Синова вчителька історії, аби краще пояснити школярам специфіку інформаційного обміну в суспільстві, вдається до гастрономічних аналогій. «Кожна національна держава – це як торт, – каже вона. – Він має шари та прошарки. Мудрі держави використовують рецепти такого крему, який об’єднує різні коржі в єдину страву».
Цей самий образ можна, мабуть, застосувати і до міжнародної політики. Схоже, щось не склалося із кремом у спілкуванні між розвиненими демократіями та авторитарними режимами. Коли стосовно подій в Україні та Білорусі експертне середовище занепокоєно б'є на сполох, горішні прошарки або недочувають, або недобачають, або вдають велику наївність.
«Україна ризикує втратити демократичні здобутки», – читаємо в регіональній французькій пресі. «Київ використовує суди для боротьби з політичними опонентами влади», – повідомляє латвійська газета «Телеграф». «Натхненниця Помаранчевої революції під загрозою ув’язнення», – пише іспанський часопис Catalan. Зарубіжні мас-медіа досить активно відстежують судовий процес над Тимошенко.
Якщо її засудять якраз напередодні українських парламентських виборів, мало хто в ЄС не помітить зв’язку між обома подіями. Врешті, світ не раз бачив у дії такі методи. «Нейтралізація політичного опонента з використанням судових справ – дуже поширена технологія, – вважає доктор політології Александра Ґужон. – Політичне підґрунтя справи Тимошенко очевидне».
Натомість лідери держав – членів Європейського Союзу не поспішають висловлюватися на українські теми. «Якщо б Юлію Тимошенко ув'язнили, безперечно, це викликало б реакцію у Франції, – припускає доктор політології, викладач університету в Ренні Сесіль Весьє. – Вище керівництво держави обмежилося би формальним відгуком. Проте дослідницькі кола, громадські активісти не промовчать. Тимошенко досі є найвідомішим українським політиком на Заході».
Чому не варто розраховувати на бурхливу реакцію президента Ніколя Саркозі? «Він варить свій крем, – каже політолог Анрі Море. – Президентські вибори – за десять місяців. Саркозі ніколи не був активним правозахисником. Він робить те, що може, на його думку, привернути симпатії французького виборця. Схоже, політичні консультанти президента не часто кажуть йому, що захист демократії за кордоном – гарна іміджмейкерська технологія».
На думку Анрі Море, верхівка політичного класу західного суспільства практикує «інтенсивніший цинізм», ніж рядові партійні та громадські активісти. «Політтехнологи пропонують кандидатам у президенти обмежуватися внутрішніми політичними темами, – каже експерт. – Але пересічний громадянин не настільки примітивний. Концентрований егоїзм ніколи стратегічно себе не виправдовував. Що у звичайному житті, що в політиці».
За словами Сесіль Весьє, у випадку арешту Тимошенко варто чекати гострішої реакції з боку США, ніж від керівництва ЄС. «Надто багато з керівників урядів західних європейських країн досі не зрозуміли, що Україна є незалежною державою, і що словосполучення «зона російського впливу» є таким самим застарілим, як і визначення «зона американського впливу» щодо Західної Європи», – наголошує політолог.
Пані Весьє вважає симптоматичною полеміку навколо нагородження Владіміра Путіна премією «за світлий розум», яку йому збиралася надати німецька організація Werkstatt Deutschland: «Ситуація демонструє, наскільки багато західних європейців досі не зрозуміли авторитарну сутність російської держави, не зауважили системне обмеження свободи, що відбувається від 2000 року в Росії. Ще менше розуміють вони, який потужний і часом прихований вплив чинить РФ на країни, котрі входили раніше до складу СРСР».
Водночас коли Лукашенкa заповзявся сотнями кидати за ґрати учасників мирної демонстрації, пролунали голоси окремих політичних груп Європейського парламенту, виступили з протестами численні громадські організації та дослідницькі структури Заходу. Проте керівництво ЄС досить довго зволікало із санкціями проти офіційного Мінська.
Україна не наважилася відразу після Помаранчевої революції подати заявку на кандидатство в ЄС. Офіційно не озвучена європейська претензія України дозволяє керманичам ЄС ховатися за формальну непричетність до українських справ. Поза тим, на рівні громадської думки ситуація інакша. Немало людей насправді усвідомлює: соціальні та культурні кордони Європи не обмежуються Шенгенською зоною. Всі ми, за великим рахунком, в одному човні. «Або в одному торті», – могла би пожартувати синова вчителька.