У. Т.: Чому ви вийшли на Майдан 2013-го? Адже у 2004-му були по інший бік барикад…
– Для мене вибір євроінтеграції святий. Я мав певні плани на майбутні роки щодо дипломатичної роботи. У мене було, назвімо це так, «право одного візиту» до Януковича. Хотів попросити собі посаду посла в якійсь неключовій європейській країні. Я можу сказати, що добре знав Януковича й вірив: асоціацію підпишуть. Це для нього була своєрідна страховка від Путіна. І раптом усе валиться. І моє особисте, і загальноукраїнське. Після першого великого мітингу, 24 листопада, повертатися на Майдан не хотілося. Це була просто якась демотивація від політиків. А потім розігнали студентів. Виникло розуміння, що я не можу не вийти на вулицю, але є заручником чиєїсь гри.
У. Т.: У чому ж відмінність від 2004-го?
– У 2004-му я став для Майдану головним ворогом, очолив виборчий штаб Януковича. Тоді не вдавався в нюанси, але Ющенко був для мене особистим неприятелем. У моєму розумінні він опосередковано причетний до вбивства мого батька плюс я знав, що він мерзотник. І коли я почав боротьбу проти нього, відразу на вуха сіли наближені до Януковича: Герман та ін. Я купився. Розумію людей, які тоді вийшли на Майдан. Та до тих, що були на сцені, ставився як до злодюг. Мартиненко, Катеринчук розповідатимуть мені про цінності Майдану?
У. Т.: Чому в тодішньої влади не склалося з антимайданом? Адже й шахтарів підвозили, й риторика проти «помаранчевої чуми» була…
– У той час антимайдан створити намагались, але не люди Януковича. До цього були причетні структури Кучми, Медведчука, Тігіпка. Для самого Віктора Федоровича то була несподіванка. В Київ привозили людей із західної частини Донбасу, які до «донецьких» не мали стосунку. Їх знімали з роботи й відправляли до Києва. Вокзал, горілка, закуска. Потім колону прибулих повели в центр. І тут з’явилася інформація, що антимайдан може погано скінчитись. Есбеушники здали інформацію, що мають бути снайпери, які стрілятимуть по студентах.
Зчинили шум, дані потрапили до помічника президента Польщі Ключковського, він повідомив Александрові Квасневському. Тоді підняли Януковича, шахтарів вдалося розвернути на вокзал, там він перед ними виступив, обізвав Ющенка котом Леопольдом, і їх відіслали додому. Згодом я побачив рішення ВСУ. Не те, про призначення третього туру. За кілька днів до його оголошення підготували інший текст. Приблизно такого змісту: обидва кандидати (Янукович і Ющенко) припустилися надзвичайно грубих порушень законодавства, створили ситуацію, в якій неможливо установити результат виборів, призвели своїми діями до сутичок і людських жертв. Пропонували визнати вибори такими, що не відбулись, призначити не переголосування, а нові перегони із забороною балотуватись і Ющенку, і Януковичу. Це була лише копія, але крім мене ще кілька людей бачили текст. На щастя, у 2004-му бійні не сталось, антимайдан завершився безславно.
У. Т.: Що спільного в Майданів 2004-го і 2013-го?
– Обома ними маніпулювали. Обидва використовували, але згодом вони вийшли з-під контролю. У 2004-му однієї роти спецназу вистачило б, щоб зупинити протест. Цікавий момент. Улітку, коли висували Ющенка, блокували автобуси на виїзд зі Львова. Я ще там бігав, бився з міліцією. Ющенко, звісно, дурень, але це право людей – їхати до Києва. Пресинг був страшний, аби не пустити їх на це смішне висунення. А восени колони їхали вільно. А ви знаєте, що таке провести автобуси на Київ. Треба піднімати депутатів, супроводжувати їх, тягатися з міліцією, замальовувати номери. У певні моменти в центрі Києва лишалося 6–8 тис. осіб, не дуже спроможних відстоювати Майдан-2004. Розігнати його було дуже просто.
Читайте також: Передбачувана майбутня політика нового українського парламенту
2013-й рік – народ через соцмережі списується, виходить на протест. 24 листопада зібрався перший великий мітинг на Європейській площі. Лідери опозиції розгубились. У парку Шевченка тоді були підвезені активісти. Роздавали партійну символіку, прапори, стрічки. І коли це все спустилося вниз, стало зрозуміло, що прийшли кияни. Як виявилося, в нас велетенська колона. Пам’ятаю переляканий вигляд того ж таки Пашинського, який намагався керувати людьми, на Бессарабській площі. Опозиціонери перелякалися такої маси народу. Заяви зі сцени про безстроковий мітинг тощо – це старі методики того, як правильно втопити протест.
У. Т.: Але ж не можна говорити, що у 2013-му все відбувалося без перешкод…
– Тут багато запитань. Із тим самим побиттям студентів. Найперше – техніку знімали дуже поспішно. Ніч на 30 листопада єдина, коли на Майдані не було депутатів. І чи потрібна була зачистка Януковичу? Це тупість і дурість. Право на існування має ось який варіант: до тих подій причетний Володимир Сівкович, заступник Андрія Клюєва. Я добре знаю Клюєва, це не його методи. Коли були бійки в Раді, Клюєв казав усім нардепам: «Тільки не бийте по морді, побитий депутат нам коштуватиме дорожче». У нього був принцип ніколи не бити тих, кого можна купити, не розганяти тих, кого можна розсіяти.
