Важка бронетехніка, насамперед основні бойові танки (ОБТ), сьогодні залишається одним із вирішальних засобів сучасного загальновійськового бою, динамічного, насиченого та швидкоплинного. Вона забезпечує бойову стійкість власних сил в обороні та просування вперед від час наступу. На неї покладається знищення ворожої бронетехніки, вогневих точок, живої сили тощо.
Зброя сучасних ОБТ — це вогнева міць, швидкість і міцна броня. Їхніми штатними засобами ураження традиційно є 120–125-мм гармата й кулемети. Гармата завдяки наявності в складі боєкомплекту бронебійних, осколково-фугасних та керованих снарядів гарантує знищення бронетехніки, укріплень та живої сили противника на дистанціях понад 4000–5000 м. До цього слід додати курсовий та зенітний кулемети.
Чому саме міномети?
Утім, виявляється, цього вже недостатньо. І якщо на відкритій місцевості цілком боєготовий танк, що рухається під час бою, є важким та вкрай небезпечним горішком, то в населених пунктах і на місцевості зі складним рельєфом усе дещо інакше. Тут небезпечні цілі опиняються в «мертвому просторі» для штатного озброєння танка, а сам він, так би мовити, з мисливця перетворюється на звіра, на якого полюють.
Читайте також: Поповнення арсеналу. Яким буде нове озброєння ЗСУ у 2019-му
Тобто складається небезпечна ситуація, коли ані гармата, ані кулемети танка неспроможні вражати, приміром, розрахунки мобільних протитанкових ракетних комплексів (ПТРК), що становлять загрозу для танків у близькому бою. Це стосується й інших цілей. Наприклад, вогневих точок, розташованих у складках місцевості.
Бойовий досвід використання танків у локальних війнах і конфліктах, зокрема на Сході України, свідчить про необхідність доозброєння їх засобами ураження близького бою. Насправді ж такого висновку військові аналітики могли дійти значно раніше.
Один переконливий історичний приклад: наприкінці квітня 1945 року під час штурму Берліна радянські війська втратили більш як 800 танків і САУ (з понад 1997 втрачених у Берлінській наступальній операції). Більшість із них німці знищили саме в близькому бою з використанням реактивних гранатометів типу «фаустпатрон», протитанкових гармат і мін.
Але, як відомо, історія вчить лише того, що нічого не вчить. На початку січня 1995-го під час невдалої спроби штурму Грозного російська армія потрапила в аналогічну ситуацію і втратила на вулицях чеченської столиці одразу чотири великих колони бронетехніки (49 танків, 132 БМП і 98 БТР): їх знищили вояки Джохара Дудаєва
Зазвичай під час бойових дій в урбанізованому середовищі танки потребують підтримки, насамперед мінометних підрозділів. Останні здатні уражати ворожі ПТРК, вогневі точки, техніку й живу силу за складками місцевості, будинками тощо. Та в умовах наступу й швидкої зміни обстановки це майже неможливо. Адже тим, хто наступає, важливо зберегти темп руху і виграти час. До того ж організація такої взаємодії із силами вогневої підтримки в умовах швидкоплинного бою зазвичай дуже складна. З огляду на це виникла ідея оснастити танки мінометами, що значно підвищує бойову ефективність і витривалість бронетехніки.
Читайте також :Українські ВМС і НАТО
Експерименти з оснащенням танків мінометами розпочали ще англійці під час Першої світової війни, встановивши 81,2-мм міномет на Mk-IV Tadpole. Але до практичної реалізації справа не дійшла, оскільки війна закінчилася раніше.
Mk-IV Tadpole
У 1935 році в СРСР проводилися експерименти з установкою мінометів на швидкісні БТ-5. Проте за відсутності вагомих результатів програму невдовзі згорнули. У 1943-му першими на практиці оснастили свої «тигри» мінометами (чотири-п’ять на танк) німці на африканському фронті. Утім, ішлося про дистанційне замінування смуги оборони протипіхотними мінами типу S, а не про ураження цілей у бою.
Знову до ідеї взяти міномети на озброєння танків повернулися 1979 року в ізраїльській армії, яка безперервно воює і має безцінний практичний досвід. Там уперше на Merkava встановили 60-мм міномет із боєкомплектом на 30 осколково-фугасних, димових та освітлювальних мін та максимальною дальністю стрільби 3700 м. Послідовність, із якою ізраїльтяни відтоді інтегрують до складу озброєння своїх танків міномети, свідчить про високу бойову ефективність такого рішення.
