Просидіти весь фільм із відкритим від подиву й захвату ротом і не встигнути покласти до нього попкорну – чи що там хто їсть у кінотеатрі – така доволі рідкісна реакція цілком виправдана у випадку «Пригод Тінтіна». Дія захоплює глядача вже з титрів, а схожість із життям комп’ютерної графіки і водночас очевидна її казковість майже відразу гарантують довіру до зображуваного.
Власне, унікальність нової стрічки Спілберґа в її ідеальності. Тут кожен може отримати своє: дитина – зрозумілого їй героя-майже-хлопчика, який пірнає у вир пригод, шукаючи зі своїм другом-песиком і капітаном-пияком скарби затонулого корабля «Єдиноріг»; дорослий – дуже насичений екшн, ефект об’ємності (3D) плюс небанальні та смішні жарти, що вкупі нагадує квадрологію карколомних походеньок історика Індіани Джонса. А ось як усе це знято – питання, яке стає продовженням детективу фільму. Ніби зрозуміло, що, працюючи над стрічкою, її автори вдалися до motion capture (або performance capture) – техніки захоплення руху, вже відомої за роботами великого її шанувальника Роберта Земекіса, творця «Полярного експресу» (2004), «Беовульфа» (2007) та «Різдвяної історії» (2009). Проте «Пригоди Тінтіна» мають такий вигляд (саме вигляд), ніби Спілберґ хотів ними присоромити Земекіса, показуючи, як насправді потрібно працювати. Картинка вражає всім, чим може вразити людину об’єкт на екрані: кольором, насиченістю, реалістичністю, яка формується світлотінями та багатством деталей.
Газетний репортер Тінтін живе у світі, існування якого не викликає жодних сумнівів. Понад те, у ньому хочеться жити самому, незважаючи на алкоголізм капітана, наявність кишенькового злодія, злого противника-протагоніста та армії не чистих на руку його спільників. Найцікавіше в цій історії, що Тінтін не є надто популярним героєм. Нехай комікси про нього й перекладені 50 мовами, а екранізацій за 50 років уже було чотири, у світі культури він не таке й вже велике цабе. Та Спілберґа не зупинило це, як і звинувачення автора Тінтіна, бельгійця Ерже, у колабораціонізмі та антисемітизмі під час Другої світової. Чоловік просто займається тим, що йому до вподоби, і робить це з любов’ю. Браво, Спілберґу!
Читайте також: «Оскар-2011»: тренди та факти