Кілька демонстрантів, що розмахують мереживним негліже, може, й не схожі на загрозу стабільності держави. Але влада нафтової супердержави Казахстан вирішила не ризикувати, коли 16 лютого на вулиці фінансової столиці Алмати вийшла група протестувальників з ажурними «прапорами». Демонстрантів завернули і повели геть.
Вочевидь, демонстрацію спровокувала заборона синтетичної білизни, яка влітку повинна набрати чинності в новому Митному союзі Казахстану, Росії та Білорусі. Ці обмеження (які порівнюють зі знаменитими стандартами ЄС, які нібито висували вимоги до форми бананів) викликали цілий шквал кпинів. Але, за словами демонстрантки Євгенії Плахіної, протест стосувався зовсім не жіночої білизни. Він був проти абсурдності системи під керівництвом 73-річного президента Нурсултана Назарбаєва.
Особливе обурення викликала девальвація казахської грошової одиниці, що сталася 11 лютого. Тенге знецінився на 19%.
Є побоювання різкого стрибка інфляції та падіння рівня життя в країні, яка ввозить чимало споживчих товарів. Наступного дня під центральним банком зібралися 50 мітингувальників, щоб висловити свої претензії; ще 35 мирних протестувальників було заарештовано у вихідні на інших акціях в Алмати за порушення драконівських законів про масові зібрання. Більшість відбулася штрафами.
Одного ув’язнили на 10 днів.
Попри нечисленність, протести наштовхують на думку, що неписаний суспільний договір (за яким громадяни обмінюють політичні свободи на відносну заможність і соціальну стабільність) захитався. Напруження з’явилося в 2011-му, коли під час сутичок із поліцією в Жанаозені на заході країни було застрелено 15 нафтовиків. Ця девальвація нагадала багатьом звичайним людям, які набрали кредитів і яким набридло зростання прірви між бідними й багатими, що вони не живуть у «казахській мрії».
Назарбаєв полюбляє гратися в поважного державного діяча і приписує собі в заслуги досягнення Казахстану (від стабільного, хоч і залежного від нафти економічного зростання на 6% торік до позірної суспільної єдності в багатонаціональній державі). Але коли щось іде не так, президент підозріло відсутній. Цього разу саме тоді, коли голова центробанку Кайрат Келімбетов оголосив про девальвацію, його бачили на світських тусовках під час зимової Олімпіади в Сочі.
Келімбетов заявив, що Казахстан більше не може дозволити витрачати мільярди на підтримку тенге (прив’язаного до кошика з доларом, євро та російським рублем) і повинен зробити експорт більш конкурентоспроможним. Він також згадав про наслідки згортання кількісного пом’якшення в Америці, відпливу капіталів із ринків країн, що розвиваються, і падіння рубля (траєкторію курсу якого зазвичай повторює тенге, оскільки Росія і Казахстан мають тісне торговельне партнерство).
Час для цього економічного заворушення не найкращий, адже президент повинен підвести риску під своєю спадщиною після понад 20 років при владі. Йому залишається ще майже три роки президентства, але ні суспільство, ні інвестори не впевнені в тому, залишиться він чи піде. Організована опозиція вже давно вихолощена, тож юний антидевальваційний рух (із трусами замість прапорів чи без них) не має політичного лідерства. Державна пропагандистська машина все ще генерує чималу прихильність у суспільстві до Назарбаєва, хоча й із примусу. Проте молоді демонстранти в Алмати, які радо скандують «Діда геть!», можливо, змусять його замислитися.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com