«Зелений театр в Одесі відкрили 1936-го. Він був майданчиком для тутешніх театрів, філармонії. Влітку тут ставили спектаклі й давали концерти, виступали радянські зірки. У 1990-х відбувалися рок-фестивалі. А ближче до 2000-х територію віддали в приватні руки. І Театр почав руйнуватися. За документами тут повинні були збудувати дитячий центр, але на практиці мала з’явитися багатоповерхівка. І це в одному з центральних парків! Таке собі елітне житло. Але завдяки активістам цього не сталося. Власник не знав, що далі робити з територією. Театр став фактично притоном. Ми довго шукали спільну мову з власниками й 2015-го взяли Зелений театр в оренду», — розповідає дівчина.
Їй 25, народилася в Одесі, вивчала економіку управління туризмом у Національному економічному університеті. Разом із колегами-активістами займається Зеленим театром із 2016 року. До цього працювала в різних коворкінгах і хабах (колективних офісах. — Ред.). У Театрі працює програмним директором, планує різні заходи впродовж сезону, який починається в травні й триває до осені.
«Над самим проектом постійно працює три-чотири людини. І взимку, і влітку. Ми плануємо різні заходи, розписуємо програму на сезон. А загалом у команді в нас багато народу. Це і маркетинг, і піар, і технічні спеціалісти, і персонал, який стежить за територією. Загалом 30–35 осіб», — каже Євгенія.
Читайте також: Матрос і його «єноти»
Проходимо повз дитячі майданчики, на яких грається кілька десятків дітей. Віддалік, під парканом, курять їхні батьки. Євгенія запевняє: «Театр — вільна від алкоголю територія. А курити тут можна лише в спеціальних місцях». Каже, щоб привчити до цього відвідувачів, знадобилося кілька років. Однак нині правила майже не порушують. У Зеленому театрі працює два дитячих майданчики, скоро мають відкрити третій. Доступ до них був, є і залишатиметься безплатним. Як і на саму територію. Це один із принципів, яких організатори дотримують із 2016 року.
«Важливо, щоб у кожному місті були різні варіанти відпочинку. І щоб він був усвідомлений. Умовно кажучи, щоб не просто поїсти шашликів під пиво. Щоб було щось інше, альтернатива. І в Україні насправді таких проектів багато. У Дніпрі був проект «Сцена». У Чорноморську також є ініціатива, метою якої є відновлювати зруйновані майданчики й перетворювати їх на публічний простір. Мені здається, це хороший досвід. На таких покинутих територіях можна не відкривати 10 магазинів, а можна зробити щось корисне. Я була б щаслива, щоб таких проектів ставало більше й вони розвивалися», — каже Євгенія.
Проходимо за тимчасову огорожу, яка відділяє частину парку. Тут тривають підготовчі роботи до фестивалю, який має стартувати найближчим часом. Посеред амфітеатру змонтована сцена, поруч ставлять намети. Там, де колись були ряди сидінь, тепер публічні городи й клумби з квітами. Поки Театр стояв покинутим, поміж залишками бетонних лав попроростали дерева. А коли активісти почали приводити територію до ладу, вирішили їх не чіпати. Вмощуємося під одним із дерев. Євгенія згадує заходи, які відбувалися в Зеленому театрі за ці роки.
«Зараз у нас підготовчі заходи до фестивалю «Гешефт». Тут буде повно народу, різні українські дизайнери, майстри хенд-мейду. І так сталося, що цим самим заходом у 2016-му ми відкривали Зелений театр. Навіть територію до ладу тоді не встигли привести. Ще пам’ятаю, як у 2015-му, коли тут ще стояли руїни, були читання Дмітрія Бикова (опозиційний до Путіна російський журналіст, поет. — Ред.). Це був для мене поштовх щось міняти. Бо я розуміла, що людям треба краща територія для таких заходів. Також щороку організовуємо читання Сергія Жадана. Просто неба його вірші звучать інакше, ніж у приміщенні. Ще пам’ятаю концерт Бенджаміна Клементайна (британський композитор і музикант. — Ред.). Коли він босий ходив по сцені, грав на піаніно, це просто до мурашок!» — ділиться Євгенія спогадами.
