Наприкінці вересня ректор Українського католицького університету (УКУ) владика Борис Ґудзяк разом із прем’єр-міністром Миколою Азаровим взяв участь у відкритті одного з найбільших тепличних комплексів України, збудованого Дмитром Фірташем у його рідному селі на Тернопільщині.
Владика Ґудзяк був серед представників делегації, що налічувала більше ніж 20 українських греко-католицьких священиків, які освятили теплиці святою водою. На перший погляд, може видатися дивним, що «Фірташеві теплиці» могли зацікавити ректора університету. Як-не-як УКУ не має спеціалізації з біології чи ботаніки, і студентам не потрібно проходити практику в теплицях. Це університет виключно гуманітарний і один із найкращих в Україні у цій галузі. Та все стає зрозуміло, якщо взяти до уваги той факт, що Фірташ свого часу пожертвував УКУ $4,5 млн – майже третю частину вартості першої фази будівництва університетського містечка в Стрийському парку у Львові. В інтерв’ю, опублікованому 9 вересня в англомовній діаспорній газеті The Ukrainian Weekly, владика Ґудзяк висловив сподівання, що то не останнє доброчинство Фірташа. Натомість ця пожертва викликала велику стурбованість поміж української діаспори США та Канади, адже до появи згаданого олігарха саме вона була основ-ним джерелом фінансування УКУ. А діаспора зневажливо ставиться не лише до Кремля, а й не в захваті також від української олігархії, яка відіграла ключову роль у перемозі Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року. Напруження в ній таке велике, що дехто з близьких колег владики Ґудзяка нині відмовляється з ним спілкуватися.
«Кембриджський захист»
Як відповідь Ґудзяк поставив у приклад Кембриджський університет, який отримав $6,7 млн від Фірташа на заснування програми з українських студій. Його «кембриджський захист» ґрунтується на тому, що згаданий олігарх, за словами владики, не втручається в академічне життя Кембриджського університету й не намагається на нього впливати. На запитання щодо його візиту до теплиць, сказав: «Ми приймаємо пожертви, розуміючи нашу відповідальність і перед донорами, і перед ширшою громадськістю мудро розпоряджатися коштами, тому «не ховаємося» з жодним із жертводавців, адже вважаємо таку поведінку просто нечесною як у стосунку до донора, так і в стосунку до всіх, хто цікавиться УКУ та вболіває за нас».
Справді, Фірташ, вочевидь, найближчим часом не вестиме в УКУ курс під назвою «Економічні переваги монополій аміачної селітри та постачання природного газу». Те, що університет залишиться незалежним від політики олігарха, могло би бути цілком правдоподібним.
Зрештою, освячення теплиць теж не є моральним злом. Проте подорож Ґудзяка зі Львова до глибинки Тернопільської області стала першим знаком: те, що УКУ називав чіткою межею між бізнесом та благодійністю, може насправді виявитися неясною смугою. А це причина для стурбованості тих, хто підтримував Український католицький університет із 1990-х років, коли він був скромною богословською академією на затишній вулиці Свєнціцького. Пожертва від Фірташа і нещодавно налагоджені гармонійні стосунки з олігархом (він сидів у другому ряду, саме за матір’ю владики, під час освячення Ґудзяка на єпископа 26 серпня) порушують комплекс етичних питань про роль і майбутнє УКУ та її ректора.
Однією з цілей УКУ в українській вищій освіті було впровадження та підтримка західних цінностей і стандартів. Владика Ґудзяк чітко заявляв, що місія вишу – давати українцям якісну вищу освіту, щоб у них не було потреби їхати здобувати її до США, Німеччини чи Великої Британії.
УКУ був заснований як некомерційний університет, що визначає його самоціль – надання освіти, а не отримання прибутків. Передбачалося, що університет керуватиметься насамперед християнськими цінностями, такими як чесність і порядність, а не прагматизмом та матеріалізмом, якими сьогодні уражене українське суспільство.
