Там, на блакитних доріжках…

«Це з’їзд переможців!» – чулося в кулуарах зібрання регіоналів, на якому вони відчували себе справжнісінькою партією влади: тут зійшлися президент, прем’єр, майже всі урядовці, губернатори тощо. Партійці, вочевидь, забули, чим закінчився ще один з’їзд переможців – XVII з’їзд ВКП(б) 1934 року в Москві, на якому було проголошено перемогу генеральної лінії партії в побудові соціалізму. Невдовзі після того з’їзду почалися репресії: дві третини членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), обраних XVII з’їздом, оголосили ворогами народу. Сталін перетворився на одноосібного диктатора…

Проблеми в регіоналів не лише з історією, а й з арифметикою (вже не кажучи про мову – слухати українську Миколи Азарова без болю неможливо). «На виборах нас підтримала переважна більшість виборців України», – виголосив у своїй промові Янукович. Та 48,95% (саме стільки здобув він у другому турі) – це аж ніяк не переважна більшість.

Виступом президента, появі якого в залі передувало рукостискання Януковича та Азарова на блакитній доріжці (її розстелили на сходах Українського дому аж до Європейської площі, на якій через авто регіоналів утворився величезний корок), очікувана помпезність заходу обмежилася. Все інше відбувалося скоромовкою: заклики Азарова перемогти на всіх виборах – місцевих, парламентських і наступних президентських; погрози прем’єра тим, хто не «забезпечував перемогу», а «за спинами домовлявся з можливим переможцем виборів»; виступи делегатів, які співали панегірики вождеві. Перевершила всіх Ганна Герман – вона назвала Януковича «зіркою на політичному небосхилі», ім’я якої «завжди буде на прапорах як символ перемог». Віктор Федорович не заперечив.

Швиденько обрали й нове-старе партійне керівництво: Януковича – почесним лідером партії (безстроково), Азарова – просто лідером, Володимира Рибака – його першим заступником. Одним із заступників голови ПР став і Дмитро Шенцев, відомий участю в полюванні, на якому загинув Євген Кушнарьов…

З’їзд Партії регіонів перетнувся в Українському домі з арт-проектом «ВождіЛєніє», де виставляли експонати з фондів колишнього музею Лєніна. Збіг виявився символічним.