В аеропорту Тбілісі було порожньо. У цій країні не було жодного мого знайомого. Коли за тиждень я повертався, у цьому місті залишалися багато моїх друзів, знайомих і колег. Я спілкувався і з екс-президентом країни Едуардом Шеварднадзе, і з безіменним бомжом, і з відомим футболістом Муртазом Хурцилавою, і з популярним артистом Вахтанґом Кікабідзе, а також з політиками, поліцейськими, пекарями, звісно ж, і з колегами-журналістами… Усі висловлювали напрочуд щиру приязнь до України – ірраціональне, але яке ж приємне для нас почуття!
«Акумулятор турецький ні к чорту», – поскаржився водій роздовбаної таксівки Давид. Я вийшов з іномарки, підштовхнув її – машина завелася. Таксист відвіз мене у готель «Ірмені» на вулиці Марткопі. Взяв менше ніж домовлялися – віддячив. Я дивився зі своєї мансарди на дахи Тбілісі, на храм Самеба (Трійці) і мальовничі гори. Гадаю, що вид із 5-зіркового «Шератону», який стоїть ближче до аеропорту, навряд чи був би кращим.
Поблизу готелю ростуть пальми, пишніші за ялтинські, бо тутешній клімат тепліший. Вийшов зранку – лунають дзвони! Грузинка зупиняється, хреститься, повернувшись у бік церкви. Цей храм новітній, але у Грузїї чимало таких, які стоять ще з VI–VIII ст. Старіший ніж наші і храм Джварі, що у містечку Мцхета неподалік столиці. Його змалював Міхаіл Лєрмонтов у поемі «Мцирі».
У Тбілісі – першокласні театри: драматичний ім. Шота Руставелі під керівництвом Роберта Стуруа і ляльковий, який очолює Резо Габріадзе. Але оскільки музеї, театри і галереї під час надзвичайного стану не працювали, я вирішив відвідати параджанівські місця. Український геній за походженням, як відомо, – вірменин родом саме із Тбілісі.
.jpg)
На Майдані біля церкви і синагоги
Зателефонував метру грузинської фотографії Юрію Мечітову. Він ще замолоду фотографував Параджанова. Навіть, я чув, за пластичною ідеєю одного з його знімків виліплено пам’ятник кінорежисерові. «Так, цей монумент дійсно є. Він – на Майдані», – дивує мене Юрій подібністю місцевою топонімики до київської і пояснює, як туди дістатися.
Коли я спустився з району Авлабарі, де мешкав, до ріки Кури, виринула старовинна церква Анчисхаті, і поруч неї злетів над містом на коні князь Вахтанг Горгасал – засновник Тбілісі. Колись князь, полюючи у горах, підстрелив фазана, який упав у тепле геотермальне джерело і… зварився! На цьому місці згодом навколо мисливського бівуаку збудували лазні, а згодом і місто.
Нижче, на Європейській площі, гордовито стоїть монумент фундатору коньячного заводу Давидові Сараджішвілі. Звідусіль видно гори, і найвищу – Святу Мтацмінду. На її вершині біліє колонада фунікулера. Десь там знаходиться Пантеон державних діячів країни, телебашта та парк.
Кура плине бурхливо. Простую кам’яним мостом Метехи. Їде вінчатися весільна кавалькада. Білий лімузин, мабуть, довжиною з півмосту. А угорі над Майданом нависає в’язниця-фортеця IV ст. Нарікала. Вище неї – тільки гори і небо.
Розпитую місцевих, де пам’ятник Параджанову. «Йди вулицею Шардена униз до набережної, побачиш», – пояснила жінка з магазинчика старих килимів.
На вулиці Шардена розмістилося туристичне містечко ресторанів та сувенірних крамниць. Нижче біля річки – невеличка площа, а над нею – застигла бронзова людина чи то у польоті чи, то у стрибку. Це Сергій Параджанов, прицвяхований до стіни. Оригінально і символічно.
