Опозиціонери намагаються випромінювати оптимізм. 30 березня в Києві скромно, без фанфар і навіть анонсу відбувся з’їзд партії «Батьківщина», на якому мало розглядатися питання про об’єднання соратників ув’язненої Юлії Тимошенко з «Фронтом змін» вільного Арсенія Яценюка. «Ми підемо до перемоги єдиним фронтом заради змін!», – заявив із трибуни сам Яценюк. Але жодних негайних рішень зібрання так і не схвалило.
Читайте також: Партії Тимошенко та Яценюка єднаються сумно і повільно
Відомо, що Яценюк сподівається очолити єдиний список двох найпопулярніших опозиційних сил. За це він ладний поступитися більшістю місць у ньому «Батьківщині» (обговорюється співвідношення 55% на 45%). Водночас незрозуміло, чи наполягає перший заступник Тимошенко і фактичний керівник БЮТ-Б Олександр Турчинов на тому, щоби спочатку подати до Центвиборчкому список на чолі з Тимошенко. І віддати чільне місце другому номеру – Яценюку – лише після передбачуваної відмови ЦВК (адже громадяни з непогашеною судимістю балотуватись права не мають). Поза всяким сумнівом, це був би гучний піар-хід, однак він тягне за собою цілий караван процедурних ускладнень. І не викликає надмірного захвату в Арсенія Петровича.
Зрештою, тимошенківці затвердили у своїй резолюції пропозицію Яценюка (заздалегідь узгоджену з Турчиновим) сформувати єдиний список протягом трьох тижнів. Для цього нинішній ХІ з’їзд вирішили не закривати, а натомість оголосити в ньому перерву. У квітні ж опозиціонери сподіваються завершити й угоду щодо спільного висунення кандидатів в округах. Водночас взаємна довіра між опозиціонерами кульгає на обидві ноги. «Та у «Фронту змін» вся Донецька й Луганська організації повністю куплені Регіонами!», – спересердя заявив Тижню один із депутатів від БЮТ, котрому в потенційному єдиному списку може забракнути прохідного місця.
Читайте також Кличко і опозиція: бій з тінню
Своєю чергою, Яценюк наполягає на тому, що об’єднана опозиція має беззастережно підтримати на найближчих виборах мера Києва Віталія Кличка. Турчинов щодо цього має іншу думку: підтримка виключно в обмін на влиття Кличка та його партії «УДАР» в «об’єднану опозицію» напередодні парламентських перегонів. Однак за кілька днів Кличко публічно відкинув цю ідею, пославшись на те, що, за його даними, за спільний список «УДАР», БЮТ і «Фронту змін» готові проголосувати (мовляв, про це свідчать соціологічні опитування) менше громадян, ніж за кожну з цих партій загалом, якщо вони йтимуть окремо.
Показово, що ніхто ні в БЮТ, ні у «Фронті» вже й не згадує публічно про «Свободу» Олега Тягнибока, яка твердо розраховує на радикальний електорат. Принаймні щоб провести до Ради кількох мажоритарників за округами в західних областях. Чи обійдеться в цих округах без взаємопоборення опозиції – питання риторичне.
Варто принагідно зауважити, що той самий «УДАР» запропонував цікаву схему: укласти до виборів угоду про об’єднання, що відбудеться після голосування. Мовляв, присягаймося, друзі, бути в новому парламенті разом – хоч у більшості, хоч у меншості. Цілком європейська ідея, лишень вітчизняна практика зрадництва політиками будь-яких угод залишає її в теорії.
Тож справа «перемоги над режимом» опиняється у традиційному глухому куті: опозиціонери самі переконали суспільство, що можуть перемогти лише разом, натомість самі переймаються не так обладнанням «спільних вогневих позицій», як тим, хто які погони носитиме. Однак водночас оминають увагою той факт, що в разі, якщо вони дадуть режимові шанс зцементуватися за результатами найближчих виборів, то всі потраплять в однаково безнадійні ситуації. Зрештою, з чимось на кшталт 2010 року вони вже стикалися…
Читайте також: Влада готується «дати в пику»?