У політиці автор відомої книжки «Теорія українського кохання» аж ніяк не романтик. Микола Томенко чи не перший у Блоці Юлії Тимошенко заявив про необхідність визнати підсумки президентських перегонів й оголосити про перехід до опозиції. На його думку, цей час слід використати для очищення й оновлення БЮТ.
У. Т.: Парламент узаконив коаліцію «тушок». Це означає, що заручитися підтримкою більшості членів фракції НУ–НС регіоналам таки не вдалося?
– На мій погляд, є дві причини таких дій команди Віктора Януковича. Перша – об’єктивна: необхідність якнайшвидше увійти в уряд і призначити голів облдержадміністрацій, щоб закріпитися у владі і, якщо виникне невпевненість у міцності їхньої коаліції, йти на дострокові вибори, вже маючи під собою адмінресурс. Друга причина суб’єктивна: кадровий терор, який влаштувала частина НУ–НС, напевне, деморалізував ту нерадикальну частину Партії регіонів, що виступала за створення коаліції у конституційний спосіб, схиливши 37 нунсівців, тобто більшість, до ухвалення фракцією відповідного рішення.
– Не тільки. Як жартував один із регіоналів, коефіцієнт часом доходив до 1:1, тобто за один голос із боку НУ–НС – одного міністра або губернатора. Звісно, такої кількості міністерських і губернаторських крісел просто немає, тим більше що не було консолідованої позиції фракції: мовляв, для нас принципово важливо перше, друге, третє. Вели переговори ЄЦ, група УНП, Яценюк, Мартиненко, Жванія, деякі депутати теж намагалися застрахувати свої позиції… Якби регіонали задовольнили кадрові апетити НУ–НС, вони мали б свого президента, але на всіх інших посадах опинилися б люди попереднього глави держави. Тому в ПР вирішили, що легше піти неправовим шляхом. Спочатку ми думали, що голосування за зміни до Регламенту в першому читанні – це такий собі важіль впливу ПР на НУ–НС, щоб вони були поступливішими. Потім з’явилася інформація, нібито Микола Мартиненко з групою товаришів переконав Віктора Януковича в тому, що вони зможуть зібрати 37 підписів, і попросив часу до вівторка. Час вийшов, 37 голосів, як ми розуміємо, немає, тому реалізується сценарій коаліції «одноразового використання», створеної лише для того, щоб перебрати владу. Вочевидь, цього тижня (до 12 березня. – Ред.) вони сформують уряд на чолі з Миколою Азаровим і призначать голів обласних держадміністрацій. Крісла поділять ПР, Блок Литвина і комуністи. Кожен перебіжчик із НУ–НС і БЮТ матиме свої преференції. Приміром, ціною за двох депутатів, яких «постачив» Йосип Вінський (Геннадія Задирка і Володимира Каплієнка), буде його призначення заступником секретаря РНБОУ, за когось – губернаторська посада тощо. Але це, зрозуміло, менше, ніж хотіли в НУ–НС за 37 підписів…
У. Т.: Напередодні ваш колега Остап Семерак заявив, що БЮТ використає всі парламентські засоби, щоб не допустити внесення змін до Регламенту ВР. Чому ж ви цьому не опиралися?
– Просто фізично заважати цьому процесу виглядало б так, ніби наша команда чіпляється за владу. Тому ми діятимемо як опозиція європейська, інформаційним, правовим способом: оскаржуватимемо це рішення в Конституційному Суді, наводитимемо аргументи щодо сумнівної легітимності цієї коаліції і для української громади, і для світової спільноти.
– Таке подання розглядається два-три місяці. Тим часом вони собі працюють, перебирають владу, потім КС, скажімо, виносить вердикт щодо неконституційності сьогоднішнього рішення Верховної Ради. Тоді починається відлік часу до розпуску парламенту, на який президент має право, але не зобов’язаний цього робити, або ж на створення нової коаліції. Не виконувати рішення КС буде викликом набагато серйознішим, ніж порушення Конституції під прикриттям змін до Регламенту ВР. Звичайно, можна прогнозувати й інше рішення КС, мовляв, такі конфлікти є внутрішнім питанням парламенту. Тобто я припускаю, що рішення суду може бути таким, що посіє сумнів, але не дасть відповіді.
