У відповідь на небажання Росії домовлятися президент Трамп погрожує позбавити її енергетичних ринків. Розбираємося, якими будуть наслідки таких дій Вашингтона і на кого в першу чергу мають натиснути США.
Порожні чи реальні погрози?
Менш ніж п’ять з половиною місяців знадобилося Москві, щоб зіпсувати стосунки з нібито прихильною до неї новою адміністрацією президента США. Здавалося, Путіну й компанії буде нескладно ще кілька років підтримувати такий темп відносин. Однак росіяни вирішили не робити навіть символічних поступок Вашингтону, за що тепер можуть поплатитися.
Обіцянка президента Трампа накласти стовідсоткові мита на країни, що торгують з Москвою, є найцікавішою з погляду непередбачуваності такого заходу. В ідеалі це може позбавити Росію більшості нафтогазових доходів, від яких наповнення її держбюджету залежить приблизно на 30%. Проте нині ми майже нічого не знаємо: проти кого введуть мита, на які категорії товарів та послуг тощо.
Можна припустити, що механізм буде схожим на описаний у проєкті закону двох сенаторів: республіканця Ліндсі Грема й демократа Річарда Блументаля. Ним пропонувалося введення тарифів у розмірі 500 % проти країн, що імпортують з Росії низку товарів: нафту, уран, природний газ чи нафтопродукти. Тоді ми писали про нереалістичність такого підходу, адже зазначені товари в росіян купують великі партнери й союзники США: Європейський Союз, Японія, Південна Корея, Тайвань тощо.
Імовірно, саме через небажання псувати стосунки з союзниками закон вирішили не ухвалювати. Натомість право введення тарифів матиме президент подібно до того, як він нині робить це проти всіх інших країн світу, залежно від його примхи. Відповідно, з таким підходом можна буде покарати умовні Китай та Індію, але нічого не робити проти європейців, нехай із росіянами торгують і ті, й інші.
На порозі нафтової кризи
Якщо Трамп таки реалізує свої погрози, його жертви очевидно матимуть два варіанти дій. Перший — припинити закупівлю російських товарів і почати пошуки альтернативних джерел імпорту. Для значної кількості клієнтів Москви такий крок буде дешевшим, ніж втрата величезного американського ринку.
Другий варіант — продовжити торгівлю з росіянами й опинитися під дією тарифів США. Одразу варто зробити ремарку щодо перспектив ведення прихованої торгівлі з Росією: вони не мають нічого спільного з реальністю, адже приховати масштабні морські перевезення нафти буде просто неможливо.
Реалізація першого варіанту однозначно призведе до потрясінь на світовому енергетичному ринку. Росія є одним із найбільших виробників та експортерів енергоносіїв: у 2023 році її частка на ринку сирої нафти становила 9,5 %. Позитивна реакція на загрозу американських тарифів призведе до того, що значна частина енергоносіїв буде виключена з ринку. Це фактично означатиме зменшення світової пропозиції, що потягне за собою зростання ціни.
Відповідно, країни світу опиняються перед надзвичайно складним вибором. Або піти на умови США й уникнути тарифів, але після цього отримати негативний ефект у вигляді подорожчання енергоносіїв; або ж продовжити торгівлю з Москвою, але втратити американський ринок, адже мито у розмірі 100 % є фактичним ембарго.
Загалом, вимальовується ситуація, за якої програють усі… крім України! Звісно, ми теж зазнаємо шкоди від зростання світових цін на енергоносії, особливо зважаючи на й без того високу інфляцію (14,3 % на початок серпня за даними Нацбанку). Однак втрата Росією енергетичних доходів як ніщо інше наблизить крах її економічної, а отже, і воєнної машини. Тож ми максимально зацікавлені в тому, щоб президент Трамп реалізував свої погрози в повному обсязі.
Кого покарають США?
Поки сподіваємося на рішучі дії Вашингтона, ми пропонуємо спрогнозувати можливу реакцію основних торговельних партнерів Росії. Саме від їхнього ставлення до американських погроз залежить, чи отримуватиме Москва потрібні їй для продовження війни кошти. Без сумніву, кожна сторона має власний набір інтересів та ризиків, і діятимуть вони по-різному.
Найбільше важитиме реакція Китаю, що з великим відривом є найбільшим торговельним партнером Росії й найбільшим імпортером її нафти. Завдяки здатності купувати дешеву російську нафту китайці отримують значні економічні вигоди. Пекін уже тривалий час розбудовує відповідну інфраструктуру, наприклад, газогін «Сила Сибіру», введений в експлуатацію у 2019 році.
