Весна – пора сподівань і надій, і рідні місця для цього набагато кращі, ніж заморські фешенебельні курорти. Краєвиди, до яких звик із дитинства, наштовхують на філософські роздуми й зміцнюють розтерзану міським життям душу. Закордонні враження яскраві, та вони швидко зникають. Зате зелені від свіжого листя дніпровські кручі, перші теплі промені й по-весняному прохолодна небесна синь зринатимуть у вашій пам’яті не один рік.
Ще дорогою до Канева Дніпро часто виринає поруч із трасою, притягуючи погляд мандрівника. А в місті він скрізь. З вікна автобуса, з тераси кафе, з двору готелю можна побачити його блискучу широчінь. Давні китайці казали, що споглядання води тішить душу. Можливо, тому що в Каневі Дніпро всюдисущий, тут «не по-райцентрівськи» спокійно. А ще варто на повні груди вдихати якесь особливе місцеве повітря й вбирати очима красу навколишніх круч, вкритих густими дубовими лісами. Дехто особливий настрій міста пояснює якимось містичним впливом знаменитих Канівських геологічних дислокацій |див.словничок|. Як би там не було, а місцевість справді вражає надзвичайно позитивною енергетикою. Весна тільки підсилює це враження. Лише
130 км від Києва – й неначе потрапляєш в інший світ. Пірнувши на день у цю повільну й розважливу атмосферу, забуваєш про багатомісячну міську втому. Тут багато місць, які варто відвідати. Але Каневом наша подорож не обмежується.
.jpg)
ФОТО: UKRINFORM
Шевченко, бронепоїзд, «друга Лавра» й Гайдар
Тарасова гора. Могила Шевченка – не в самому місті, а за три кілометри від нього. Якщо погода дозволяє, краще пройтися пішки. Ліворуч – Дніпро, праворуч – кручі. І нереально глибоке небо. На саму гору ведуть сходи (більше 300 сходинок), під горою продають звичні сувеніри – вишиванки, футболки, вироби з дерева. Все дорого. Біля оглядового майданчика традиційно співає кобзар. Музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тис. унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка. Крім музею, варто відвідати «Тарасову світлицю» – відновлений перший народний музей поета та копію його батьківської хати в Моринцях. Є ще кілька місць на горі, про які знають тільки посвячені. Наприклад, кущ калини на місці самоспалення, здійсненого 21 січня 1978 року Олексою Гірником на знак протесту проти русифікації. Або траса одного з найбільших в Україні транзитних газопроводів – «Уренгой–Помари–Ужгород», яка пролягає на протилежному схилі.
.jpg)
Успенський собор. Іпатіївський літопис повідомляє, що в 1144 році великий князь Всеволод Олегович заклав на Канівській горі Георгіївську церкву. На початку ХІХ ст. відбудований храмперейменували на честь свята Успіння Божої Матері. Він є класичним зразком візантійської архітектури XII ст. У козацькі
часи собор називали другим після Лаври. За літописом, тут поховано тіло страченого у Львові Івана Підкови. За більш ніж 850 років існування собор пережив багато катаклізмів. Зокрема, у 1678 році його спалили турки. «Наші скарби – на небі», – сказав тодішній настоятель храму Макарій загарбникам, які вимагали видати «багатства канівських міщан». Він вийшов до турків без зброї, з хрестом – і після мученицької смерті (Макарія катували два дні, а потім відрубали голову) був канонізований. Сучасного вигляду храм набув у 1805 році, коли його відбудували коштом православного поміщика Казарина. З 20 до 22 травня 1861 року під час перевезення з Петербурга в соборі стояла домовина з прахом Тараса Шевченка. За радянських часів собор використовували як склад, потім – музей. Нарешті, у 1991 році його передали УПЦ Московського патріархату.
Біля собору, до речі, похований класик соціалістичного реалізму й дід «батька російського капіталізму» Єгора Гайдара – дитячий письменник Аркадій Гайдар, який загинув під Каневом у бою українських партизан із нацистами восени 1941 року.
