У той час як Німеччина виходить на фінішну пряму майбутніх парламентських перегонів, Анґела Меркель демонструє чудову політичну форму. Соціологічні опитування обіцяють їй високий результат. Правлячу партію ХДС – ХСС готові підтримати 42% виборців, тоді як Соціал-демократична партія (СДП), провідна опозиційна сила, має набрати не більше ніж 26% голосів. Лідерові соцдемів Пееру Штайнбрюку буде дуже важко зламати тенденцію, зважаючи на те що перегони по закінченні відпусток виявляться зовсім короткими.
Соціал-демократам нелегко відновити довіру електорату через спадщину, що її залишило правління Ґергарда Шредера. Останній канцлер-соціал-демократ керував країною з 1998 по 2005 рік. Він здійснив успішні в економічному сенсі реформи, але ціною успіху було різке скорочення соціальних програм. Це дестабілізувало традиційний електорат СДП. Неоднозначне ставлення в лівому політичному таборі викликає й сама постать екс-канцлера: його підкреслена любов до грошей і згода працювати на російський Газпром… Усе це не зовсім поєднується з традиційними цінностями німецьких лівих реформаторів. Отже, контекст не дав змоги Пееру Штайнбрюку, міністру фінансів у 2005–2009 роках, змобілізувати соціал-демократичний електорат. Натомість Анґелі Меркель пощастило скористатися зі сприятливої економічної ситуації. Їй також вдалося збити супротивників із пантелику. Традиційно дотримуючись жорсткої бюджетної ортодоксії, вона, на диво всім, запропонувала в червні соціально зорієнтовану програму, передбачивши збільшення допомоги сім’ям, встановлення мінімальної плати в кількох галузях індустрії та максимальної на оренду житла. Усі ці заходи безпосередньо запозичені з програми її супротивників.
Отже, німецький лідер має всі шанси, щоб залишитися на чолі уряду після 22 вересня. Між тим важко передбачити, у союзі з ким саме Меркель керуватиме країною. Християнські демократи навряд чи здобудуть абсолютну більшість. Як часто трапляється в німецькій політиці, після перегонів формується коаліція. Можливі різні варіанти. Ліберальна партія – природний союзник та нинішній партнер ХДС – ХСС – здатна набрати максимум 5% голосів виборців. Це мінімум, щоб мати представництво в парламенті. Навіть якщо межу буде подолано, не факт, що цього вистачить для абсолютної більшості. Отже, християнські демократи можуть спробувати домовитися із зеленими, яким прогнози обіцяють 13%. Але традиційно зелені є партнерами соцдемів… Інший можливий сценарій – ХДС – ХСС міг би спробувати створити «велику коаліцію» із СДП, як це вже було у 2005–2009 роках. Жоден із партнерів не зберіг добрих спогадів. Але культура компромісу, дуже сильна в німецькій політиці, не виключено, підштовхне до такого рішення, якщо воно видаватиметься реалістичним.
До парламенту можуть потрапити й посткомуністи з Die Lincke («Лівиці»). За них готові проголосувати до 7%. Однак на сьогодні жодна з великих партій не виявила зацікавленості в партнерстві з цією радикальною політсилою.
Читайте також: Нові-старі недруги. Суперництво між Москвою та Берліном посилюватиметься
Отже, політична лінія майбутнього уряду визначатиметься складом правлячої коаліції. Але не це головне. Вибори ці запам’ятаються, якщо опитування справдяться, тріумфом Анґели Меркель. У сучасній німецькій політиці не так багато лідерів, яким вдалося б вибороти три мандати поспіль. Конрад Аденауер залишався при владі 14 років. Гельмут Коль – 16. Його рекорд перевищив тільки Отто Бісмарк, який очолював уряд 23 роки в ХІХ столітті. Меркель, схоже, лишатиметься на чолі держави щонайменше 12, що аж ніяк не мало.
Ніхто не сподівався на таке довголіття, коли ця позбавлена харизми 51-річна пані із суворим обличчям перемогла 2005-го в Ґергарда Шредера. Тоді вона уособлювала певне оновлення політичного життя: жінка родом зі Сходу… Але без великого досвіду.
За вісім років при владі вона зуміла привчити всіх до свого стилю: жінки з невибагливими смаками, стриманої, принципової, як і належить доньці лютеранського пастора, логічної та прагматичної. Анґела Меркель відкрита до переговорів. Політика з нею – це не здійснення її персональних проектів, а компроміс, якого досягнуто в результаті консультацій із партнерами по коаліції. Німці прозвали її «тефлоновою» канцлеркою, до якої не чіпляється жодна політична криза.
Наслідки виборів у ФРН матимуть не лише національний, а й європейський вимір. У єврозоні не вщухає дискусія, в якій Німеччина відіграє провідну роль. Починаючи з 2008 року, а особливо від початку грецької кризи Меркель очолила табір прихильників жорсткої економії. На кожному засіданні Європейської ради канцлер наголошує, що південні країни мусять розраховуватися з боргами. Її обличчя навіть стало для греків символом обурення.
Сьогодні, після двох років зусиль на користь економії, Іспанія, Італія, Франція, Португалія та Греція сподіваються трохи відпустити пасок, який вони згодилися щільно затиснути. Вони виступають за план заохочення виробництва. Франція відверто сподівалася перемоги соціал-демократів на німецьких перегонах, щоб знову не наражатися на Nein від Меркель. Утім, упродовж кількох тижнів французький президент Франсуа Олланд, схоже, усвідомив, що з Анґелою доведеться далі працювати й знаходити спільну мову не один рік.
Між тим імовірність запуску плану стимулювання економіки вже восени таки є. Бо Анґела Меркель після виборів, можливо, й піде на поступки. У південних державах Європи набувають популярності популістські та відверто антиєвропейські партії. У Франції це «Національний фронт», у Греції – «Сіріза», в Італії – «П’ять зірок». Їх постійно підживлює обурення політикою економії, якої вимагає Берлін від марнотратних країн.
Є очевидний ризик масового приходу до Європейського парламенту цих популістських політсил під час наступних перегонів у 2014 році. Щоб уникнути такої перспективи, Німеччина могла б погодитися вже після виборів на план економічного стимулювання. Його потужність буде прямо пропорційною успіхам ХДС під час парламентської кампанії.
Парадоксально, але нині проблемою ЄС є економічні успіхи Німеччини. Перевибори Анґели Меркель, вочевидь, підсилять дисбаланс, який уже встановився між потужною і заможною ФРН та іншими країнами єврозони, суттєво послабленими кризою. Виклик, на який мусить відповісти німецький лідер під час своєї третьої каденції на чолі уряду, – відновити баланс сил у єврозоні. Інакше канцлер буде відповідальна за її розпад і, не виключено, зникнення валюти євро.