Без сумніву, Китай не стане одразу ж відмовлятися від російських енергоносіїв навіть під загрозою значних американських мит. Раніше цього року Пекін уже вистояв під натиском Вашингтона, що погрожував накласти тарифи у розмірі 145 %, перевівши торговельну війну в режим переговорів.
Імовірно, Сі Цзіньпін і компанія не вважають нові погрози серйозним ризиком, тож їхня реакція не буде миттєвою. Китай може піти на зменшення торгівлі з Росією, тільки коли справді почне зазнавати збитків від втрати американського ринку. Але й у такому разі немає гарантії, що геополітичні міркування Пекіна (небажання втрачати Росію як молодшого партнера в боротьбі за світове панування) не переважать економічні втрати.
Іншим надійним партнером РФ стала Індія. Ця колишня британська колонія простягнула справжню руку допомоги московському агресору, після 2022 року ставши другим за розміром споживачем його нафти. У 2022–2024 роках обсяги торгівлі між Росією та Індією, які раніше були незначними, зросли до майже $72 млрд ($67 млрд імпорту й лише $5 млрд експорту). З них майже $60 млрд (83 %) припадає на закупівлю індійцями російської нафти та інших видів викопних ресурсів.
Крім того, Індія постачає Росії автозапчастини, електроніку та інше обладнання військового чи подвійного призначення. Індійський експорт цих товарів до РФ за два роки зріс на 88 %. Також повідомлялося, що Росія викуповує в Індії раніше продану їй воєнну продукцію.
Однак у структурі індійського експорту Росія займає зовсім незначне місце: 1,1 % у 2024 році. При цьому США лідирують з великим відривом: 18 % проданих за кордон товарів і послуг минулого року або $79,4 млрд.
З геополітичного погляду Індія й близько не має такого інтересу в стосунках із Москвою, який має Китай. Відповідно, пріоритетним для Нью-Делі буде саме економічний чинник. Втрата російського ринку нафти стане для індійців болючою, але не смертельною: зрештою, до 2022 року вони взагалі обходилися без нього. Але обмеження можливості продавати свої товари й послуги американцям стане справжнім ударом по індійській економіці.
На відміну від китайців, під загрозою трампівських тарифів Індія дуже швидко замислиться про доцільність підтримки режиму кремлівського диктатора. Залишається шкодувати, що Вашингтон не натиснув на свого азійського партнера раніше: ще в адміністрації Байдена були всі можливості для цього.
Нарешті, варто згадати найбільшого імпортера російських нафтопродуктів, країну НАТО і стратегічного партнера України — Туреччину. Анкара від початку повномасштабної війни займає неоднозначну позицію. З одного боку, турки послідовно висловлюють дипломатичну підтримку України, виступають проти анексії Криму та сприяють морським перевезенням з українських портів. З іншого, вони так і не приєдналися до санкційного режиму, активно ведуть торгівлю з агресором та виступають посередником, що допомагає Москві обходити дію санкцій.
Раніше США та Європа максимально обережно підходили до турецької проблеми, не вживаючи заходів у відповідь на співпрацю Анкари з Кремлем. Однак, подібно до індійського випадку, Захід має у своєму розпорядженні значні торговельні важелі. У структурі турецького експорту Росія займає 3,3 %, тоді як США, Німеччина, Італія, Франція та Іспанія разом — понад 32 %. Американські тарифи, якщо до них долучаться європейці, завдадуть туркам значної шкоди.
Втім, Анкара, подібно до Китаю й на відміну від Індії, має яскраво виражені геополітичні інтереси. Згадаймо, як під час першого терміну Трампа США наклали санкції на Туреччину у справі затриманого турками американського пастора. Ердоган і компанія тоді не збиралися йти на поступки навіть на тлі економічних проблем, у тому числі рекордного знецінення турецької ліри. Відповідно, навряд чи Анкара швидко відмовиться від торгівлі з агресором, навіть якщо отримає стовідсоткові тарифи від США.
Настав час дієвих рішень
Зрештою все зводиться до одного питання — наскільки торговельні партнери Росії бояться США й не хочуть втрачати американський ринок. Зважаючи на історію з тарифами навесні, а також на 50-денний термін, наданий Путіну (і згодом скорочений), Трамп очевидно не хоче, щоб справа реально дійшла до введення тарифів. Кремль уже показав своє небажання домовлятися чи йти на будь-які поступки. Тепер черга за його партнерами: чи поступляться вони під тиском Вашингтона?
Попри можливі проблеми для світової економіки, збільшення цін на нафту тощо, ми в Україні однозначно воліємо, щоб погрози Трампа реалізувалися в повному обсязі, позбавивши Росію ринків збуту. Імовірність саме такого сценарію залишається низькою. Однак він точно буде ефективнішим за будь-які санкції, застосовані проти Москви раніше.