.jpg)
ФОТО: Андрій Ломакін
Останній бронепоїзд. Саме так! У Каневі є пам’ятник бронепоїзду. Пікантності ситуації додає той факт, що залізниці в місті зараз немає. У ХХ ст. тут проходила колія Миронівка–Канів, був залізничний вокзал. Усе це зруйнувала Друга світова війна. Залізничне сполучення уже не відновлювали. Бронепоїзд (БП-56) входив до складу військ НКВС із охорони залізничних доріг. У 1941 році командування використовувало всі можливі сили, щоб зупинити німецький наступ. У серпні 1941 року БП-56 вдало прикривав відступ радянських військ на Лівий берег, навіть коли втратив можливість маневрувати через пошкоджені колії й підірваний міст через Дніпро. Лише після отримання наказу команда БП-56 покинула машину. Пам’ятник відкрили у 1980 році – до 35-річчя Перемоги.
.jpg)
ФОТО: Андрій Бєлов
Дамба. Канівська ГЕС і один із шлюзів Дніпровського гідрокаскаду – вражаюче видовище. Особливо, коли вдасться побачити сам процес шлюзування якогось корабля. Якщо відвідати дамбу, неможливо не звернути увагу на колишній залізничний міст на Лівий берег, зруйнований під час Другої світової. Добрячий шмат «мосту в нікуди» стовбичить серед Дніпра й також є пам’яткою новітньої історії. Тільки фотографуйте обережно – зараз, під час нересту, під дамбою збираються десятки браконьєрів з вудками і навіть сітями. Вони можуть натравити на непроханого фотографа підгодованих ними правоохоронців.
Залишитися на довше – побачити більше
Головне – прикро не помилитися. Тобто – примчати до міста, забігти на Тарасову гору (яку і без вас відвідують більше 300 тис. осіб на рік), перекусити шашликом під тією самою горою, помилуватися кілька хвилин Дніпром і найближчим автобусом повернутися додому. Не обкрадайте себе таким чином.
Непогано використати Канів як базовий пункт для подорожей, без перебільшення, казковими наддніпрянськими місцями. Звідси можна поїхати до [527]Григорівки, Моринців – рідного села Шевченка, Переяслава, Чигирина, який був столицею України за часів Хмельницького, до знаменитого села Суботова, де мешкав славетний гетьман. Відвідати Холодний Яр, з якого, за словами Шевченка, «повіє огонь новий», і в якому, неподалік від тисячолітнього дуба (він стоїть і нині), святили ножі гайдамаки – все поруч.
Одразу за Тарасовою горою, якщо рухатися в бік Черкас, починається Канівський природний заповідник, заснований у 1923 році, він охоплює покриті лісом яри та пагорби на правому березі Дніпра, два заплавні острови – Круглик і Шелестів, а також Зміїні острови на Канівському водосховищі. Острови – взагалі окрема тема. Потрапити туди можна орендувавши «посудину» на човновій станції, розташованій між Каневом і Тарасовою горою, чи домовившись із місцевими жителями, серед яких багато рибалок. Про пляжі Лівого берега ходять легенди, й вони, як це не дивно, відповідають дійсності. Білий чистий пісок, у якому втопають ноги, майже дика природа й повне безлюддя. Але, звичайно, щоб відчути їх принади в повному обсязі, треба
дочекатися літа.
На території заповідника є кілька археологічних пам’яток різних епох. Серед них – Мале й Велике скіфські городища, Княжа гора, поселення давніх слов’ян та трипільців. Заповідник частково виконує роль Національного парку. Розроблено кілька маршрутів для організованих екскурсій. На території є готель (місцеві називають його «Версаль»), у якому можна зупинитися на ніч. Номерів «люкс» небагато, й вони, зазвичай, зайняті або замовлені. Але можна зняти кімнату за принципом «койка-місце».
Бучак – дача справжньої української богеми
Бучак – давно покинуте село біля Канівського водосховища – їхати від міста 20 хвилин. Його назва походить від українського слова «бучало», «буча», «бучина» – «прірва, вир, глибока яма, глибінь у річці». Це місце було вкрай богемним останні 30 років. Пісня «Тартака» «Буча-чака» – саме
про нього. Бучак і досі притягує різних митців, йогів, майстрів східних бойових мистецтв та просто шукачів тиші й спокою серед незайманої природи. Умовно Бучак можна назвати півостровом, що врізається в Канівське водосховище. Уже зараз значна його частина з легендарною Бабиною горою обнесена двометровим парканом. Загороджену територію охороняють. Тож не втратьте шанс побувати там, поки він не став «приватною власністю».