У 2002–2005 роках до такої практики за участю ізраїльтян вдалися й турки. Турецькі M60T Sabra також озброїли ізраїльськими 60-мм мінометами. В обох випадках міномети до танкового озброєння інтегрували після розуміння загрози для бронетехніки в умовах близького бою в урбанізованому середовищі та місцевості зі складним рельєфом. Водночас в інших країнах мінометного озброєння танки наразі не мають.
M60T Sabra
Безумовно, оснащення танків мінометами значно розширило перелік вогневих завдань, які виконують ОБТ, завдяки можливості ведення вогню за навісною траєкторією. Окрім підвищення вогневої потужності міномети додають їм тактичної самостійності, особливо під час дій у населених пунктах, на горбистій місцевості та в умовах, коли бракує ефективної артилерійської підтримки. Важливими факторами, які впливають на ефективність бойового застосування танкового міномета, є його розміщення на бойовій машині та спосіб заряджання.
Читайте також: Танки уповільненої дії: Європа vs Росія
Спочатку міномет установлювали просто на броні праворуч від командирського люка. Для стрільби з нього командир мав відкривати люк, вручну заряджати міномет і наводити на ціль. Тобто екіпаж щоразу піддавався ризику втрат від вогню противника. Тому невдовзі міномети почали ховати всередині танка під захистом броні, стріляючи через отвір у ній.
З часом ізраїльтяни вдосконалили конструкцію міномета, запровадивши казнозарядну версію, і необхідність ризикувати життям танкістів, що обслуговують танковий міномет, відпала.
Проте розміщення казнозарядного міномета з ручним заряджанням у бойовому відділенні танка також має свої вади. Наявність отвору в башті для розміщення дульної частини міномета призводить до зниження рівня бронезахищеності екіпажу, а відсутність автоматичного заряджання міномета обмежує його швидкострільність.
Зазначимо, що на танки встановлювали звичайні піхотні легкі 60-мм міномети класичного типу, які використовують порохові метальні заряди. Варто згадати низку недоліків і незручностей, які виникають унаслідок стрільби з міномета всередині танка: від забруднення повітря продуктами згоряння метального пороху до небезпеки виникнення пожежі або вибуху пороху внаслідок саморозкладу останнього через природні процеси старіння.
Знову ж таки саме загоряння порохових зарядів у результаті влучання в них боєприпасів або під час пожежі часто призводить до детонації всього боєкомплекту танка й загибелі екіпажу. Проблема ускладнюється браком ефективної технології гасіння порохових зарядів боєприпасів.
Український погляд
Україна як танкобудівна країна з давніми традиціями в цьому питанні також не пасе задніх і має власний погляд на способи вирішення проблеми. Фахівці Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (НТУ ХПІ) довели: ефективною альтернативою пороховим зарядам танкових мінометів можуть стати метальні заряди, до складу яких входять суміші горючих газів, що детонують.
Йдеться про суміш пропан-бутану технічного з киснем у стехіометричному співвідношенні. Ініціювання детонації заряду здійснюється за допомогою електричного розряду. Кількість газової суміші залежить від дистанції стрільби й визначається автоматично перед пострілом на підставі комп’ютерних розрахунків. Можливість змінювати дальність пострілу при постійному куті піднесення ствола міномета є унікальною особливістю харківської розробки.
Читайте також: Офсет для Patriot
На відміну від порохових метальних зарядів, що є уразливими до змін температури і з часом старіють, втрачаючи завдані балістичні характеристики, газово-детонаційний заряд створюється безпосередньо перед пострілом і є стабільним та безпечнішим. Швидкість детонаційного згоряння залежить лише від початкового термодинамічного стану й складу газової суміші. До того ж у результаті згоряння стехіомеричних або збіднених газових сумішей шкідливі продукти не утворюються.
Створений у НТУ ХПІ експериментальний зразок унікального танкового газодетонаційного міномета з автоматичною подачею мін (механізм останньої засекречено) демонструвався на виставці «Зброя і безпека-2018». Про особливості проекту авторові розповів особисто науковий керівник розробки завідувач кафедри бронетанкового озброєння та військової техніки факультету військової підготовки НТУ ХПІ Костянтин Коритченко.
