Сьогодні найвідоміший твір Капоте вважають настільною повістю загіпнотизованих красивим життям фантазерок віком від 15 до 30 років. А в 1958-му ця нью-йоркська історія, що вперше вийшла друком у чоловічому глянці, стала хітом ще й завдяки соціальному звучанню: автор розповів про нових персонажів великого міста.
Відомий із плакатів традиціоналізм Сполучених Штатів Америки середини ХХ століття значною мірою позірний. Пропаганда патріархальних цінностей, численні причепурені картинки дисонують з ідеями, які звучать дедалі частіше й гучніше: вільне кохання поряд із сімейним життям, емансипація жінки, боротьба за права представників нетрадиційних сексуальних орієнтацій. Ще кілька років – і громадяни вийдуть на вулиці, а поки що про «альтернативу» говорять одиниці, найчастіше в мистецьких колах.
Головні герої книжки Трумена Капоте – письменник-початківець і дивна дівчина із сумнівною поведінкою. Він мріє про літературне визнання, вона – про багатство і любов. Це дружний тандем, адже роман між ними неможливий через гомосексуалізм персонажа, про який читач може лише здогадуватися завдяки низці тонких деталей: тут немає згадок про партнерів оповідача і тим більше еротичних сцен. Його подруга Голлі Ґолайтлі – представниця café society, товариства завсідників модних ресторанів та кафе, яка проводить час із багатими чоловіками, отримує гроші та подарунки за секс і мріє окрутити когось із них – радше наголошує на цьому, ніж справді мріє. Образ легковажної представниці богеми Капоте запозичив у свого літературного наставника Крістофера Ішервуда. Кабареткова співачка Саллі Боулз – героїня однієї з новел книжки «Прощавай, Берліне!». Грандіозні фантазії, численні коханці, невеликий талант: Саллі дуже схожа на Голлі, але простакуватіша і менш витончена. Щодо її характеристики читач сумніву не має, тоді як вона балансує на межі між ельфом і дівчиною на вечір. До речі, у 1970-х роках на екрани вийшов славетний мюзикл «Кабаре» за мотивами новели, де маленьку співачку зіграла Лайза Мінеллі.
Другорядні персонажі також уособлюють соціальні портрети Нью-Йорка 1943–1944 років (саме в цей час відбувається дія твору): манекенниця, спадкоємець фінансової імперії, кіноагент, мафіозі, власник дрібного бару, фотограф… Більшість із них захоплені дивакуватою Голлі, яка інтуїтивно витворює образ непрактичної авантюрної дівчини, незалежної від конкретної особи. Її існування – це реалізація насмиканих із журналів та кіно стереотипів, які на практиці видаються естетизованим безладом в усіх сферах: від сексуальних стосунків до розміщення одягу в квартирі. Саме заради такого життя дівчина полишила техаську ферму і втекла до мегаполіса. Втіленням недосяжної стабільності для неї стає центральна крамниця ювелірного дому Tiffany & Co на розі П’ятої авеню. До речі, поснідати там неможливо – хіба що знадвору біля вітрини. Фінал цієї історії не надто щасливий для героїні, утім, його не варто сприймати як дидактику, притаманну численним книжкам про загублені жіночі душі.
Думку про те, що кожна людина має право на вибір будь-якого шляху, навіть не надто правильного з погляду традиційного суспільства, письменники підхопили ще понад 200 років тому. Найяскравіше такі сюжети представлені у творах британських авторок вікторіанської доби: Джейн Остін, сестер Бронте, Джордж Еліот. Їхні класичні тексти стали основою традиції жіночого письма і літератури для жінок.
У романі Теодора Драйзера «Сестра Керрі» йдеться про дівчину, яка приїхала до великого міста й зуміла власними силами втілити «американську мрію». Ставши відомою акторкою, Керрі не згадує ані про свою небагату родину, ані про колись близьких людей. Звідки стільки егоїзму? Чи є його причиною славнозвісне моралізаторство Драйзера? Трумен Капоте до Голлі ставиться зі значно більшою симпатією, хоча вона так і не досягає кар’єрного злету. Про минуле міс Ґолайтлі згадує неохоче: надто вже складним воно було, але регулярно надсилає листи і бандеролі братові на фронт.
Успіх «Сніданку під «Тіффані» засвідчив визнання суспільством типу жінок, які не є активними борцями за власні права, але своєю поведінкою утверджують свободу жити так, як їм заманеться; наступним етапом стала друга хвиля фемінізму. У літературі повість дала поштовх розвитку жанру чік-літ – легких текстів про життя самостійної дівчини у великому місті. Такі твори часто багаті на кінематографічні прийоми та глянцеві штампи – чимало авторок приходять у літературу з журналів, де свого часу активно друкувався і сам Капоте. А описане в «Сніданку…» середовище згодом трансформувалося в те, що зараз називаємо світом гламуру.
