потужніша помста, тим більшає нових жертв…
Читайте також: Терор без прикрас. Японські «червоні самураї»
Класичний приклад ліворадикальної організації, яка діє терористичними методами і бореться за національну незалежність своєї країни – це створена 1959 року ЕТА (баск. Euskadi Ta Askatasuna – «Країна Басків і Свобода»).
Країна Басків розташована по обидва боки франко-іспанського кордону на північному заході Піренейських гір; самі баски є однім із найдавніших європейських народів, їхня історія сягає аничних часів. Урешті-решт у результаті династичних воєн територія Країни Басків виявилася поділеною між Францією та Іспанією; у другій половині ХІХ століття постав баскський націоналізм, який розпочав мирну й легальну боротьбу за незалежність країни та її возз’єднання.
1936 року уряд Іспанської республіки надав своїй частині Країни Басків широку автономію. Зрозуміло, що баски стали одними з найвідданіших прихильників республіканців у громадянській війні 1936-39 років. Після поразки республіки генерал Франко, який очолив Іспанію, не лише скасував автономію, а й заборонив публічне вживання баскської мови. Діловодство, навчання, книговидання, газетярство, радіо, телебачення – все робилося на іспанській мові.
Баскські провінції Біская та Гіпускоа, які воювали на боці республіки, були оголошені «провінціями-зрадниками» і розглядалися як ворожі території. У цих провінціях неодноразово вводився надзвичайний стан. Ясна річ, що легальна політична діяльність за диктатури Франко була неможливою.
Читайте також: Терор без прикрас. Німецькі «червоноармійці»
Тому не дивно, що кілька молодих активістів Баскської націоналістичної партії, яка відмовилася від збройної боротьби на початку 1950-х (а до того часу в Іспанії ще діяли республіканські партизанські загони), вирішили продовжити традиції двобою з диктатурою і 1959 року заснували ЕТА. Її організаційне оформлення було завершене за три роки; тоді ж проголошена головна мета – створення Еускаді, незалежної держави басків, – та розпочаті збройні акції: висадження у повітря поліцейських ділянок, казарм і залізниць. Відповідь влади була жорсткою і жорстокою: на два роки ЕТА припинила боротьбу, але потім перегрупувала лави, позбавилася романтизму і почала систематичні збройні акції.
Ймовірно, саме тоді з керівництвом організації встановили контакт спецслужби СРСР, НДР та Куби; поки франкістський режим ще існував, допомогу ЕТА надавала й компартія Італії. Після смерті Франко ситуація дещо змінилася: компартії Західної Європи допомогу баскським радикалам припинили, натомість підключилися певні уряди та політичні рухи країн Латинської Америки й Африки, включно із так званими «нарко-марксистами» Колумбії, Болівії та Перу.
Підготувавши за допомогою спецслужб комуністичних держав експертів з «міської партизанської війни», ЕТА оголошує владі «революційний терор»: з кінця 1960-х і до сьогодні від її рук загинуло і померло від ран майже 900 осіб, більшість із яких випадково потрапляла в «зону бойових дій».
Невдовзі після цього ЕТА здійснила одну із своїх найгучніших акцій – вбивство наступника Франко на посаді голови уряду Іспанії адмірала Луїса Каррера Бланко. Бойовики ЕТА, знявши квартиру в центрі Мадриду, прорили тунель під проїжджою частиною вулиці, на якій часто з’являвся автомобіль Бланко. В тунелі помістили вибухівку. 20 грудня 1973, коли машина голови уряду проїжджала заміновану частину вулиці, вибуховий пристрій був приведений у дію. Вибух став настільки потужним, що автомобіль Бланко закинуло аж на балкон однієї зі споруд монастиря, що знаходився неподалік, і цей автомобіль був знайдений лише через якийсь час.