Але ніхто чомусь не може показати будинок, де народився режисер. Мандрую Майданом. Тбілісі трохи схоже на Алупку або Одесу… Вузькі вулички, широкі балкони. Прохідні наскрізь відкриті, а під’їзди – без будь-яких кодових замків чи консьєржів. Прямую вулицею Леселідзе. У середньовіччя вона звалася Шуа-базарі, згодом – Вірменський базар. 1837 року побував у цій частині міста Міхаіл Лєрмонтов, і зауважив, що тут «під відкритим небом карбували срібло, смажили шашлики, підковували коней, голили голови, шили бурки, мацали різнобарвні шовки, прицінювалися до дорогих перських килимів, грали в нарди. З ранку до ночі гуркітіли молоти, стукотіли гральні кості, лунали пісні ашугів, лементували погоничі, клейко пищали зурни, весело гуркотів барабан».
Тепер на цьому місці прихистилися синагога і православний храм, ресторани і винареньки. Є майстерня з ремонту взуття – підвальчик у старому 3-поверховому будинку. Заходжу. З рукомийника у кутку постійно крапає, наче годинник міряє час.
«Прокладку ніяк не поміняю», – каже швець Георгий Петросян. Хоч він і вірменин і, звичайно, любить Паражданова, але сказати де будинок, в якому режисер народився, не може. Відкладає чобіток, розводить руками, й гукає поліцейського. «Це далеченько. Провулок Коте Месхи, 7», – зазначає той.
.jpg)
Будиночок по-під Святою горою
Сідаю у маршрутку: жовтий «Богдан», яких у Тбілісі на міських маршрутах чимало, везе на проспект Руставелі. Автомобільних торосів не помітно – грузинський бензин дорожчий, а платня у людей удвічі менша. Поруч із Британською радою розташувався магазин «Старі килими». Написано англійською – як жест назустріч колоніальним смакам вірогідних покупців.
Виходжу біля Опери –колись Параджанов навчався в хореографічному училищі при цьому театрі. Потім йду угору в напрямку Мтацмінди вулицею Бєсікі, напитую провулок Месі. У самому кінці, в завулку під платаном примостився будиночок Параджанова. З боку завулку він 3-поверховий, а з верхньої перпендикулярної вулиці має лише один поверх. Парадокс гірських будівель – власне, і в Києві такі є.
У будинку тривають прибудовні роботи. На сходинки перед металевою сіткою паркану виходить жінка років п’ятдесяти. Її звуть Нанулі. “Недавно тут живу, близько року, – каже вона. – Часто люди цікавляться, влітку особливо. В основному – з України”.
Будинок Параджанова з часів його дитинства не надто перебудовувався, а з 1-поверхового боку його не чіпали. Його приватизовано, окрім родини Нанулі, там живуть ще три.
.jpg)
Мене гукають з балкону сусіднього будинку №11. Незнайомі жінка і чоловік просять зайти. Піднімаюся дерев’яними рипучими сходами у квартиру Елісо Циквадзе.
«Її брат Ілля працював асистентом у Сергія Параджанова, – повідомляє чоловік Елісо, Гела Бурдулі. – На зйомках «Сурамскої фортеці».
Будинок Елісо – 2-поверховий, збудований десь на початку ХХ ст. У кутку їхньої квартири височіє давній камін, обкладений кахлями. Однак метушня із дровами, вугіллям – справа вочевидь нелегка і марудна. Перед каміном прилаштовано чавунну класичну грубку-буржуйку, перероблену для користування ще й газом. До дверцят підведено тонку металеву трубку, крізь яку блакитний теплоносій потихеньку й надходить. Окрім того, на буржуйці розставлені «теплорефлектори» – стара чавунна праска, сталеві ночви, якийсь металевий брусок… Буржуйка розжарюється, нагріває металеві предмети, які краще віддають тепло.
Ми в Україні бідкаємося, що у нас малувато природних ресурсів. Але в Тбілісі розумієш, що ми ж багатії: у нас залишилися нафта, газ, атомні електростанції, спиртові заводи, важка металургія й легка промисловість.
А у порівняно маленькій Грузії – прекрасні люди, чудові гори, десятки курортів… вино, а також боржомі й мандарини. Звичайно, незрівнянні тут хінкалі, хачапурі, аджика. Але все це не може замінити енергоносіїв.
