Талібаністан

У перше з часів холодної війни над світом нависла реальна ядерна загроза. І річ не лише в Північній Кореї та її ядерних випробуваннях. Ще одна ядерна держава, Пакистан, фактично занурюється в громадянську війну. Можливість того, що бойовики-таліби отримають ядерні боєзаряди, неабияк налякало світову спільноту, яка не стане чекати, поки ядерні об’єкти Пакистану потраплять до рук терористів.

 

 

 

Уперше як окрема сила таліби виявили себе восени 1994 року в Афганістані. Фактично, це були випускники здебільшого пакистанських медресе (релігійних шкіл), які заявляли про відданість чистому ісламу та боролися за його практичне втілення, встановлюючи норми мусульманського пра­­ва – шаріат. Їх лідером був сільський проповідник Мохаммад Омар, який втратив око в боротьбі з радянськими військами. З’явившись у південній провінції Кандагар, таліби досить швидко підкорили майже всю країну.

 

Вже у 1995-му вони захопили столицю Кабул, а до 1998 року контролювали 90% території Афганістану. Однак ресурсною та ідеологічною базою Талібану завжди була населена пуштунськими племенами північно-західна прикордонна провінція Пакистану. Центральна пакистанська влада, фактично, не контролювала ці території. Після 2001 року, коли США розпочали військову операцію в Афганістані, у відносинах талібів із урядом в Ісламабаді періоди затишшя змінювалися періодами війни.

 

Останній раз таліби й пакистанська влада уклали мирну угоду в лютому цього року. Згідно з нею, в пакистанській провінції Сват мала бути запроваджена шаріатська система пра-­­
ва. Це була більш ніж серйозна поступка з боку влади, позаяк дозвіл на запровадження шаріату закріплено на законодавчому рівні. Збройне протистояння відновилось у квітні, оскільки Талібан порушив перемир’я та спробував встановити контроль над районом Бунер, що лише за 80 км від столиці країни – Ісламабада. Командувач армії генерал Ашфак Каяні тоді заявив, що Пакистан не терпітиме такого виклику, який ставить під загрозу його існування як цілісної та суверенної держави.

 

На початку травня пакистанське військо розпочало потужний наступ на бойовиків, кількість яких оцінювали в 5–7 тисяч. Військова операція вже приносить свої плоди: генерали оголосили, що вибили талібів із Мінгори, фактичної столиці провінції Сват. Лідери талібів закликають до перемир’я з центральною владою (звісно, за умови дотримання норм шаріату на підконт­­рольній їм території). Уряд відкидає ці пропозиції та заявляє, що таліби мають залишити долину Сват.

 

Пакистанській владі вкрай важко подолати талібів. Північний захід країни – це зона пуштунських племен, які живуть за своїми правилами. Вплив ісламу в цьому регіоні надзвичайно високий, тому наміри талібів встановити шаріатські закони мають повну підтримку населення. Роздратовані байдужістю й корумпованістю центральної влади пуштуни охоче допомагають талібам, забезпечуючи їм невичерпні людські ресурси. Американці ж, своєю чергою, не мають жодних шансів розбити талібів в Афганістані, доки ті спираються на бази в Пакистані.

 

 

 

Влада намагається зупинити Талібан усією потугою збройних сил країни, які не зовсім підготовлені до локальних сутичок із мобільними групами бойовиків, яких підтримує місцеве населення. В районі бойових дій активно працюють важка артилерія та фронтова авіація. Такі методи ведення боїв уже призвели до гуманітарної катастрофи – за даними ООН, кількість біженців із північно-західних районів Пакистану сягнула позначки в 2 млн осіб. Президент країни Асіф Алі Зардарі закликав міжнародну спільноту надати фінансову допомогу країні.

 

Характеризуючи ситуацію в Пакистані, професор кафедри військових досліджень у лондонському Королівському коледжі Анатоль Лівен зазначає, що поки пакистансько-талібський конфлікт не виходить за межі гір, а головна його мета – не контролювати територію як таку, а боротися за підтримку з боку місцевого населення. Експерт переконаний – аби повністю витіснити талібів із півночі Пакистану, потрібна вкрай жорстка хвиля репресій, що малоймовірно. Тож джерело небезпеки нікуди не подінеться, а пакистанська влада стане ще залежнішою від зовнішньої допомоги та союзників, найпотужнішим із яких є США.

 

Невирішення талібсь­­кої проблеми несе серйозні ризики не лише для територіальної цілісності та суверенітету Пакиста­­ну, але й для всього регіону, адже Пакистан – друга за кількістю населення мусульманська кра­­їна світу з ядерним арсеналом. За оцінками російських експертів з Ін­­­­­с­титуту Близького Сходу, нині кількість ядерних боєзарядів Пакистану сягає близько 50 одиниць. Ключові промислові об’єкти для дослідження атомних реакцій і технологій розташовані в провінції Пенджаб – у Джохарабаді та Равалпінді. А отже, бо­­йо­­виків-талібів від ядерних зарядів Пакистану відокремлюють лише 100 км.

 

За умов розвитку песимістичного сценарію, а саме в разі розширення географії протистояння центральної влади й талібів із просуванням їх у центр країни та демонстрації неспроможності пакистанської армії самостійно ліквідувати талібську загрозу, можливе й втручання США і НАТО, які візьмуть під контроль пакистанський ракетний та ядерний арсенал. Спочатку це може мати форму охорони об’єктів ядерної інфраструктури спецзагонами НАТО чи США, але не виключений і демонтаж ядерної зброї, її носіїв та відповідної галузі промисловості країни.

 

Якщо центральна влада Пакистану не спроможеться поновити контроль над усією територією, то країні загрожуватиме розвал. Поки ймовірність цього невисока, але за наявних тенденцій вона зростатиме. Це негативно позначиться як на економічному розвитку ситуації в Центральній Євразії, так і на енергетичних проектах в районі Каспійського моря. Для Заходу ця загроза є додатковим стимулом вирішити іранське питання мирним шляхом, щоб Іран брав повноцінну участь у процесі стабілізації в Афганістані та Пакистані. В іншому випадку, пакис­­тан­­сько-афганський вузол зможе стати новим В’єтнамом для Сполучених Штатів на додаток до старих іракських проблем.