Та водночас не приховаю, що реформи в нас просуваються туго, бо здатність до спротиву в старого бюрократичного апарату ще доволі висока. Та що казати, певно, всі це бачать. Саботаж відбувається практично на всіх рівнях, і немає такої сфери, де реформи втілювалися б успішно. Колись мені здавалося, що народний депутат в Україні практично всемогутній напівбог, але зараз іноді хочеться кусати лікті від нестачі повноважень. Система не піддається.
Які головні причини невдач?
Перша величезна проблема – кадровий голод. Думаю, підприємці та керівники навіть маленьких колективів мене зрозуміють. В Україні колосальний дефіцит кваліфікованої робочої сили. Знайти відповідального, освіченого працівника – завдання часто нереальне. Особливо коли йдеться про держслужбу з її крихітними зарплатами. Потрібно брати на роботу й навчати нових людей, молодих, без досвіду держслужбовця. При цьому слід обіцяти їм у майбутньому гідні винагороди і прагнути до того, щоб оклади справді зростали.
Але нинішня система до цього просто не готова. І це друга причина гальмування реформ. Відсутність волі.
Читайте також: Сергій Іванов: «Рік після Майдану – це рік втрачених можливостей щодо реформування прокуратури»
Нікому не кортить напружуватися, навчати новачків, ламати звичні схеми роботи (включно з корупцією). У підсумку бачимо картину, коли всі працюють за принципом «краще візьмемо старого перевіреного злодія, який не зіпсує борозни, і вміло створимо ілюзію бурхливої діяльності, ніж морочитимемо голову з якимись молодиками, що все одно будуть такі самі». На жаль, навіть оточення нашого президента мислить схожим чином і підштовхує його до тих-таки кроків. Головами районних державних адміністрацій Петро Порошенко сьогодні із задоволенням призначає вчорашніх регіоналів, які адаптувалися до зміни режиму й за першої-ліпшої нагоди кричать: «Слава Україні!». У Дніпропетровській області очільниками РДА призначено 16 колишніх членів Партії регіонів. Це вже перебір. Із таким підходом жодних реформ, певна річ, не буде. Давно пора скасувати через непотрібність і самі РДА, хоча замість цього їх роблять годівницею для представників режиму Януковича.
Зі старими кадрами не побудуєш нового життя, хоч би яким болючим і складним був процес.
Єдиний можливий спосіб – радикальні скорочення штату чиновників та правоохоронців і одночасне збільшення зарплат тим, хто продовжуватиме роботу. Середній ланці управлінців потрібно платити не менше ніж 30 тис. грн. Тільки в цьому випадку можемо розраховувати, що корупція не буде такою всеохопною і люди йтимуть працювати справді заради зарплат, а не хабарів. Державна служба повинна бути престижною і збирати з усієї країни найкращі кадри. А як знайти найкращих на зарплату 2 тис. грн? Це просто неможливо.
Керівник області нині одержує близько 5 тис. грн. Кого ми обманюємо? Заради економії 40 тис. грн ми породжуємо корупцію, яка завдає нам шкоди на мільярди. Де живе обласний голова, як він їздить на роботу, яким коштом платить помічникам і т. ін. Не може чиновник, через руки якого проходять мільйони, отримувати 3 тис. грн. Не потрібно слухати популістів. Тільки гідні оклади правоохоронців та управлінців справді допоможуть змінити ситуацію. І суспільству слід тиснути на владу, змушуючи її приймати такі рішення.
Читайте також: Микола Сунгуровський: «Зараз не можна проводити реформу армії, можна тільки вдосконалювати те, що існує»
Я прихильник впровадження грузинського ліберального досвіду. Менше законів – більше порядку, як казав Лао-цзи. Необхідно давно скасувати пожежну інспекцію, санстанцію та інші пережитки радянських часів, які давно вже перетворилися на доїльні апарати для викачування грошей із підприємців. Але ж цим структурам неохота втрачати свій заробіток. Тому й гальмують щосили процес реформ, б’ються за власне існування. Як б’ються? Та дуже просто. Всім відомо, що в нас у країні по будь-якій вертикалі нагору передають частку від хабарів і поборів. Тепер стали передавати навіть більше, щоб зацікавити тих, хто ухвалює рішення на самісінькій верхівці. Уже не знаю, деруть вони ці гроші з нещасних бізнесменів чи дістають зі старих «засіків».
Іще одна причина гальмування наших реформ – страх. Уряд боїться настроїти проти себе громадян. Боїться втратити залишки рейтингу, намагається вживати якнайменше непопулярних заходів. Від такого, звичайно, завжди тільки гірше, але прем’єрові цього не поясниш. Тому влада, як і раніше, не готова діяти радикально й прагне відбутися напівзаходами. Та й суспільство загалом теж боїться різких перетворень. Отож-бо виходить, що пасивні всі й незадоволені теж усі.
Найперше завдання сьогодні запустити бізнес. Щоб максимальна кількість людей працювала в приватному секторі й не озиралася на державу. Але й тут у нас, як виявляється, брак реформ. Адже нічого в роботі з підприємцями не покращилося. Та сама стара бюрократія, та ж таки тяганина й недосконалість податкового законодавства. Хоча готовий рецепт уже є. Це грузинський досвід. Винаходити нічого вже не потрібно, досить реалізувати ті інструкції, що існують. Не конче будувати якісь «палаци юстиції», як це робив Міхеїл Саакашвілі для більшого ефекту. Можна реалізувати грузинський спрощений механізм реєстрації приватних підприємців і в уже наявних будівлях.
Читайте також: Джованна Барберіс: «Міни і вибухові предмети, що не розірвалися – це проблеми на десятиліття»
Аби лиш бажання…
Механізм реєстрації ПП в Тбілісі займає 10 хв. Загалом процедура мало відрізняється від замовлення меню в McDonalds. Упевнений, що аналогічний спосіб реєстрації бізнесу в нас відразу викликав би сплеск підприємництва.
Гадаю, ні для кого не секрет, що наша країна насправді зовсім не така бідна, як прийнято казати. Реальні доходи не відповідають декларованим. Великі обсяги готівки курсують «у чорну», повз бюджет – у конвертах, із рук у руки. Легалізувати всю цю грошову масу можна, якщо зробити максимально простим сам процес легалізації. Стимулювати людей офіційно оформляти свою діяльність і платити невеликий податок без усіляких проблем. А сьогодні бабусі, котрі торгують у метро пиріжками, звісно, бояться будь-якої реєстрації як вогню, бо не хочуть платити хабарів інспекціям та санстанціям. У підсумку пиріжки продаються, санстанція торговок не чіпає, а втрачає тільки наш бюджет.
Реформи мають бути не тільки болючі, а й зручні. Тільки тоді в них є якийсь сенс.