1 квітня Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт №7214 “Про заборону пропаганди російського неонацистського тоталітарного режиму, акту агресії проти України з боку Російської Федерації як держави-терориста, символіки, яка використовується збройними та іншими воєнними формуваннями Російської Федерації у війні проти України”. Така законодавча ініціатива — цілком виправдана реакція на російську агресію (хіба що запізніла, оскільки війна триває вже вісім років). Особливих підстав сумніватись в тому, що законопроєкт буде прийнятий, наразі нема. Однак, у теперішньому вигляді він потребує доопрацювання — про слабкі місця документу Тижню розповів правник Володимир Василенко. Нижче подаємо його коментар:
“Застосування терміну «держава-терорист» є набагато слабшим, ніж термін «держава-агресор». Це понижує рівень відповідальності Росії за ті злочини, які вона чинить. Такого терміну немає в міжнародному праві — це вигадка авторів законопроєкту. Відповідно до міжнародного права найбільшим міжнародним злочином після злочину геноциду є злочин агресії. Акти тероризму здійснюються фізичними особами, а не органами держави. Якщо органи держави чинять проти інших держав якісь злочинні дії, для їх кваліфікації існує загально визнана термінологія: “держава-агресор”, “держава, що здійснює воєнні злочини”, “держава, що здійснює злочини проти людяності” тощо. Тому, абсолютно неприйнятним є свавільне використання українськими законодавцями термінів, яких не знає сучасне міжнародне право. Це продемонструє юридичну безграмотність законодавця і відповідно аж ніяк не зміцнюватиме авторитету нашої держави. Вилучення терміну «держава-терорист» з тексту законопроєкту ніяк не вплине на його зміст, проте навпаки підвищить його якість.
Читайте також: Французькі вибори: загроза Ле Пен
Загалом, не треба плутати праведне з грішним. Кваліфікація Росії, як держави-агресора, та її органів, за допомогою яких здійснюється злочин агресії, вже є у нашому законодавстві. Зокрема, в законі України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей». Отже, досить послатись на закон, або відтворити формулювання цього закону, щоб уникнути суперечності між різними українськими законодавчими актами. А от щодо пропаганди та символів, то очевидно, що тут законодавче врегулювання є потрібним. Скажімо, визнання концепції «русского міра» як доктрини нацистського типу.
Що ж стосується дієвості закону, то це залежить від грамотного визначення адресатів цього документу та відповідальності за його порушення. У цій частині законопроєкт виглядає обнадійливо. Принаймні, у прикінцевих та перехідних положеннях прописані відповідні зміни до чинного законодавства, необхідні для того, щоб закон запрацював”.