Вітчизняна політика не просто щораз більше нагадує балаган, а вже, власне, ним і є. Із мистецтва можливого вона стараннями своїх адептів давно перетворилася на мистецтво циркове — таку собі державного масштабу елітну клоунаду, здобутки та напрацювання якої слід обов’язково оформити в яку-небудь окрему науку й серйозно вивчати. Навіщо? Задля того, щоб вижити. Адже це щонайменше допоможе уникнути безлічі розчарувань та обломів і ще й убезпечить від неадекватної оцінки дій політиків та суспільного виснаження, на яке вони й розраховують. Весь цей перманентний ідіотизм, котрий так майстерно демонструють наші можновладці, щоразу його вдосконалюючи й відточуючи, аж ніяк не клініка, а дуже тонка гра, такий собі відволікаючий маневр, у тіні якого вони й надалі чинять свої чорні справи. І не важливо, за яким сценарієм ці хлопці збираються пошити в дурні суспільство — примітивним чи багаторівневим. Це лишень деталі. Важливо, що вони намагаються приховати, скільки грошей, крові чи сліз для всіх нас це коштуватиме.
Читайте також: Гра по вертикалі
Якщо в парламенті, скажімо, заплановано розгляд якогось надважливого питання, не варто дивуватися, коли під його стінами раптом вибухне граната й загинуть люди. Певно, в очах комбінаторів така жертва не буде марною, бо йдеться про щось суперпотрібне. Можна обійтись і без гранати, кидати пляшкою, лити воду, битися, лихословити, тягати прем’єра, їсти лайно чи влаштовувати словесний пронос у Facebook та, власне, що завгодно, аби лиш утаємничити основну фішку й зупинити небажаний розвиток подій чи їх наслідки. Урешті все воно згодом буде винагороджене сторицею, і в цьому суть.
Адже нічого насправді не відбувається просто так. Політики, особливо нинішнього розливу, не ті люди, до яких можна застосовувати терміни «безкорисливість», «високоморальність», «духовність» чи «жертовність». Здебільшого це абсолютно аморальні істоти. Лише одиницям із-поміж них вдається не втратити людськості, але такі зазвичай у цьому товаристві довго не витримують. Бо, як резюмував один знайомий нардеп, українська політика — бочка з лайном, і хоч скільки додавай туди меду, вона не перестане смердіти. Насправді вони аніскілечки не винні, що все так відбувається. Система, отруєна від низів до верхів, просто розчиняє в людях, які потрапляють у неї, всі нормальні риси, а спокуси й випробування, котрих несила витримати, остаточно перекодовують усі хромосоми без шансу на відновлення. Хоч скільки кади довкола них ладаном і кропи їх свяченою водою, скільки проклинай чи, навпаки, став за них свічки, все намарно. Допоможе лише чудо, але й воно в нашому випадку найчастіше безсиле, хоч би як сумно це звучало.
Усе ще вірите, що поміж них є святі? Можливо. Але навіть не намагайтеся розібратися, хто саме, бо щонайменше заплутаєтесь і врешті зіп’єтесь. Тим більше не зачаровуйтеся ніким, рано чи пізно доведеться розчаровуватись, а це дуже погано впливає на самопочуття. Краще, якщо вже кортить, насолоджуйтеся процесом і читайте поміж рядків. Обов’язково читайте. Дякувати Богу, новітні технології дають змогу завжди тримати руку на пульсі й відстежувати всі дурощі сильних світу цього в онлайн-режимі. Звичайно, найсмачніше завжди зоставатиметься поза кадром, але в цьому теж є свій позитив, витримується інтрига й витворюється поле для фантазій. Очевидно, цікавіше було б поринути в процес із головою, послухати, що насправді каже президент, коли міністр МВС обкладає матом та компроматом голову Одеської ОДА, почути, чим той криє міністра, й побачити, як останній хлюпає в лице обласному очільникові артезіанською водою, ціна якої за пляшку може сягати 300 грн, хоча може й не сягати. А ще цікаво побачити, як підстрибує на кріслі прем’єр-камікадзе, герой феєрично-еротичного дійства в парламенті й посилає голову ОДА геть із країни. Ой як цікаво…
Усе, що вони потім напишуть і прокоментують чи про що розкажуть їхні колеги-очевидці, — це вже попса, завдання якої чимбільше напустити диму. Звісно, крізь нього також дещо побачиш, але, на жаль, зовсім небагато.
Читайте також: Сигнал від Джо
Код постійного розчарування суспільства політиками криється в їх нерозумінні. І вони якраз дуже зацікавлені в тому, щоб цей стан лише поглиблювався. Завжди слухайте їх вдумливо, але пам’ятайте: вони майже ніколи не говорять того, що насправді думають. Їхні слова заздалегідь написані таємничими аналітиками, і до вух обивателя доходить лише те, що йому треба почути, а до очей — що треба побачити. І не більше. А що суперечливіша й дурніша картинка, то краще; що більше вигадок і менше правди, то безпечніше. Рано чи пізно обиватель плюне, перехреститься й покине цих ідіотів напризволяще, нехай собі казяться як хочуть. І вони будуть лише вдячні, бо цього якраз добивалися.