Читайте також: Зачарований медальйон
Головним меценатом Зеленого театру став Impact Hub — світова мережа хабів, які реалізують соціальні ініціативи. Його засновник — Єгор Гребенніков. Він же один із меценатів проекту та його ідеолог. Підтримувати територію площею гектар доволі складно й дорого, але активісти справляються. Тим паче що від 2016 року команда не змінювалася. У Театрі працюють одні й ті самі люди.
Дівчина розповідає про зміни, які відбулися за кілька років. «Від початку оренди ми змінили майже все. Відновили амфітеатр, зробили ремонт палубними дошками, впорядкували клумби. Ще у 2012–2013-му на території були статуї, барельєфи. Але вони не збереглися. Загалом ми зробили цей простір безпечним. Також намагаємося просувати корисні для міста ідеї. Скажімо, збираємо пластик, книжки для бібліотек і дитячих будинків, непотрібний одяг на переробку. Організовуємо різні події. Намагаємося тримати баланс між платними й безплатними, доступними для людей заходами. Скажімо так, ми вбачаємо в цьому нашу соціальну місію. Бо коли починали роботу, то вирішили: треба повернути життя на покинуту територію. І повернути її значущість для міста», — розмірковує Євгенія.
Попутно називає проекти, якими опікується Зелений театр. Окрім уже названих згадує Малий лекторій, на якому можна послухати лекції на ті чи інші теми. Оплата тут рекомендована, але не обов’язкова. «Якщо у вас немає грошей, але ви хочете послухати щось цікаве для себе, це не проблема», — запевняє Євгенія. Також відбуваються кінопонеділки — відкриті покази фестивальних стрічок, класики кінематографа, які з різних причин не йдуть у прокаті. Згадує, як активісти організовували показ 3D-фільму просто неба й спеціально для цього везли проектор із Києва.
«Також проводимо дитячий фестиваль «Місто, в якому я живу». Хочемо, щоб діти та їхні батьки краще ставилися до міста як середовища. Якщо сформулювати це одним реченням, то ідея заходу така: «Ваш особистий простір не закінчується за межами квартири». У межах фестивалю відбувається понад сотня майстер-класів, під час яких діти можуть спробувати себе в різних дисциплінах», — пояснює Євгенія.
Читайте також: Просвітник із Криму
Крім того, Зелений театр із 2017 року став одним із майданчиків Одеського кінофестивалю. Покази тут безплатні, як і доступ на територію в ці дні. Хіба що треба платити за «спеціальні місця», що ближчі до екрана. Екскурсія добігає кінця. Виходимо до вже знайомих доріжок із дрібного гравію неподалік входу. Поруч урни для збору пластику й полиці, на яких стоять дитячі книжки.
«З місцевим керівництвом ми співпрацюємо, але лише в кількох проектах. Влада проводить у нас кілька фестивалів. Звісно, ми раді, якщо знайдемо точки дотику, які можуть стати корисними Одесі й Зеленому театру. Скажімо, якось на День міста ставили спектакль від Театру музкомедії «Біла акація». І з організацією допомогло місто. Проте в нас багато різних заходів, які починаємо планувати із січня. І вільних дат не надто багато. Для такої роботи нам вистачає власних сил, тому звикли у всьому обходитися самі», — розповідає Євгенія.
Прощаємося з дівчиною. Вона саме має бігти у справах Театру. Наостанок каже: проект щороку продовжує оренду з власниками території, що не додає певності в майбутньому. «Думаю, у власників виникали ідеї відмовитися від оренди. Скажімо, 2017-го тут змінився орендодавець. Власником території стала інша компанія. І вона хотіла брати з нас у кілька разів вищу плату, ніж було доти. Переговори тривали довго, але компроміс було знайдено. Проте щоразу ми не знаємо, чи продовжать нам договір оренди. Тож наприкінці кожного сезону фактично живемо на валізах. Але віримо в краще», — підсумовує Євгенія.