Минув рік відколи в Україні домашнє насильство стало кримінальним злочином. Якщо раніше кривдникам загрожувало максимум адміністративне покарання, то тепер можна отримати як штраф чи громадські роботи, так і тюремний строк. Утім, покарати їх не так просто: щонайбільше 5% жертв пише заяви в поліцію. Страждають переважно жінки. Коли вони втікають із дому, хапаючи дітей та найнеобхідніші речі, їм треба кудись податися. В Україні є притулки для жертв домашнього насильства, проте їх замало. Наприклад, у Київській області лише один, і розрахований він на 10 людей.
Притулок розташований в одному із сіл Васильківського району. Він дещо законспірований, адже жінок можуть шукати їхні кривдники. Приїжджаємо туди разом із директоркою Наталією Решетовою, вона стукає у вікно, у дверях двічі клацає замок, і нам відчиняє адміністраторка Ірина. Поки заходимо, з вулиці заскакує плямисте кошеня — тутешня вихованка Аліса. Всередині тихо: дорослі на роботі, діти в школі, лише з однієї кімнати чути дитячий сміх. У загальній кімнаті стоять надувний басейн із пластиковими кульками, малесенький столик і такі самі стільці, коробка з іграшками, дитячий візок, чиясь валіза. Йдемо на кухню заварювати каву: тут є холодильник, плита, чайник, мікрохвильовка, посуд. Жінки самі купують собі продукти й готують їжу, самі за собою прибирають. Власне, ось і всі обов’язки, бо живуть вони тут безплатно. Цей притулок починався з подібного закладу в іншому районі Київської області. Його відкрила благодійна організація «Конвіктус Україна» у межах проекту Єврокомісії «Мобілізація жінок-переселенок проти домашнього та ґендерно орієнтованого насильства». Проте запитів від власне переселенок було мало — близько 20%, розповідає пані Наталія. Тому організація попросила розширити квоту на всіх, і до них поїхали люди з усієї країни. Більшість потрапляла через гарячу лінію громадської організації«Ла Страда-Україна».
Читайте також: Кого покарають за сексуальне насильство на Донбасі
Коли проект закінчувався, область залишилася без притулку. «Конвіктус» розпочав переговори з обласною, районними адміністраціями. Відгукнулася Васильківська районна рада на чолі з Наталією Баласинович. Поки приміщення ремонтували й перевозили меблі зі старого притулку, організація вчила тутешніх освітян, директорів шкіл та садочків, медиків, соціальних працівників, юристів коректній реакції на випадки домашнього насильства.
Відкрилися навесні 2019-го. Перші півроку «Конвіктус» співфінансував проект, далі він повністю перейшов на баланс району, хоча приймає людей з усієї області. Притулок заповнився за два тижні, а майже за рік тут побувало 50 осіб. Зараз на 10 місць 14 осіб включно з дітьми. «Багато притулків має обмеження. Наприклад, не приймають жінок у стані алкогольного сп’яніння. А що як у неї заливали алкоголь насильно? Ми таких обмежень не встановлюємо. Також відсутні обмеження щодо людей із ВІЛ. У нас були такі жінки, і ми цікавимося статусом, лише щоб пояснити їм, що вони повинні отримувати антиретровірусну терапію, що вони можуть із цим жити», — каже директорка.
Максимально можливий термін проживання — три місяці, проте ще ніхто не затримався аж так довго: знаходять роботу та інше житло, а буває, що вертаються до своїх кривдників. «Додому повертаються 50% точно. Так влаштований цикл насильства: буває багато красивих «рожевих» періодів. У нас дівчата розуміють цей цикл, розуміють, як їм діяти, але кривдник не змінюється, бо з ним ніхто не працює. Їй здається, що вона повернеться в сім’ю із цими знаннями і все буде інакше. Але працювати треба з обома сторонами. Часто після повернення ситуація повторюється, і лише тоді жінки йдуть остаточно», — пояснює пані Наталія, яка за освітою психолог.
Активність тут сезонна: влітку звернень менше, пік припадає на зимові свята. Пані Наталія нещодавно побувала в Канаді, де ознайомлювалася із системою протидії домашньому насильству. Так от, там такі шелтери на свята порожні. Припускають, що, можливо, у святкові дні сім’ї намагаються примиритися.
Трапляється, що жертву насильства привозить у травмпункт її чоловік-кривдник. Часто жінки потрапляють у притулок після останнього етапу — побиття. Роками до цього вони могли терпіти психологічне, економічне насильство, заборону працювати, навчатися, але в суспільстві не прийнято на таке зважати.
В Україні вже є вироки за домашнє насильство, проте бувають випадки, коли жінці складно довести, що вона стала жертвою, особливо коли це маленьке містечко, у якому її кривдник — відомий меценат, розповідає пані Наталія. У директорки з’явилося багато знайомих серед поліцейських, прокурорів, представників органів пробації, іноді вона прямо їм телефонує і просить дати хід справі, адже на заяву про домашнє насильство часто просто не реагують.
«За міжнародними стандартами, на певну кількість людей має бути певна кількість притулків. Ми рахували, що Київській області потрібно 170 місць. Можливо, це багато, бо ми ще не на тому рівні, коли про домашнє насильство говорять уголос. Існує багато стереотипів, вони були навіть у мене. Колись я вважала, що таке може відбуватися хіба що в неблагополучних сім’ях і тільки після вживання алкоголю. Зараз, коли ми опитуємо наших жінок, дехто каже, що чоловік узагалі не п’є. Потім до нас стали потрапляти дружини адвокатів, суддів, священиків, депутатів», — ділиться директорка.
