Я найняв політиків не для того, щоб вони торгашили мордами в телевізорі; ми найняли їх для серйозної праці в тиші кабінетів і сесійної зали.
Натомість пронирливі політшахраї огинаються на підробітках, числяться у бедламенті, де отримують царську зарплату, а працюють безвилазно на телебаченні: балакунами про те, скільки б добра накоїли вони нам і як не дають їм начворити цього; не можуть – нехай ідуть собі; а не відсиджуються й не вибріхуються в телевізорах, заробляючи телеканалам рекламогроші; користь останніх очевидна, як і користь політбазікал, що відлинюють від головної роботи, на яку так напрошувались; але яка користь із політледарів?
Коли депутякали й вищодержавці в дні основної роботи працюють у телевізорі – це збиткування з усіх і мене особисто, який послав їх державити й відстоювати добропорядок у країні; дбати! а не пишатися перед телекамерами, як мавпуни сідницями в зоопарку; уникання службових обов’язків – зрідні злочинному недбальству – обходиться народові по півмільйона смертей – від раку, СНІДу, туберкульозу, здикунення й поножівщин, – а політшахраї оплакують і обговорюють загрозу НАТО, приховуючи свою провину в дознищенні нас.
У роки окупації, в Другу світову війну в Україні менше гинуло, аніж у часи телеокупантів, вибраних за всенародні гроші; їх говорильня з екранів нічого спільного з пошуком істини, з мудрим вирішенням головного й живонасущного не має; чи депутат, чи інший державномуж керуватись повинні істинно мудрістю Божого звеління: не завдавати зла ближньому і вітчизні; говорильня й красиві усмішки в телекамери ні їм, ні нам не поможуть.
У доброго хазяїна дбайливий собака вдень на пригріві спить, а вночі – гавкає, пильнує двір, чесно й віддано своє служіння виконує; в народі ж, що звикся з не правдами, як тюрма з вошами, його ж ланцюгові найманці, його ж батраки собакуги і дурять його: коли треба спати, гавкають перед телекамерами, а коли пора гавкати й пильнувати правду, – сплять, потягуються, позіхають, чухають ся задніми лапами, затулившись газетами в кріслах верховноради; вони й не ходять туди тому здебільшого, що їх заїздили, заганяли, заморили всмерть телемарафони й теледебати, телешоу і телесватання.
В умовах шоунізації доречніше було б саму верхбезпораду розбити на сектори й переобладнати під павільйони телестудій; від бездарних телеакторів і ще бездарніших політикалів не діждатись закону про заборону постійної політреклами на телебаченні.
Заполітизований народ нічим не кращий від атеїстичного; уповання на царя чи партійку нічим не ліпше від моління пенькам; нехай вже шустрять і юродствують у телестудіях посеред сесійної зали, відмітаючи всі підозри, хто кому проплатив ефір? хто присланий плямкалом від секретаріату, а хто найнятий гавкалом банд партійного угруповання, проголошеного, як чергова «наша політична сила»?
Але сила не в говорінні про себе, а в добрих зусиллях, спрямованих на дієвий народу захист; не від натів чи есендятів, а від самих себе; від тих рабозвичок і наспадкованої гріхоти, що обварюють живцем, як раків; від спивань, оглуплень, знаркочень, зблудження – й снідомору, погибельнішого від чуморива; від всепродажності й здирництва, від глитайства й жадоби, від звиклості – тільки мені! й за рахунок ближнього! від незліченних пагуб, що кислотним вогнем зсередини виїдають суспільство, залишаючи кожного зі своїм горем наодинці.
Коли зимою бджола відпадає від родинного клубу, то не уникно й гине; коли дріб’язковіє і на безліч самотностей розпадається люд, втрачаючи тепло дружелюбності, гине кожен і вся суспільнородина; і як весна за стінами моргу, так розважання вгодованих по телевізору не вигріють і не піднесуть холонучі тіла і душі; бо згорбатілі від рабозвичаїв привчились вірити солодким словам і посмішкам; легкому видужанню й дармощастю; бо в немічних хазяїв ледачі собаки гризуться вдень, а ночами – дрихнуть у будах.
І не відсутність газу, а Духу Божого – милосердя і доброчестя – загрожує повсякмить країні; та поки моляться в телевізор, як їхні пращури пенькам молились, дух протилежний пекельнить, жне, пожинає осліплених і марновірних, жне – і аж свище косою від розохочення, кидаючи собі під ноги ужинок; одних за іншими.