У. Т.: Тобто все організовував тільки Сівкович?
– Усі забувають про один його тил. Він колишній начальник Путіна. Коли Сівкович був у опалі, той приїжджав із неофіційним візитом до України. Відразу ж лідер РФ вирушає в резиденцію і каже, що зустрінеться з презедентом Кучмою, лише коли побачить Сівковича (а того, до речі, вже готували під арешт). Коли Путін поспілкувався з екс-шефом, усі проблеми в останнього зникли.
Думаю, Сівкович підставив Клюєва, зіграв свою роль проти Льовочкіна. 11 грудня всі на вухах стояли, запитували себе: «Чому Янукович погнав спецназ зачищати Майдан, коли є Нуланд і Ештон?». Це не була зачистка. Взяти його можна було без проблем. Натомість, здається, створювалася картинка. Відчуття, що був договірняк, але ті, хто з боку Майдану, не зовсім розуміли, хто і для чого це робить.
Читайте також: Географія Верховної Ради
У ніч із 18 на 19 лютого теж не було штурму. Була жорстка бійня з Інститутської та Хрещатика. Ми приїжджали колоною забирати поранених із боку Михайлівської. Машинами дісталися до самого Майдану. Ніхто нас не перевіряв. Не було кому. Там налічувалося кілька тисяч протестувальників. Спецназу було набагато більше. Майдан знову можна було легко взяти. Людей готували до того, що вони мають мобілізуватися. Потім з’являється Парасюк, дає Януковичу 24 год. А на ранок той утікає. Наступного дня накивали п’ятами вевешники, численніші, ніж люди на Майдані. Це було відведення сил. Влада в той момент вела на Київ війська. Але їх розвернули. І це не Янукович.
У.Т.: Чому ж тоді не вдалось організувати другий Сєверодонецьк у Харкові?
– Той з’їзд планували заздалегідь. Янукович іще сидів у «Межигір’ї», а до Харкова уже запрошували депутатів усіх рівнів. Проте в якийсь момент хитрі євреї Допа й Гепа (Михайло Добкін – екс-голова ОДА й Геннадій Кернес – мер обласного центру) розуміють, що вони можуть стати крайніми, бо контрреволюція часом теж вимагає жертв. А тому й не виходять на з’їзд. Цього Путін не передбачив. Так само як не міг здогадатися, що Янукович зламається і втече. А у Віктора Федоровича була страшна фобія. Він боявся, що його вб’ють. Наскільки я знаю, з’їзд мав просити РФ про допомогу й заявити, що в Києві путч. Це навіть не Сєверодонецьк-2, це Сєверодонецьк у квадраті.
У. Т.: Чи можна говорити, що нинішня влада повторює помилки попередників із Майдану-2004?
– Може, я надто невиправний оптиміст, але в сьогоднішній ситуації цього не скажеш. Так, зараз дуже непопулярно говорити щось позитивне про Порошенка, президент в Україні має бути поганий. І водночас люди сприймають Яценюка. Хоча реформ – жодних, боротьби з корупцією немає. Ми безнадійні. Перестали закохуватись у Тимошенко, почали – в Яценюка. Основна проблема, що за ці дев’ять місяців не було намагання здійснити бодай якісь адекватні реформи. Тобто, як на мене, повторення Ющенка. Оголошення свого Кабміну – це якось по-дитячому. Арсеній Петрович не зміг відразу всунути свої вимоги стосовно уряду й тепер намагається щось урвати.
Читайте також: Ольга Богомолець: «В тилу ворогів у нас не менше, ніж на передовій»
Водночас Порошенко робить непопулярні речі, але правильним чином. Адже розуміє сутність «політики по-російськи». Він збагнув, чим усе може обернутися, якщо ми перейдемо червону лінію – Луганськ і Донецьк. Наступ стримали, Порошенко розчленовував території, розбивав їх на кілька груп, аби мати плацдарм до моменту, коли росіяни введуть війська. Так само ігри із законами про статус Донбасу. Фактично це дипломатичний спосіб затягти Путіна в переговори, з яких він не зможе вилізти.
У. Т.: Яка була у 2004 році основна помилка суспільства?
– Головна проблема – пошук богообраних. Із боку помаранчевих мало місце якесь боготворіння. Повертаючись до сепаратизму: Донецьк лежав у Ющенка під ногами. Еліти за кілька років можна було так приручити, що Янукович ніколи не переміг би. Але панський, зверхній приїзд Ющенка в Донецьк звів усе нанівець. Тимошенко в цьому плані не краща. Бажання мати богообраних – щось таке суто російське. Сьогодні її вже немає. Наразі ж ми загнані в патову ситуацію: триває війна, і акція протесту проти нехороших віянь влади – це гра на користь Путіна. Ми просто не знаємо, як поводитися в ситуації, аби не грати на руку ворогу. Тож сидимо перед телевізором і сваримо то Порошенка, то Яценюка, то владу загалом. Це найгірший варіант, як на мене.