– Незаконне починання не повинно мати довгої історії. Навряд чи ця коаліція буде функціональною, адже комуністи і Блок Литвина – це дві ідеологічно різні сили. Петро Симоненко – за митний союз і ЄЕП із Росією, натомість сьогодні ми розглядаємо законопроект литвинівця Олега Зарубінського, що передбачає відповідальність, зокрема звільнення, посадових осіб, які своїми діями та виступами принижують гідність українського народу. Отаке незбагненне поєднання в одному союзі фантастичної проросійськості з радикальним патріотизмом. Зрозуміло, що за такий законопроект ані регіонали, ані комуністи не дадуть жодного голосу (в середу парламент провалив законопроект Зарубінського. – Ред.). Тобто це продукт думання Блоку Литвина в іншій, попередній коаліції. Є такий жарт: Блок Литвина – найпослідовніша політична сила, суб’єкти коаліції навколо неї змінюються, а вона як стала у владі, так і стоїть.
– Для команди Литвина і комуністів надзвичайно важливо в будь-який спосіб уникнути дострокових виборів, але не можна сказати, що цю проблему вони вирішили. Нелегітимна в суспільному і правовому сенсі коаліція може довго не проіснувати. Як приклад – сьогодні, фактично у перший день життя нової коаліції, у сесійній залі проголосовано один законопроект – тоді, коли голосував БЮТ. Адже перебіжчики приходять лише на принципові голосування, а решти голосів новій коаліції для ухвалення рішень не вистачає.
Зараз Янукович розпочне переговори з МВФ. Як ви думаєте, комуністи підтримають? Ми, опозиція, теж не підтримаємо. Тобто жодного законопроекту, який вимагатиметься для співпраці з МВФ, уряд не проведе. Як йому далі рухатися? А в ідеологічній сфері? Приміром, комуністи наполягатимуть на радикальній проросійськості, а Янукович не ризикуватиме – він у Каневі вже висловився за одну державну мову. Тобто якщо Віктор Янукович намагатиметься патріотизуватися, комуністи в коаліції щодня створюватимуть йому проблеми. Така коаліція протримається три місяці, півроку – якщо не восени, то навесні 2011-го, гадаю, ми будемо свідками й учасниками одночасних, адже всі хочуть заощадити ресурси, і парламентських, і місцевих виборів. На часі й зміна виборчого законодавства. Я радикальніше налаштований, ніж мої колеги, тому за те, щоб вибори до сільських, селищних рад відбувалися за мажоритарною системою, обласних – за змішаною, до ВР – за відкритими списками. Партія регіонів, я знаю, схильна повернути змішану систему виборів до парламенту. Зміни до виборчої системи – це саме те, до чого, вважаю, має долучитися опозиція. Визначення правил гри не повинно бути привілеєм чинної влади.
У. Т.: У лютому ви зареєстрували законопроект щодо дострокових виборів у Києві, проте згодом парламент відклав місцеві вибори на невизначений термін…
– Верховна Рада загалом підтримує мій підхід щодо потреби достроково провести вибори в Києві й не прив’язувати їх до планових місцевих виборів. Парламентська спеціальна слідча комісія довела, що у столиці повсякчас порушуються закони. Проте більшість фракцій вважають, що спочатку потрібно внести зміни до закону про статус Києва в частині розподілу повноважень між КМДА і Київрадою. Закон про статус столиці ухвалено ще за мера Олександра Омельченка, авторитет якого був високим, тому суміщення посад столичного голови і голови міськдержадміністрації тоді вважалося доцільним. Потім побачили, що така фантастична монополія на владу в столиці є небезпечною, оскільки йдеться і про реалізацію серйозних повноважень щодо виконання столичних функцій. Тому дата виборів у Києві, думаю, визначиться після того, як буде ухвалено закон про розмежування повноважень. Але це буде максимум осінь 2009 року.
У. Т.: Подейкували, що Юлія Тимошенко сама може взяти участь у виборах мера столиці. Зважаючи на результати другого туру президентських виборів у Києві, перемога їй була б забезпечена.
– Імовірність перемоги велика, але, на мій погляд, статусно правильним для Юлії Тимошенко, згідно з європейською практикою, буде не локалізуватися в Києві, а очолити опозиційний уряд і діяти як лідер об’єднаної демократичної опозиції. До того ж наші тестування свідчать: самі кияни частіше позиціонують Тимошенко як прем’єра чи президента, а не як міського голову. Тобто мешканці столиці воліють бачити її на одній із цих двох посад.