Після смерті генералісимуса Франко в 1975 році Країна Басків отримала широку автономію; сьогодні вона користується правами, яких не має жоден інший регіон Іспанії, тим не менш ЕТА і надалі веде боротьбу за повну її незалежність. Ця ідеологічна настанова залишилася незмінною, а от ідеї комунізму баскські націоналісти в 1980-х відсунули на задній план. Воно й зрозуміло: і Радянський Союз спершу помиршавів, а потім і розпався, і стільки «принад» реального марксизму-ленінізму відкрилося світу…
Читайте також: Терор без прикрас. Італійські «червонобригадники»
За ці роки уряд та радикальні баскські незалежники кілька разів досягали неформальних угод про припинення вогню і мирне розв’язання політичних суперечок, однак ці угоди постійно зривалися. Скажімо, коли у січні 1988 року ЕТА оголосила одностороннє перемир’я у відповідь на підписання загальнонаціональними та регіональними партіями Іспанії пакту про необхідність переговорів з басками, здавалося, що терор припиниться. Тим більше, що 16 вересня того ж року ЕТА зробила наступний крок – оголосила про повне припинення «революційного терору», у відповідь на що влада звільнила з ув’язнення низку активістів організації. Проте настав 2000 рік – і перемир’я було розірване басками. Чому? Дивний збіг обставин, та сталося це буквально через кілька днів після передачі Борисом Єльциним посади президента Росії підполковнику КҐБ Путіну.
А далі був уже повний абсурд. З одного боку, постійні спроби переговорів між урядом Іспанії та керівництвом ЕТА, з іншого боку, – постійні терористичні акти, жертвами яких усе частіше ставали невинні люди. З одного боку, постійні арешти керівників баскських бойовиків, з іншого боку – лави ЕТА поповнювалися знову і знову, тактичні та технічні прийоми її ставали все більш досконалими.
Всім, і керівництву терористів також, добре зрозуміло – перегляду кордонів у межах НАТО та ЄС не буде, принаймні, у найближчі десятиліття, автономія ж Країни Басків дає її населенню майже все, що має незалежна держава. Але терор тривав… Чому? І кому він був вигідний насправді? Раніше СРСР прагнув руками революційних романтиків розхитати НАТО і Захід загалом, та кому це було потрібно у 2000-х?
…У жовтні 2004 року у французьких Піренеях затримано лідера організації Мікеля Альбісу Іріарте і двадцятьох його спільників. Виявлено сховища зброї, сотні кілограмів вибухівки та тренувальний полігон. Влада негайно заявила, що ЕТА «знекровлена», але за кілька днів вибухи відновилися.
…У травні 2005 року парламент Іспанії підтримав ідею переговорів з ЕТА за умови припинення останньою насильства. Уряд схвалив проведення таких переговорів. У відповідь радикали зі складу ЕТА організували кілька вибухів.
…22 березня 2006 року ЕТА заявила про «постійне припинення вогню». Бойовики повідомили, що в обмін на добровільну відмову від збройної боротьби вони вимагають амністії для кількох сотень ув’язнених басків, звинувачених в терористичній діяльності, а також легалізації партії «Еррі Батасуна» – політичного крила ЕТА. 6 липня у Сан-Себастьяні почалися перші в історії офіційні переговори між представниками правлячої Іспанської соціалістичної робочої партії і нелегальної «Еррі Батасуна». Але вранці 30 грудня того ж року бойовики ЕТА вчинили теракт у мадридському аеропорту Барахас. В результаті вибуху загинули двоє громадян Еквадору, ще четверо людей отримали поранення. За оцінкою фахівців, в замінованому автомобілі знаходилося близько 200 кілограмів вибухівки. В результаті теракту будинок аеропорту отримав значні пошкодження. Мирний процес був перерваний.
…9 жовтня 2007 року бойовик ЕТА замінував авто бодіґарда, який охороняв політика-соціаліста. В результаті вибуху охоронець був важко поранений.
…20 травня 2008 року у французькому місті Бордо в результаті спільної операції іспанської та французької поліції було заарештовано голову ЕТА Хав’єра Лопес-Пенья.
…17 листопада 2008 року заарештовано Мігеля Аспіазу Рубіна на прізвисько «Черокі», який став лідером бойовиків ЕТА після арешту Лопеса-Пеньї.