Водночас Фірташ не демонструє зацікавленості в упровадженні західних цінностей в Україні. Хоча олігарх один із тих небагатьох людей, які мають можливість змінювати життя українців на краще, він не зробив майже нічого для поширення в державі верховенства права, рівності перед законом чи утвердження таких індивідуальних прав, як свобода слова та свобода зібрань. Фірташ спонсорував Всесвітній газетний конгрес та Всесвітній форум редакторів у Києві, який відбувся у форматі відбілювання іміджу Януковича і на якому охоронці гаранта застосували силу до протестуючих українських редакторів. Натомість він розвиває свої монополії з виробництва міндобрив та постачання природного газу. Поставив себе в один ряд з Адміністрацією Віктора Януковича, яка кинула лідерів опозиції за ґрати, порушуючи їхні права, і таким чином зашкодила планам євроінтеграції України в найближчому майбутньому.
Прийнявши пожертву Фітраша, Ґудзяк пов’язав себе з однією із тих осіб, що створюють в Україні ті самі проблеми, котрі УКУ, як він заявляє, хоче усунути. Нагадаємо, що владика був поміж сотень тисяч українців, які брали участь у Помаранчевій революції 2004 року. Після того як він прийняв гроші від Фірташа, цілком резонно запитати, за що стояв на Майдані, якщо не за те, щоб не допустити таких непрозорих корупційних схем, як РосУкрЕнерго, у якій Фірташ відігравав ключову роль; якщо не за те, щоб захистити свободу слова, свободу преси та свободу зібрань, котрі були обмежені Адміністрацією Януковича, з якою в олігарха налагоджені тісні стосунки.
Із дилемою, з якою зіштовхнувся Ґудзяк, стикається більшість представників Заходу, що живуть в Україні: або тягти той камінь Сізіфа із своїми західними цінностями до самого кінця, страждаючи і, можливо, навіть зазнаючи повної невдачі. Або підкорятися нігілістичним правилам сьогоденної України й отримувати від них матеріальну вигоду.
У діаспорі Північної Америки цей феномен називають going native (стати тубільним), його відомими жертвами є колишня перша леді України Катерина Ющенко та екс-міністр юстиції Роман Зварич.
Зрештою, Ґудзяк і його оточення вирішили, що скромних пожертв від діаспори недостатньо, як і замало лишатися маленькою академією в чудернацькій будівлі XIX століття, що випускає кілька десятків студентів на рік. Взагалі в різних прагненнях Українська греко-католицька церква, здається, вирішує керуватися правилом «спочатку побудуй, а потім знайди спонсора». Результат цього підходу – недобудований Патріарший собор Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра в Києві, який зводять уже близько 10 років і досі не наблизилися до закінчення.
Такі факти руйнують «кембриджський захист», запропонований керівництвом Українського католицького університету. УКУ – не Кембриджський університет, який був заснований 1231 року, має благодійний фонд у $6,9 млрд і міститься в країні, де верховенство права панує принаймні протягом трьох останніх століть. І в цьому контексті вплив Фірташа на згаданий виш подібний до ролі самотнього тунця в морі. Та й узагалі важко уявити ректора Кембриджського університету, який долає 266 км, щоб освятити теплиці одного зі своїх спонсорів-мільйонерів.
Водночас УКУ був заснований у 2000 році, його бюджет незіставний з бюджетом Кембриджського університету. І міститься навчальний заклад в країні з нестабільною демократією, у якій кілька колон верховенства права, що залишалися, протягом останніх двох років демонтували люди, близькі до Фірташа.
Для чого олігархам інтелігенція
Керівництво УКУ мало б усвідомлювати, якими мотивами керується Фірташ, жертвуючи $4,5 млн. На думку спадає кілька ідей.
Євген Смаглюк, голова прес-служби Фірташа, дотримується лінії, що той бажає підтримати розвиток університету європейського рівня в Україні, який має унікальний підхід у навчанні з українськими традиціями та загальнолюдськими цінностями. Звичайно, не виключено, що так і є: він просто хоче, щоб українська освіта на Львівщині процвітала. Звичайно. Але так само можливі й інші цілі.
УКУ може стати для згаданого олігарха таким самим засобом, яким є саміт «Ялтинська економічна стратегія» (YES) для Віктора Пінчука, – піар-платформою, основою для підтримки поміж місцевого населення та важелем впливу на Захід.