У. Т.: А правда, що регіонали хочуть поставити в Києві Бориса Колесникова?
– Важко сказати – Бориса Колесникова, чи Володимира Рибака, чи ще когось, але вони точно призначатимуть свого представника на посаду голови КМДА, якщо буде ухвалено закон, що голову КМДА призначає президент за поданням прем’єра, а міський голова – це голова Київради і діє в системі представницької влади. Вони розуміють, що за таких умов на міського голову не проведуть свого кандидата… Таким чином буде створено баланс між головою КМДА-регіоналом і столичним мером, якого оберуть кияни.
У. Т.: Голосування останнім часом семи бютівців в унісон із регіоналами – ще одне свідчення певних прорахунків у кадровій політиці БЮТ. Як би ви оцінили ефективність бютівської команди?
– Ситуація на порядок краща, ніж була 2007 року, коли до команди Януковича подалися понад 20 наших людей, причому, хоч як це парадоксально, не лише бізнесмени, а й партійні діячі. На жаль, це свідчить про те, що критерії формування наших виборчих списків не є ефективними, демократичними. Діють різні принципи: делегування від фінансово-промислових груп, від місцевих партійних лідерів тощо. Чому я і є прихильником відкритих списків, схиляючись до польської моделі, коли люди вирізняють з-поміж запропонованих партією діячів тих, кого справді знають і кому довіряють, стимулюючи таким чином партію до суворішого відбору кандидатур… Це дало мені тоді підстави говорити про необхідність серйозних кадрових змін, які частково було проведено.
Найбільша проблема для опозиції – якщо ми в парламенті налічуватимемо менш ніж 151 депутата. Ми маємо бути впевнені, що в нас достатньо голосів, щоб не допустити внесення змін до Конституції, які ставитимуть під сумнів принципи та цінності Української держави.
Інша справа, що, поки ми не повернулися до змішаної виборчої системи, яка передбачає вільнішу поведінку, наслідком голосування депутата з принципових питань всупереч із позицією фракції має ставати його виключення з неї. Слабких ланок треба позбуватися.
У. Т.: І все ж таки коли нова опозиція нарешті проявиться не лише окремими заявами окремих політиків?
– У природничих науках сила дії рівна силі протидії, у політиці – силі протидії, помноженій на два. Якщо опозиція системна, серйозна, треба спочатку дочекатися від нової влади дій – поки що були лише слова, за винятком голосування за зміни до Регламенту ВР. Під дією я розумію рішення уряду, зареєстрований у парламенті законопроект тощо. До речі, вважаю заслугою і нашою, і громадськості заяву Віктора Януковича щодо єдиної державної мови, оскільки наміри нової влади у мовній політиці є однією з великих світоглядних загроз. Щоправда, таку заяву можна ще й трактувати як спосіб заспокоювання суспільства, тому не слід розслаблятися.
У. Т.: Чи не вважаєте ви, що помилкою БЮТ було віддати гуманітарну, мовно-культурну політику помаранчевої влади на відкуп екс-президентові, фактично усунувшись від її реалізації?
– Рішення, що гуманітарна сфера буде сферою відповідальності Віктора Ющенка, справді було помилковим. Це був підхід «Нашої України» – визначати посади за так званим галузевим принципом: фінансово-економічну галузь – Тимошенко, гуманітарну – Ющенкові… Це принцип, на мою думку, хибний, і особисто я потерпав від нього як людина, котра реалізує велику кількість просвітницьких, культурологічних проектів. Чому я як відповідальний у Верховній Раді за гуманітарні комітети не спрацювався з міністрами з уряду Тимошенко? Не поліпшив становища порівняно з часами уряду Януковича? Усі гуманітарні міністри прийшли реалізовувати лише проекти Ющенка. Й акцентуація на цих проектах не дала змоги системно підійти до проблеми. Гуманітарна політика Віктора Ющенка була елітарною, адресованою еліті, яку і не треба переконувати й «українізувати». Замість присвоєння звання Героя України Шухевичу і Бандері, краще було б, я абсолютно переконаний, зробити кілька якісних українських фільмів про діяльність ОУН–УПА. Адже присвоєнням звання не вирішується питання сприйняття суспільством. Я намагаюся йти іншим шляхом, реалізовувати не елітні, а масові проекти, доходити до кожної школи, дитсадка… До того ж в основі ідеології Віктора Ющенка – акцент на трагічних неуспішних історичних традиціях, натомість у мене – на героїчних та успішних. Не менш важливим чинником є те, що жоден із задекларованих колишнім президентом проектів не було завершено, а ми змогли відкрити збудований історико-культурний комплекс «Запорізька Січ». Слід відзначити і парадоксальність української риторики Віктора Ющенка – він зробив Героєм України голову Рахункової палати Валентина Симоненка, жодного виступу якого українською мовою ми не чули. У нас була ідея іншому Симоненку – Василеві – присвоїти посмертно звання Героя, але після цієї історії ми вирішили перечекати, можливо, взагалі буде змінено ставлення до цього звання… Формалізований підхід до української справи – укази, настанови, лекції тощо – не дав результату, навіть зашкодив. Має бути гнучкіша просвітницька робота. Хоча я не знімаю з себе відповідальності через те, що не знайшов спільної мови з урядом. Можливо, саме ці розбіжності між підходами колишнього президента і нашими призвели до того, що за фантастичного запиту на українські цінності результати останньої п’ятирічки не були вражаючими.