…29 липня 2009 року вранці в Бургосу вибухнув автомобіль, припаркований поряд із казармами Цивільної Гвардії. В результаті вибуху 46 осіб отримали поранення. Вибух пошкодив 14-поверхову будівлю, в якій жили поліцейські з сім’ями. Саме вони склали основну масу постраждалих.
…28 лютого 2010 року в результаті спільної операції спецслужб Франції та Іспанії був арештований лідер ЕТА Ібона Арронатегу.
…5 вересня 2010 року ЕТА виступила із заявою про відмову від збройної боротьби задля здобуття незалежності Країни Басків, мовляв, тепер ця боротьба вестиметься мирними засобами. 10 січня 2011 року ЕТА знову оголосила про припинення збройної боротьби, а 20 жовтня того ж року ще раз відмовилася від застосування зброї. На загальних парламентських виборах в Іспанії 13 листопада 2011 року баскська націоналістична коаліція «Амайур», кістяк якої, як вважається, становлять послідовники ЕТА, отримала 7 депутатських місць. Чи означатиме це остаточне зникнення ЕТА та припинення терористичних методів боротьби? Час покаже.
У чомусь схожою, у чомусь несхожою на історію ЕТА є історія Ірландської республіканської армії, ІRА (ірл. Оglaigh na hеireann, англ. Irish Republican Army). Ця національно-визвольна організація ставить на темі відокремлення Північної Ірландії від Сполученого Королівства та її возз’єднання – на засадах соціалізму – з Республікою Ірландією. ІRА спирається на підтримку частини католицького населення Північної Ірландії, а противниками вважає всіх прихильників збереження провінції у складі Сполученого Королівства, іншими словами, протистоїть як британській владі і силовим структурам, так і протестантським воєнізованим угрупованням Ольстера.
Ірландська республіканська армія була створена 1919 року після злиття двох воєнізованих організацій, які вели боротьбу проти британського панування. ІRА брала активну участь у війні проти британської армії з січня 1919-го по липень 1921-го року.
Після укладення британсько-ірландської мирної угоди та її ратифікації ірландським парламентом, ІRА вперше розкололася – на тих, хто підтримав Ірландську вільну державу, і тих, хто повернув зброю проти колишніх соратників, вважаючи їх зрадниками, оскільки вони відмовилися від Північної Ірландії – Ольстеру. Після дворічних боїв командування «незгідної» ІRА наказало скласти зброю. І знову стався розкол – частина цю зброю склала і включилася в мирні політичні процеси, створивши партію «Фіанна Файл», інша частина пішла в підпілля, поступово переміщаючи центр своєї діяльності до Північної Ірландії. У повоєнні роки дії ІRА зосередилися на проблемі возз’єднання країни і перемоги над протестантами Ольстера.
З 1969 року ІRА взяла на озброєння тактику міської ґерильї (яка нерідко виливалася в банальний терор) не лише на території самої Північної Ірландії, а й на території власне Англії. У відповідь Лондон для наведення порядку відправив до регіону війська. Врешті-решт цілком закономірно все вилилося у «Криваву неділю» 30 січня 1972 року, коли британські солдати розстріляли беззбройну демонстрацію католиків-борців за громадянські права в Деррі, в результаті чого загинуло 18 осіб. Основними мішенями терактів, проведених у відповідь на це, стали солдати британської армії, поліцейські і судді.
Як й ЕТА, ІRА неодноразово заявляла про припинення вогню чи навіть про «повне припинення всіх військових операцій», однак щоразу ці угоди в силу тих чи інших причин зривалися. Проте все ж у 1990-х удалося здійснити цілу низку кроків до вгамування конфлікту та припинення збройних сутичок і терактів, а на початку ХХІ століття процеси політичного врегулювання у Північній Ірландії та переходу провінції до самоврядування рухалися далі.
