Попри зупинку маршруток на два дні, київська влада проігнорувала вимогу підняти ціну за проїзд, яку висували власники транспортних компаній. Міська влада вперто симулювала турботу про наші гаманці. Взагалі боротьба за дешевизну, це цілий тренд – уряд постійно бореться за дешевий хліб, дешеві залізничні квитки, дешеве м’ясо… Як результат залізниця на межі краху, селяни практично перестали вирощувати худобу на м’ясо.
Дешевий транспорт теж має свою ціну. Сучасна транспортна інфраструктура Києва загалом, і робота маршруток зокрема, не витримують жодної критики. Список претензій можна висловлювати безкінечно. Так само як і дивуватися чому в Лондоні, Празі, Варшаві і навіть Пекіні громадський транспорт курсує регулярно і він не переповнений (сам бачив). Хоча відповідь очевидна: транспорт в Україні максимально дешевий, і чим менше ми платитимемо за проїзд, тим гірше нас возитимуть. Насправді міська влада мала б не торгуватися за 50 коп. з власниками маршруток, а боротися за якість послуг.
Наприклад, змусити компанії-перевізників їздити відповідно до розміщеного на кожній зупинці графіку, жорстко контролювати технічний стан автобусів, дотримання трудового законодавства власниками і правил дорожнього руху водіями. Чи, скажімо, домогтися, щоб автобуси були обладнані
кондиціонерами, як у Пекіні. Чим ми гірші китайців? Відповідно, і коштуватиме проїзд у два-три рази дорожче. Між іншим, на противагу нашій, державного значення, боротьбі за дешевизну чиновники Євросоюзу постійно стимулюють приватні компанії впроваджувати все вищі стандарти якості надання послуг. У Лондоні задля безпеки пасажирів муніципалітет зобов’язав приватну транспортну компанію (у столиці Британії увесь громадський транспорт приватний) зняти з рейсів старі автобуси, у яких ззаду була відкрита площадка без дверей, хоча про випадки, коли із даблдекера хтось випав, не відомі. У постійному примусовому поліпшенні стандартів є своя логіка. Компанії змушені закуповувати новіше обладнання, а, це означає, що мають роботу їхні виробники, що їхні працівники можуть отримувати більшу платню і більше платити за якісніші послуги, щоб бюджет отримуватиме більше податків. Відбувається кругообіг: всі заробляють – якісь життя зростає.
Цікавий нюанс: в Україні ті, хто хочуть, аби ми користувалися дешевими, а, отже, неякісними товарами і послугами, між собою змагаються у розкоші. Їхня параноїдальна любов до «статусних речей» і прагнення зробити «для народу» все якогомога дешевшим тісно пов’язані. До одного їх штовхає гординя, до іншого – відчуття вини за неправдиво нажиті статки. Зрозуміло, що самі вони з цього замкненого кола не вирвуться. Їх потрібно лікувати. І нещодавній страйк транспортників – одна з початкових форм терапії.