У. Т.: Ваш прогноз: Віктор Янукович скасує укази Ющенка про присвоєння Шухевичу і Бандері звання Героїв України?
– Усе залежить від ступеня зобов’язань та обіцянок Януковича в Росії. Якщо святкування 65-річчя перемоги буде синхронізовано, тобто керівництво Росії буде в Україні, України – в Росії, така ймовірність висока. Для Росії це принципова політична вимога. Якщо рішення щодо статусу російської мови не підперте підтримкою більшості населення України, то у випадку зі званнями Віктор Янукович і його команда вважає, що не ризикує, якщо на 9 Травня скасує відповідні рішення.
У. Т.: БЮТ на час роботи в опозиції має план «провайдерства» в суспільстві українських цінностей, переваг європейського вибору тощо – усіх тих ідей, які є, за вашими словами, платформою?
– Для мене українська опозиція – це від серця, натомість європейська – від розуму. Іншого місця, де відбулися б українська мова, державність тощо, немає, тому треба їх тут обстоювати. З європейською складовою важче, ми не маємо практики системної роботи в опозиції – не мітингової, протестної, а, так би мовити, дієво-творчої. Ми щодня мусимо показувати: якщо влада прийме рішення, це буде погано тому-то, а наш варіант такий-то. Маємо діяти так злагоджено й чітко, щоб у певних питаннях набирати 226 голосів, це цілком європейська практика. Не лише руйнувати рішення Партії регіонів, а й свої проводити. Мені здається, дуже важливо зараз визначити певну кількість ідей і проектів, над якими потрібно працювати. Невелике задоволення – радіти, що в опонентів немає 226 голосів, треба радіти з того, що ми проводимо суспільно значущі рішення. Нехай президент навіть накладатиме на них вето, нічого страшного, ми повинні доводити, зокрема і йому, що це цінності українські та європейські. Це можуть бути проекти в галузі охорони здоров’я, освіти, культури, геополітики… Для мене дуже важливі також серйозне партійне оновлення і пошуки професійних кадрів, адже серйозним недоліком уряду Юлії Тимошенко буда недостатня професійність навіть тих урядовців, хто потрапив туди за квотою БЮТ. Як і кадрів на місцях, далеких від стандартів, заявлених Тимошенко, і від тих завдань, які вона ставила перед ними. Часом вони діяли, м’яко кажучи, неефективно, а грубо кажучи – корупційно. Має відбутися переформатування команди – не за принципом лояльності, а за принципом ефективності. Власне, і в парламентських комітетах не всі наші депутати дуже успішно працюють з погляду законодавчої активності, парламентського контролю. Думаю, це одна з причин, чому ми недобрали голосів на виборах. Є готовність Тимошенко зараз активно займатися партією, передбачаються моніторингові поїздки Україною тощо. Впродовж кількох років у партії не відбувалося організаційних і кадрових змін, вона була практично законсервована. Наші активісти мають усіляко стимулювати прихід нових людей і творити оновлену партію.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, кандидат історичних наук, доцент
Народний депутат України четвертого, п’ятого і шостого скликань
04.02.2005–08.09.2005 рр. – віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних та соціальних питань
02.09.2008 р. – обраний заступником голови Верховної Ради України (вдруге)