Він вийде на екрани вже в березні, тобто до першого туру виборів президента. Принаймні таку дату анонсували в рекламі. В експертному середовищі вже виникли дискусії про те, чи вважати серіал передвиборчою агітацією.
Зеленський у своєму стилі змішує реальність і шоу в однорідну масу. Навіть згаданий допис у соцмережі, формально присвячений завершенню знімального процесу, доповнено чималим шматком пафосного тексту про все й нічого водночас. Там і про майстерність сценаристів серіалу, і про «відра помиїв» з боку політичних опонентів, і про власну «свіжість», і ще багато іншого. У сумі нагадує потік свідомості.
Водночас слід визнати, що стирання кордонів між політикою та політичним шоу — це не винахід Зеленського. Задовго до нього цю саму технологію стали активно застосовувати представники різних політичних таборів. Вони також використовують власні або дружні олігархічні телеканали. Вони також уникають фахової дискусії. Вони також замість мови програм вдаються до мови порожніх гасел. Якщо бути відвертим до кінця, то в цій грі беруть активну участь і журналісти. Критикуючи та сміючись із маніпуляцій на телебаченні в курилці, вони з радістю погоджуються брати участь у масовці. Технологія набула розквіту ще в часи першого пришестя на українські телеканали Савіка Шустера. Аргументи в усіх сторін прості: народ не хоче й не може сприйняти нічого іншого. Заслуга Зеленського лише в тому, що він зробив дорожчий, видовищніший і, як наслідок, популярніший продукт. «Клоун» показує майстер-клас клоунади, що й не дивно.
Читайте також: Перший тур як розминка
Інтрига в тому, що віртуалізація політики, яка вивела Зеленського в лідери перегонів, може й поховати його президентські амбіції. 11 березня група «Рейтинг» опублікувала результати нового передвиборчого опитування. Соціологи зробили спробу не просто дізнатися актуальні рейтинги кандидатів, а й дослідити їхній електорат за майновою та віковою ознаками, місцем проживання та ступенем готовності до участі у виборах.
Виявилося, що громадяни на словах показують високу готовність голосувати. 83% респондентів заявили, що точно або швидше за все візьмуть участь у виборах 31 березня. Однак з упевненістю можна стверджувати, що в день голосування явка буде нижчою. Абсолютний максимум активності громадян на виборах президента зафіксовано в 1991-му, коли вони збіглися з референдумом про незалежність України. Тоді, за офіційними даними, на дільниці прийшло понад 84% громадян. Відтоді явка виборців була нижчою. Зазвичай вона не перевищує 70%. У 2014-му взагалі був антирекорд: менш як 60%, але тоді це було спричинено низькою активністю на Донбасі та в південно-східних регіонах загалом.
Декларативна готовність громадян брати участь у виборах завжди вища, ніж реальна участь у голосуванні. Це підтверджує і директор групи «Рейтинг» Олексій Антипович, коментуючи результати власного дослідження. Тож можна прогнозувати, що явка буде на рівні 70–75%. Питання в тому, чий виборець не дійде до дільниць. В умовах невеликої різниці між основними кандидатами це може стати вирішальним.
Володимир Зеленський станом на початок березня має нібито комфортну перевагу над опонентами: його підтримують 18% тих, хто має намір взяти участь у виборах. Юлія Тимошенко та Петро Порошенко йдуть пліч-о-пліч у межах статистичної похибки — приблизно 13% і 12% голосів. Однак відповіді респондентів на додаткові запитання повинні занепокоїти лідера. Лише 69% його прихильників заявило про абсолютну готовність проголосувати. Серед виборців Порошенка таких 79%, серед прихильників Тимошенко — 73%. Окрім того, соціологи попросили респондентів уявити ситуацію, коли доводиться обирати між дозвіллям із друзями та участю в голосуванні. Серед виборців Зеленського найбільша частка тих, хто готовий віддати перевагу приємним вихідним.
В окремій колонці соціологи поділили респондентів за ступенем готовності до участі у виборах. Зеленський має двократну перевагу над найближчим переслідувачем серед тих, хто «можливо, проголосує», восьмикратну серед тих, хто «майже не голосує», і п’ятикратну серед виборців, які повинні вперше проголосувати. Однак визначальною може стати інша категорія — ті, хто «голосує завжди». І тут різниці між основними кандидатами немає: Зеленський — 14%, Тимошенко — 14%, Порошенко — 13%. Окрім того, 27% цієї залізної категорії виборців досі не визначилися. І, найімовірніше, це здебільшого не антисистемний електорат, який давно підтримав Зеленського в умовах відсутності інших «нових облич». Йдеться радше про резерв двох інших кандидатів — претендентів на другий тур.
Читайте також: Хто робить виборчу кампанію
Опитування показало те, про що й так здогадувалися. 64% потенційних прихильників Зеленського — це виборці віком до 35 років. З попередніх кампаній відомо, що такий електорат не надто охоче бере участь у голосуванні. Звісно, цього разу може статися інакше й молодь виявить активність. Проте з такою самою імовірністю вона може поїхати на пікнік із друзями або в туристичну мандрівку вихідного дня, якщо 31 березня погода буде теплою та сонячною. Віртуальність кампанії Зеленського, який уникає прямого спілкування з журналістами та участі в ток-шоу конкурентів, відображається у «віртуальній» підтримці з боку громадян.
Справді загрозливим є те, що ніхто з активних політиків та громадських діячів — молодших чи старших, опозиційних чи провладних — так і не зміг знайти спільну мову з цією аудиторією. Якщо цього разу в Зеленського й не вийде перемогти, то за п’ять років категорія «молодих і розчарованих» не просто матиме золоту акцію, а стане найбільшою, отримавши підкріплення сьогоднішніх 13-річних.
Опитування «Рейтингу» засвідчило ще одну тенденцію. Майже рік тому в інтерв’ю Тижню (№ 21/2018) соціолог Ірина Бекешкіна припустила, що війна компроматів мало вплине на рейтинги політиків під час нинішніх виборів. Громадяни голосують за менше зло, тож не мають ілюзій щодо всіх кандидатів. Польовий етап дослідження «Рейтингу» відбувся з 1 по 7 березня, тобто вже після виходу першої серії розслідування «Наших грошей» про корупцію у сфері оборони. Хоча розслідування й мало ефект інформаційної бомби, але рейтинг Петра Порошенка просів на 1% (не забуваймо про статистичну похибку). Звісно, ефект може бути відкладеним і оголошені факти відвернули від Порошенка частину невизначених. Однак перевірити це наразі складно. Невеликий вплив гучного розслідування на вподобання виборців, з одного боку, свідчить про кризу журналістики, з другого — нівелює докори команді «Наших грошей» у підіграванні комусь із учасників перегонів.
Незважаючи на велику кількість негативу та бруду, нинішня президентська кампанія вже дала бодай один позитивний результат. Вона абсолютно чітко проявила ключове завдання політиків, громадських діячів і журналістів на найближчі кілька років. Сформулювати його дуже просто: геть від політичного шоу.