Випробування експериментального зразка міномета зменшеного калібру в польових умовах довели можливість ураження цілей на дистанціях від 10 м до 1,5 км. Очевидно, що залежно від обраного в подальшому калібру ці показники будуть вищими. Також виявилося, що газодетонаційний міномет під час пострілу має кращі акустичні характеристики, тобто стріляє значно тихіше, ніж його класичний аналог. До того ж звук пострілу змінюється залежно від дистанції стрільби. Своєю чергою, що не менш важливо, в умовах сучасного поля бою це підвищує прихованість, оскільки ускладнює противникові його пеленгацію.
Український варіант передбачає розміщення міномета з опорною плитою в діаметральній площині танка (з тильного боку башти), що забезпечує можливість його наведення на ціль за азимутальним кутом повороту башти в діапазоні від 0º до 360º. Подальше коригування напрямку пострілу відносно напрямку наведення танкової гармати відбувається в діапазоні кутів ±10º електроприводом.
Стрільба з нього здійснюється напівпрямою наводкою. Під час наведення міномета дальність до цілі визначається за допомогою штатного танкового прицілу-далекоміра. Залежно від дистанції електронно-цифровий обчислювач розраховує енергію газового детонаційного заряду, суміш автоматично подається до міномета, після чого відбувається постріл.
Читайте також :Нова якість старої зброї
Заряджання міномета й постріл здійснюються в автоматичному режимі за командою навідника-оператора або командира танка. За таких умов вони матимуть можливість незалежного ведення вогню по різних цілях із різних видів озброєння.
Деякі висновки
Запропоноване фахівцями НТУ ХПІ унікальне технічне рішення дає змогу зменшити час наведення міномета завдяки автоматизації процесу створення метального заряду з необхідною потужністю та відсутності потреби механічно регулювати кут підвищення. Понад те, можливе швидке коригування вогню через перенацілення точки наведення в прицілі-дальномірі.
Отже, було обґрунтовано й доведено технічну можливість і досяжність тактико-технічних характеристик принципово нової у своєму класі газодетонаційної мінометної системи, що розміщується на танку, а саме: калібр від 50 мм до 82 мм; швидкострільність не менш як 60 пострілів за хвилину; прицільна дальність стрільби від 50 до 1500 м і більше.
Відповідно можна зробити висновок щодо розширення кола бойових завдань, які після доозброєння газодетонаційними мінометами здатні будуть виконувати екіпажі танків порівняно з танками з традиційним озброєнням. Це можливість ведення вогню за навісною траєкторією по цілях, які перебувають у межах «мертвої зони» танкової гармати, можливість ефективного ураження цілей, які перебувають на малих відстанях (до 500 м), забезпечення вогневої підтримки власної піхоти мінометним вогнем, збільшення кількості вогневих завдань, які екіпаж може виконувати одночасно способом розподілу цілей, що уражаються танковою гарматою та мінометом. А також можливість створення аерозольних завіс на відстанях від танка, що визначаються тактико-технічними характеристиками танкового міномета стосовно дальності пострілу, стрільбою димовими мінами, забезпечення освітлення районів ведення бойових дій освітлювальними мінами тощо.
Читайте також: Чому Україна торгує зброєю
За даними розробника, такі системи можуть використовуватися для оснащення ОБТ і вражати живу силу на полі бою як на лінії вогню, так і в закритих позиціях. Можливе використання як елементів ураження цілої низки боєприпасів різного призначення, зокрема й об’ємно-детонуючих та осколково-фугасних снарядів.
Про важливість згаданої української новинки говорити не варто, це очевидно. У разі загострення військової ситуації на Донбасі доозброєні газодетонаційними мінометами танки ЗСУ стануть ефективнішими, адже йдеться про можливі бойові дії в умовах донецької агломерації з її складним рельєфом і численними забудовами, що за роки війни перетворилися на укріплення.
Водночас за умови реалізації проекту для власного війська та розгортання відповідного виробництва Україна може розраховувати й на експорт новинки з огляду на попит, принаймні на ринку країн Близького Сходу, а надто на тлі воєнних конфліктів, які там тривають.
Проте на сьогодні є одна обставина, що заважає створити повноцінний зразок газодетонаційного міномета й взяти його на озброєння ЗСУ. Це брак фінансування розробки. Ось така правда напівпрямою наводкою.