.jpg)
Елісо сумно киває головою: «Іло помер молодим, на жаль. От його фотографія – поруч з Владіміром Висоцкім».
Гортаю старий родинний альбом. Фотограіії Параджанова, сценариста Тоніно Гуери, артистів і кіношників. Всі захоплено дивляться на Єлісо.
Дякую за каву. І наостанок, нарешті, наважуюся заговорити про те, що зауважив одразу ж, як увійшов: у квартирі кілька чудових, впізнаваних за стилем колажів Параджанова. Вони настільки притягують погляд, що спершу не помічаєш тріщину-змію між ними завширшки сантиметрів з три – від підлоги аж до стелі. Вона абияк замазана цементом. Це – слід тбілісського землетрусу 2002 року, після якого багато будинків у центрі міста стали аварійними, але мешканців і досі ніяк не розселять.
…Повертаючись увечері до готелю, я побачив грузинського бомжа. Спить простонеба на лавці, а у Грузії важко задубіти навіть в холодну пору. Помітив мене, ляскає по шиї: мовляв, дай похмелитися! Я подумав – дам йому ларі, за це сфотографую. Колоритний, Боба Міхайлова на нього нема… Зробив у його бік два кроки. Бомж підскочив і вихопив ножа.
Хатнього, яким ріжуть ковбасу. Показує мені так сором’язливо: мовляв, нічого особистого. Але підійдеш – штрикну.
«Бакхкакхки цхалші кхкікхкінепс», – сказав я пароль, якого мене навчили друзі. Грузинською означає: «Жаба кумкає у воді». Бомж сховав ножа і беззубо посміхнувся.
Дивіться вижче мапу "Варто відвідати у Тбілісі"
[113][114][115]
ПЛАТНИЙ ДРОТОХІД
Ліфтом за 20 тетрі
У респектабельному будинку політолога Рамаза Сакварелідзе на вул. Кіпшидзе, 7 я побачив на стіні кабіни ліфта металевий ящик. Політолог кинув у нього монету 20 тетрі (75 коп.), і лише після цього ліфт почав нас піднімати.
АВЕ, ТУРИСТЕ!
Грузинська мова домінує
Вивіски у Тбілісі усі грузинською мовою, назви вулиць також. Англійською дублюються таблички державних установ. Втім, грузини гостинні і готові допомогти зорієнтуватися. Старші розуміють російську мову, молодші – англійську. Російськомовної преси обмаль – «Вечірній Тбілісі» і дайджест російських публікацій про Грузію.
У мові Руставелі зустрічаються важковимовні гортанні звуки. Є навіть фраза-шиболет: «Жаба кумкає у воді». Вимовити її зможе тільки той, хто дійсно поважає і вчить грузинську.
НОТАТКИ ПРИЇЖДЖОГО
Телекліпи як пропаганда
На місцевому телебаченні є наш «Інтер+». Цікаво дивитися грузинські музичні телеканали. Трапляються відомі нам виконавці.
Я зауважив два кліпи. Пісню «Гамарджоба, Абхазето шені!» («Здрастуй, Абхазіє») написав Заза Корінтелі. У ній ідеться про повернення грузинських біженців у Абхазію. Кілька співаків виконують по черзі. Я впізнав Вахтанга Кікабідзе, Майю Джабуа з ансамблю «Мзіурі», якій колись гастролював у Києві, Нані Брегвадзе та її доньку Еку Мамаладзе. Невідома ще українцям лірична співачка Ніно Бадурашвілі на замовлення Міністерства оборони Грузії зробила інший яскравий кліп. Пісня агітує юнаків вступати у професіональну армію. Попри бажання авторів кліпу, він нагадує і про те, що в країні існують так звані заморожені конфлікти з провінціями – Абхазією та Південною Осетію. Втім, подібно до Кіпру чи Іспанії, сепаратизм не зачіпає туристів: будь-де у Грузії зацікавлені у гостях.
ВАРТО ВІДВІДАТИ У ТБІЛІСІ
.jpg)