Даніель Одія досліджує тему становлення капіталізму на теренах своєї вітчизни. Й робить це так ненав’язливо, що викладена в романі «Тартак» історія про тамтешнє «постколгоспне» життя за всієї чорнушності, яка перетікає в трагедію, відрази не викликає. Автор користується принципом «аби тебе почули, говори пошепки», вливаючи в старі міхи нове вино, тому оповідь про агонію села має виразний присмак сучасності. Ті персонажі книги, які не страждають на душевні хвороби, розриваються між тартаком (лісопильнею) та місцевою корчмою. Тут лише один заможний чолов’яга – хазяїн пилорами Йозеф Мислівський. Цілком у традиції постмодерної літератури Одія до пари йому «дарує» Марію та сина-одинака Кшиштофа – новозавітна алюзія більш ніж прозора. Та на відміну від свого біблійного тезки, пан Йозеф цнотливістю й стриманістю не вирізняється. Від коханки до коханки дрібними кроками – він вимушений усе життя робити вибір між поганим та ще гіршим. Те саме відбувається й з незаможними героями, щоправда, їх «селекція» має ще мізерніший характер. Фінал роману-притчі сумний: підпалює власне майно господар тартака, калічиться Марія, Кшиштоф за вбивство потрапляє до в’язниці. Своєї мети досягає тільки політичний крутій із виразним прізвищем Пасіка. Копіюючи селянську «стилістику», він домагається, щоби місцеві одностайно проголосували за нього. Чи він перетворює їх на цапів-відбувайлів, чи вони самі погоджуються бути отарою – в контексті роману значення не має.