У вівторок, 16 квітня, несподівано помер український письменник, громадський діяч та блогер Дмитро Капранов. Йому було 56 років.
Брати Дмитро та Віталій народилися 24 липня 1967 року в Дубоссарах, нині Молдова. Мають старшого брата релігієзнавця Сергія Капранова.
Володимир В’ятрович написав на своїй сторінці на фейсбуці:
Вічна памʼять.
Завдяки таким як він українська книга вижила у найважчі часи і нині перемагає в Україні. Дякую, Дмитре.
Оксана Забужко згадала спільне фото та революційні дії:
Помер Дмитро Капранов.
А «Кобзар-2000» — залишиться: перша книжка жанрової літератури в незалежній Україні, яка витримала випробування часом — і мала всі шанси стати культовою, якби того-таки 2000-го року на горло нашому новонароджуваному ринку масліт не наступив московський чобіт.
…На єдиному спільному з ним фото (здається, це таки Дмитро, не Віталій — я вміла їх розрізняти, тільки коли вони були поруч) ми протестуємо під Кабміном 4.02.2004 р. проти чергового репресивного закону для українського книговидання — брати придумали акцію «Рукописи горять», де письменники мали з горя палити свої невидані рукописи, щоб засмажити на них шашлик для ненаситного Азарова-прем’єра, а я сказала, що це погана ідея і я особисто нічого палити не збираюсь і плакатись теж (ми часто сперечались і не погоджувались!), — але прийти прийду, і виступлю, і те, що вважаю за потрібне, скажу…
Азаров тепер у Росії, де йому й відпочатку належало бути, книжки українські справді горять на окупованих Росією територіях, тоді як в Україні знай переможно відкривають собі книгарню за книгарнею, — а Дмитро пішов, раптово й несподівано, і тільки це фото 20-літньої давности нагадує, що для нашого цеху війна насправді триває вже скоро чверть століття…
Мої співчуття Віталію і родині.
Вічна пам’ять.
Вахтанг Кіпіані нагадав про українські ініціативи братів у геть несприятливих часах і обставинах:
Сьогодні пішов з життя Дмитро, один з братів Капранових. Невимовно сумно. Оптиміст, життєлюб, фантазер, патріот. Дякую, що був з нами. Не всі, певно, знають, що першим твором братів був оцей журнал української фантастики «Брати», який вийшов українською мовою у Москві у 1991-му ще до проголошення незалежності. Але з космонавтом з тризубом на обкладинці. Задовго до Каденюка. Космічного лету тобі, Дмитре.
Я так і не зміг розібратися, хто з них Дмитро, а хто Віталій. Власне, не намагався. Вони завжди були цілим. Одного разу я пішов брати інтерв’ю у них про їхнє українське московське життя кінця 1980-х, де вони випускали україномовний журнал фантастики «Брати». У видавництві був один з братів. Ввімкнув диктофон. Назвав дату і сказав для історії — я розмовляю з Капрановим… Тут я зробив паузу. І тоді він каже — Дмитром. Десь годину ми розмовляли і я весь час звертався до співрозмовника як до Дмитра. У самому кінці прийшов другий брат. І вже під час прощання той, з ким я зробив інтерв’ю, звернувся до брата — Дмитре… Так я зрозумів, що весь цей час говорив з Віталієм. Пізніше знайду ту розмову, вона мала б зберегтися.