Читайте також: В Україні в трьох містах запрацюють поліцейські мобільні групи з протидії домашньому насильству
Поки ми п’ємо каву, повертається одна з мешканок притулку — Оксана з Данилком, якому не більш як рік, тільки навчився ходити. Швидко роздягається, хапає малого і йде на кухню готувати обід. Вона тут уже не вперше, була ще в попередньому притулку «Конвіктусу». Тим часом з-за дверей кімнати вибігає дівчинка. Це Катя, їй п’ять. Вона пірнає в басейн із кульками, виловлює одну, кидає в мене й регоче: нумо гратися! Слідом виходить її братик, але він соромиться назвати своє ім’я. Стоїть осторонь і кутається в бежевий халатик, поки ми з Катею перекидаємося м’ячиком. Із кімнати визирає мама й строго заганяє всіх назад, здається, у неї немає настрою.
Із жінками тут працює психолог. Півроку приїздили фахівці з «Конвіктусу», тепер знайшли власного. Це те, на що вистачає коштів, адже бюджет від району недостатній. Пані Наталія із керівництвом району та «Конвіктусом» веде переговори про підпорядкування притулку області, тоді грошей стане більше, тим паче що є куди розширюватися.
«У наші традиційні притулки потрапити буває дуже складно. Понад те, якщо жінку побили вночі, вона має дочекатися ранку, прийти в соціальну службу, взяти направлення. У населення соціальна служба асоціюється з чимось неблагополучним. Я прошу довідки, тільки щоб підстрахуватися, якщо це люди не з Васильківського району, але теж потребують допомоги. У нас є місця, наприклад Центр матері та дитини у Фастові, де в положеннях зазначено, що жінка повинна бути вагітна чи з грудною дитиною, а другій дитині має бути не більш як три роки. Якщо їй три з половиною, то її треба викинути? Тож ми в себе прописали, що може бути самозвернення. Є також центри соціально-психологічної допомоги, які беруть усіх: жінок, чоловіків, жертв зґвалтування, торгівлі людьми, людей у складних життєвих умовах. У нас вузьке направлення — можна просто пожити та отримати спеціалізовану допомогу», — розповідає директорка.
В Україні до теми домашнього насильства часто ставляться скептично. Пані Наталія згадує випадок із дівчиною з Донецька з чотирма дітьми та дипломом психолога: «Про неї телебачення зробило сюжет, ми запостили в соцмережах. Там такого понаписували: чим ти думала, від кого народжувала, який із тебе психолог?..».
Читайте також: Запах Лінча. Що спонукає українців до самосуду
Для людей, далеких від теми домашнього насильства, може бути незрозуміло, чому жертви повертаються до своїх кривдників. І навіть пані Наталія збагнула це не одразу. «У нас є цілодобова гаряча лінія. Якось зателефонувала жінка, вона готова була їхати до нас, плакала в слухавку. Ми годину розмовляли. Сказала, що навіть взяла квитки. Але вранці не передзвонила. І так дуже часто: доїжджає відсотків 10 тих, хто збирається. Я думала, що щось роблю не так, не пояснюю, що в нас усе безплатно, що з людиною працюватимуть психологи. Але потім потрапила на чудовий тренінг ОБСЄ, де почула слова Геннадія Мустафаєва, який дуже давно працює з насильством і брав участь у написанні корекційної програми для кривдників, яку, щоправда, ніде не використовують: «Усе дуже просто. Жінка вранці прокидається, а разом із нею прокидається надія, що все буде інакше». І я нарешті зрозуміла, чому так відбувається», — розповіла вона.
Притулок, каже директорка, — це милиці, які треба використати, щоб розпочати нове життя. «Конвіктус» працював із жертвами домашнього насильства в містах на заході України, допомагав їм опанувати нові професії. Комусь оплатили курси манікюру, купили обладнання та матеріали, хтось отримав верстат для вирізання на дереві — жінки здобули економічну свободу, хоча до цього не могли знайти роботу. Також у планах відкрити в селі соціальне підприємство. Буде це миловаріння, вирощування зелені чи виробництво цукатів, ще не знають. Проте точно з’явиться робота для місцевих, до якої зможуть долучатися мешканки притулку, щоб заробити на старт нового життя.
Поки ми говорили, у школі закінчилися уроки. З вулиці в хмарі холоду вривається двоє дітлахів із рюкзаками. Хлопчик біжить до малого Данилка, обіймає його й цілує в щоку. Дитя всміхається — це його братик. Оксана відправляє школяра в кімнату перевдягатися, за стіною той захоплено щось їй розповідає. На гамір вийшли Катруся з братом. І знову кімната наповнюється дитячим писком, у всі боки летять м’ячики, страждає трохи надірваний ведмідь — здається, саме такою зазвичай і є атмосфера цього місця. Нам час їхати. Тому прощаємося й виходимо — несподівано — у рідкісну для цієї зими заметіль. За нами двічі клацає замок у дверях непримітної будівлі без розпізнавальних знаків.
Імена мешканців змінено. Телефон притулку Васильківської районної ради працює цілодобово: +38 067 341 48 95.
Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього
насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації:
0 800 500 335 або 116 123