Також є питання регіонального впливу. Адже Рінат Ахметов впливає на Донбас, група «Приват» та Пінчук ділять Дніп-ропетровськ, Олександр Ярославський має вплив на Харків, Костянтин Жеваго – на Полтаву, Петро Порошенко – на Поділля, Ігор Єремеєв – на Волинь. Фірташ може висувати претензії на Галичину.
Йому потрібен позитивний імідж на Заході, де міститься і розширюється більшість його бізнесу. Спонсорування єдиного католицького університету на пострадянському терені – хороший майданчик для цього. Фірташ може також сподівається, що владика стане корисним союзником у Брюсселі й Страсбурзі. Ватикан оголосив
23 липня про призначення ним Ґудзяка апостольським екзархом для українських греко-католиків у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії. Це сталося більш ніж за рік після того, як було повідомлено про пожертву від Фірташа.
Понад те, владика сказав The Ukrainian Weekly, що буде «дуже» й «однозначно» залучений до політичних процесів у Франції, Бенілюксі та Швейцарії, які є домом не лише для органів управління Євросоюзу та Ради Європи, а й для Всесвітньої ради церков у Женеві. Якщо Фірташ підтримує персональні контакти з Ґудзяком, ніщо не перешкоджатиме зателефонувати владиці під час його майбутнього візиту до Страсбурга й запитати: «Боря, как дела?
Я слышал, что ты собираешься на банкет сегодня вечером. Ты знаешь, что там будет глава комитета Европарламента по исследованиям, технологическому развитию и энергии? Возможно, ты сможешь упомянуть, что я хочу встретиться с ним на этой неделе. Не мешало бы также упомянуть про новое университетское крыло, которое мы построили для УКУ».
Як апостольський екзарх для українських греко-католиків у Франції, Бенілюксі та Швейцарії Ґудзяк може зробити кращий дипломатичний внесок і навіть затьмарити міністра закордонних справ Костянтина Грищенка та його дипломатичний корпус. У той час як останнього дедалі частіше сприймають як динозавра радянської епохи, довіра до котрого зменшується, владику вважають витонченим інтелектуалом, що здобув свій Ph.D. у Гарвардському університеті. І він більше підходить на роль євродипломата, ніж застарілий радянський бюрократ.
Звичайно, захисники Ґудзяка можуть правильно звернути увагу на те, що очільники Української православної церкви Московського патріархату часто контактують зі своїми спонсорами-олігархами і не відчувають докорів сумління, коли змішуються бізнес, політика та релігія. Але вважається, що Українська греко-католицька церква має вищі моральні та етичні стандарти, які базовані на героїчному опорі радянському комунізму (якому капітулювала УПЦ Московського патріархату) та відданості впровадженим західним цінностям в Україні.
Владика Ґудзяк, як і будь-який представник Заходу, залучений до українського суспільства, донедавна перебував на передньому краї боротьби між західними цінностями та «Русскім міром»…
Варто зауважити, що освячення теплиць було призначене на той самий день, що й храмове свято в селі. А це само по собі не могло бути достатнім приводом, щоб ректор університету відвідав далеке село. Те, що керівництво вишу прийняло запрошення від DF Group узяти участь у події, засвідчує, що УКУ переживає болючий перехідний період і його керівники усвідомили це не повною мірою. Поїздка визнаного на міжнародному рівні ректора і владики до далекого села, щоб окропити водою комплекс теплиць, – це функція, яку зазвичай виконує місцевий священик або голова єпархії.
Стурбованість довкола освячення теплиці можна відхилити як надто гостру реакцію. Але так починається багато недоцільних стосунків – з простого доброго жесту, простих обіймів, простого поцілунку. Теплиці – це бізнес, який повинен стояти окремо від пожертв університету. Тут має бути чітка межа. Владика Ґудзяк за час керування УКУ набув репутації людини виключно чесної та високоморальної. Його поважає католицька спільнота в усьому світі. Отримавши нового великого спонсора, а з ним і великі зобов’язання, керівництво вишу відтепер має добре обдумувати етичні аспекти й політичну доцільність своїх рішень.