Справу істотно ускладнювало й ускладнює те, що ІRА продовжувала розколюватися на все нові й нові угруповання, які вели збройну боротьбу не тільки з британською владою чи місцевими протестантскими загонами, а й між собою. Перший такий новітній розкол стався 1969 року. За його результатами утворилися «тимчасова» та «офіційна» Ірландська республіканська армії зі своїми політичними крилами – «тимчасовою» та «офіційною» партією «Шин Фейн». «Офіційні» схиляються до марксизму, для «тимчасових» політична ідеологія має другорядне значення, головне – що вони не визнають легітимність Республіки Ірландія та Сполученого Королівства, вважаючи єдиним законним урядом Ірландії Раду ІRА (звісна річ, свого крила). «Тимчасова» ІRА значно більш агресивна, ніж «офіційна»: за різними підрахунками, нею з 1969 року вбито від 1800 до 6000 осіб, із них понад половину – бійці британської армії, різних поліцейських формувань, протестантських бойових організацій. Інші вбиті – цивільні і бойовики «конкурентів», а також свої бойовики, запідозрені у зраді. «Офіційна» ІRА тримає під контролем провінційні міста; у Белфасті та Деррі панують бойовики «тимчасової» ІRА. За даними Університету Ольстера, «офіційні» несуть відповідальність за 52 смерті: 23 – цивільні особи, 17 – британські військові або поліцейські, 8 – терористи-католики з інших угрупувань, 3 – свої «зрадники», 1 – терорист-протестант. Загалом з 1969 року цими двома найпотужнішими «крилами» ІRА ліквідовано не менше, ніж 63 власних бойовика за підозрою в тому, що вони є інформаторами британських спецслужб (можливо, й більше, оскільки така інформація далеко не завжди оприлюднюється терористами і не завжди стає надбанням поліції).
Існує ще дві організації, які у різний час відкололися від «тимчасової» ІRА: «спадкоємна» Ірландська республіканська армія та «справжня» Ірландська республіканська армія (як бачимо, де три ірландці, там чотири ІRА…). Найактивнішою у сенсі продовження масового терору є створена 1997 року «справжня» ІRА, яка категорично відмовилася припиняти бойові дії. На сьогоднішній день ця організація нараховує близько 150 активних членів. Останній за часом теракт був здійснений «справжніми» торік, його жертвою став офіцер поліції Ронан Керр. 8 квітня 2012 року під час мітингу на честь річниці Великоднього повстання 1916 року у місті Деррі перед присутніми виступив чоловік у масці, котрий від імені «справжньої» ІRА заявив, що бійці організації продовжать свої напади, їхніми цілями стануть британські військовослужбовці, правоохоронці, об’єкти інфраструктури. Учасники церемонії уважно слухали оратора й аплодували йому. Отож говорити про те, що в Північній Ірландії більше не литиметься кров було би, мабуть, зарано.
Хоча, звичайно, сьогодні фінансування, постачання зброєю та підготовка бойовиків тих відламів ІRА, які продовжують терористичну діяльність, украй ускладнилися. У 1970-80-х усе було просто: всі відлами ІRА одержували гроші та зброю з Лівії (ясна річ, через посередників): було здійснено три великі поставки зброї на початку 1970-х, і три інші в середині 1980-х. Крім того, марксистській «офіційній» ІRА допомагав КҐБ СРСР.
Певну роль тут зіграли і палестинці, і кубинці, і повстанці Колумбії, і «Хезболла». А ще активну роль грали американські ірландці, особливо організація NORAID. Але після 11 вересня 2001 року поменшало й охочих давати гроші на терор, і каналів постачання грошима та зброєю. Хто сьогодні допомагає незначній, на щастя, частині активних діячів ІRА, котрі продовжують робити ставку на терор? Експерти ведуть мову про контакти бойовиків на Балканах і на Близькому Сході; гроші ж збирають в основному у США, хоча і в значно менших обсягах, ніж колись – так, відомо, що торік «справжня» ІRА зібрала у Штатах близько півмільйона доларів, тоді як колись мова йшла про десятки мільйонів. А на додачу сотні молодих безробітних готові взяти участь у вельми ризикованій гостросюжетній «грі» зі зброєю. Далі буде?