ВАРТО ЗНАТИ
Екранізація книжки
Приклад голлівудської екранізації «Сніданку під «Тіффані» демонструє, як індустрія пропаганди намагалася адаптувати літературний твір для масового споживача. Книжку прочитає не кожен, а ось кінематограф має колосальний вплив на численну аудиторію. Образи головних героїв справді сприймали як виклик традиційній моралі, спробу зафіксувати в літературі те, про що не говорилося. Тож оповідача, прототипу самого Трумена Капоте, з гомосексуаліста зробили альфонсом, якого утримує старша заможна жінка. Таким чином історія дружби персонажів перетворилася на любовну інтрижку двох людей, які живуть коштом своїх коханців. За легендою, на роль Ґолайтлі сам автор лобіював кандидатуру Мерілін Монро і був надзвичайно розчарований тим, що центральною постаттю екранізації стане Одрі Гепберн. Утім, стрічку це якраз врятувало, бо аристократична Одрі, на відміну від фігуристої білявки, не викликала жодних підозр у легкій поведінці й здавалася неземним створінням у паноптикумі нью-йоркського бомонду, а не дівчиськом із техаської ферми. Та й під опис головної героїні вона підходила краще. Фільм зрештою увійшов до світової скарбниці романтичних комедій і допоміг «Сніданку під «Тіффані» стати найвідомішим твором Трумена Капоте поряд із психологічним трилером «Холоднокровно», який вважають найкращим романом автора. Є також театральна постановка, мюзикл і телеверсія «Сніданку…», але жодна з цих адаптацій не досягла й частини популярності екранізації.
Біографічна нота
Світський лев
Прозаїк Трумен Капоте (1924–1984) – активний учасник життя американського бомонду, друг багатьох відомих актрис і моделей у час, коли мистецьке середовище перетворювалося на публічну «зоряну тусівку». Приватне життя письменника (він був відкритим гомосексуалістом) привертало майже таку саму увагу шанувальників, як і його твори, й активно висвітлювалося в медіа. Секретом успіху романів і повістей Капоте порівняно з його попередниками є надзвичайна точність і влучність письма, довершеність композиції. Автор уникає другорядних сюжетних ліній без розвитку, зайвих персонажів; навіть кожна деталь наділена своєю функцією. Спрацьовує давній рецепт: взяти шматок життя і відсікти все зайве. А яскраві візуальні образи є реалізацією одного із законів глянцевого письма: не розказати – показати, який усе має вигляд і як відбувається. Згодом Капоте використав ці прийоми в «Холоднокровно», ставши основоположником жанру non-fiction novel, коли про документальний сюжет розказано засобами художньої літератури.
ЩЕ ЧИТАТИ
Ґустав Флобер «Пані Боварі». Класичний роман про молоду жінку, яку не влаштовувало буденне провінційне життя. Потрапивши під владу романтичних штампів літератури, вона прагне реалізувати їх на практиці: заводить коханців, намагається втекти з ними світ за очі, витрачає чоловікові гроші на дорогі речі. Зрештою в Емми накопичується сила-силенна боргів, жоден із коханців не хоче їй допомогти, і героїня, усвідомлюючи небезпеку публічного скандалу та розчарувавшись у своїй утопічній мрії, покінчує життя самогубством.
Трумен Капоте «Діти в день народження». Одна з ранніх новел письменника є своєрідним приквелом до «Сніданку біля «Тіффані». Тут ідеться про дивне дівчисько, яке разом із матір’ю приїжджає до невеличкого містечка й поводиться незвичайно, по-королівськи, таким чином захоплюючи і відвертаючи корінних мешканців.
Крістофер Ішервуд «Прощавай, Берліне!». Роман у новелах, де змальовано Берлін 1930-х років – зовсім інший, такий, яким він був перед приходом до влади нацистів. Світ багатих єврейських родин, які не вірять у серйозність небезпеки, кабаретковий богемний світ, пара гомосексуалістів, які прагнуть визнання своїх прав, – реалії часів Веймарської республіки, показані очима закордонного журналіста.
Маріо Варґас Льйоса «Витівки кепського дівчиська». Перекладач-синхроніст із дитинства закоханий у дивакувату дівчину. Вона виникає в його житті щоразу, коли герой втомлюється її чекати, і несподівано зникає в погоні за черговою нездійсненною фантазією про нове життя та любов. І кожного наступного епізоду він її прощає, приймає, допомагає зализувати рани, за потреби наймає лікарів та психоаналітиків. Можливо, тому вона наприкінці приходить до нього вмирати, вже смертельно хвора, і нарешті стає тільки його або востаннє створює таку ілюзію.