Таких місць, як біля Бучаку, навіть у Криму доведеться пошукати. І це, звичайно, далеко не всі можливі вектори руху Канівщиною. Поет казав: «Як умру, то поховайте…». Не варто чекати. Сюди краще приїздити за життя і, можливо, вам захочеться якщо не залишитися назавжди, то хоча б навідуватися до Канева постійно.
[523][524][525][526][528]
ЦІКАВО
Три факти з історії Тарасової (Чернечої) гори
1. На схилах Чернечої гори поховано трьох козацьких гетьманів: Самійла Кішку, Якова Шаха та Івана Підкову. До речі, тіло останнього, страченого поляками у Львові в 1578 році, таємно перевезли до Канева в бочці з медом. Щоправда, встановити точне місце поховання хоча б одного з них не вдалося.
2. Шевченківський меморіал був збудований за наказом Сталіна у 1932–1933 роках, у розпал голодомору.
3. 21 січня 1978 року на Тарасовій горі здійснив самоспалення Олекса Гірник, протестуючи проти принизливого становища української мови в радянській Україні.
СЛОВНИЧОК
Канівські геологічні дислокації – це виходи деформованих геологічних порід у глибоких ярах (до 30–40 м), які утворилися як результат діяльності льодовика.
ЯК ДОЇХАТИ
Щогодини до Канева ходять маршрутки зі столичної автостанції на Подолі (метро «Контрактова площа»). Їхати приблизно 3 години, вартість квитка – 30 грн. Але якщо буде можливість, спробуйте подорожувати Дніпром – коштує трохи дорожче та займає майже 4 години, зате насолоди – море! Краєвиди, супутники (від бабусь з клумаками до арабських туристів) плюс уже згадувана процедура шлюзування… З початком навігації маршрутом «Київ – Переяслав – Ржищів – Канів – Тарасова гора» ходять швидкісні кораблі на підводних крилах. Щоправда, все залежить від доброї волі транспортників – щоб дізнатися про неї, телефонуйте в офіс Річкового вокзалу.
НОЧІВЛЯ
Княжа Гора: від 100 грн/доба.
Старий Канів: від 100 грн/доба.
Славутич: від 50 грн/доба; «койка-місце» – 30 грн/доба.
Версаль: на території Канівського заповідника: «люкс» від 80 грн/доба; «койка-місце» – 20 грн/доба.
ТАРТАК
Буча-чака
…І я прощаюсь з бетоном,
я прощаюсь з камінням.
Я втікаю туди, куди дороги не знаю,
Я втікаю туди,
де мене ніхто не чекає.
В обійми природи…
Там, де мало народу,
Там, де чистая вода,
недоторкана врода.
Там, де листя зелене,
там, де трави духмяні,
Там, де зорі вночі,
там, де зранку тумани.
…Озирнуся довкола,
душа розіллється.
Відчуваю, як серце
в грудях радісно б’ється.
Побіжу до води, пошукаю сліди
Людей, що до мене ходили сюди,
Де Буча, буча, буча,
чака, чака, чака!
ВАВРТО ОГЛЯНУТИ
.jpg)
Успенський собор – споруда, яка пам’ятає ще княжі часи. Один із найдавніших українських храмів, що збереглися досьогодні.
.jpg)
Дамба Канівської ГЕС – величне видовище виробництва енергії з води. Захопливий процес шлюзування, мальовничі руїни старого залізничного мосту посеред Дніпра..jpg)
Канівський природний заповідник – один із найдавніших в Україні (заснований 1923 року). Так виглядала Україна за часів Хмельницького й Ярослава Мудрого. Крім унікальної природи є унікальний природничий музей..jpg)
Могила Шевченка – на Чернечій горі, яка є Шевченківським національним заповідником. Фантастичний краєвид, чудовий музей, місце світського паломництва українців і не тільки.