За прийнятим у всьому світі (окрім Канади, де мегаполіс – усе, що більше 400 тис. жителів) визначенням, мегаполісом або мегасіті можна вважати місто, в якому проживають більше 10 млн людей. У цьому сенсі Київ не мегаполіс. Не дивлячись на значне зростання населення, викликане внутрішньою міграцією, темпи такого зростання недостатні й для того, щоб столиця України стала мегаполісом навіть через десятки років. Справа навіть не в тім, що для швидкого зростання та нормальної інтеграції нових жителів у Києва просто немає необхідних інфраструктурних запасів – про інфраструктуру мало хто дбає, тому що необхідно встигнути отримати надприбуток від будівництва. Зрештою, більшість сучасних мегаполісів зростають за допомогою неформального, нелегального житла та інфраструктури – так званих фавел. У фавелах, основа яких – збудовані власноруч халупи, проживають найбідніші прошарки міського населення, без води, електрики або газу, з владою у вигляді місцевих мафіозних структур. До речі, щорічно кількість людей у фавелах по всьому світі, чи це Сан-Паулу, чи це Лагос, збільшується на 25 млн осіб. Отже, приток людей недостатній для початку створення в нашій столиці фавел, але цілком відчутний для проблем із міським транспортом і ущільнювальною забудовою, яку, до речі, можна зупинити тільки економічним способом – низькою рентабельністю будівництва. До цього лише окремі групи повстанців будуть намагатися захищати милий старий Київ, якого вже немає.
МІСТО – ЦЕ КНИГАРНІ
У Києві занадто мало публічного простору та місць, де люди можуть спілкуватися один із одним. Саме там виникають зв’язки, які відрізняють справжнє місто від просто великої кількості відокремлених людей, які мають нещастя жити в бетонних багатоповерхівках на обмеженій площі. За чисельністю кав’ярень, простих і книжкових, ресторанів, клубів та інших місць для «соціалізації» Київ відстає навіть від східноєвропейських столиць.
Пам’ятаю своє захоплення від кількості книгарень у ділових і пішохідних районах Бєлграда, де можна випити чашку кави та прочитати одну з безлічі нових книжок із усього світу в перекладі сербською. Знаходяться вони там через кожних сто метрів.
Однак Київ, хоч і не мегаполіс, але все ж таки велике місто, населення якого станом на 2008 рік, якщо рахувати за продажем хліба, досягає 4 – 4,5 млн людей. Яке місце посідає Київ з його наявними проблемами та перевагами в сучасному світі, де значення великих міст стає співмірним зі значенням національних держав?
КИЇВСЬКИЙ МЕСИДЖ
Конкурентні переваги міста залежать від ролі, на яку претендують люди, котрі в ньому мешкають. Лондон – фінансовий центр Європи, Париж – центр стилю, Варшава хоче стати регіональним східноєвропейським фінансовим лідером. Ролі міст залежать від амбіцій людей. Великі міста притягують до себе амбітних людей, немов магнітом. Однак у різних містах – різні амбіції. Пол Грехем, есеїст і інтернет-мультимільйонер, зауважив нещодавно в статті «Міста та амбіції», що жителі великих міст щосекунди отримують десятки повідомлень із різноманітних каналів комунікації – вуличний шум, музика, оголошення в метро, уривки чужих розмов, сцени, які видно крізь вікна офісів і квартир. Кожне місто надсилає своїм жителям декілька месиджів, і з них можна спробувати обрати головний:
ПІТСБУРГ: БУДЬ ЧЕМНИМ
НЬЮ-ДЖЕРСІ: ТИ ПОВИНЕН БУТИ У НЬЮ-ЙОРКУ
НЬЮ-ЙОРК: ТИ ПОВИНЕН ЗАРОБЛЯТИ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ
СІДНЕЙ: ВИТРАЧАЙ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ НА НЕРУХОМІСТЬ
СОФІЯ: ТИ ПОВИНЕН БРАТИ УЧАСТЬ У ТІНЬОВИХ СХЕМАХ
ЛОНДОН: ТИ МУСИВ ТУТ БУТИ 150 РОКІВ ТОМУ
КЕМБРИДЖ: ТИ ПОВИНЕН БУТИ РОЗУМНІШИМ
ТОКІО: ГРІХ НІЧОГО НЕ РОБИТИ ПРОТЯГОМ БІЛЬШЕ 15 ХВИЛИН
ПАРИЖ: ТРЕБА БУТИ СТИЛЬНИМ!
Який месидж посилає своїм жителям Київ – «понаєхалі!» чи «тут можна знайти гарну роботу»? А може, «отримай доступ до бюджетних потоків»? Чи «ти можеш стати успішним корумпованим службовцем і їздити на позашляховику»? Позашляховиків у Києві дійсно непропорційно багато, більше, ніж будь-де, окрім хіба що Москви.
У свій час мер Нью-Йорка Джуліані почав покращення ситуації у місті з боротьби проти незначних злочинів. За розбиту вітрину чи графіті в підземці порушників притягували до непропорційно великих покарань. Розрахунок був такий: за даними психологів, серйозніші злочини простіше зробити на розваленій неохайній території, в місцях, що перебувають у стані занепаду й занедбання. Джуліані вдалося значно покращити атмосферу міста.
Отже, чи стане Київ у ХХІ ст. містом, де будуть прагнути жити не лише українські громадяни з інших місцевостей, але й професіонали з розвинутих країн? Тут теж можна було б почати з простих речей. Наприклад, подолати звичку жителів столиці вигулювати собак у публічних місцях, а потім не прибирати сліди їхньої фізіологічної діяльності. Розумієте, останнє, крім того, що відчутно псує загальноміський «фен-шуй», ще й передає всім постійний сигнал: «ми живемо в суцільному лайні». Але ж це не так, правда?
[855]
ТЕОРІЯ
Центр сили
Глобалізація, нові технології та катастрофічне зменшення ресурсів призводять до того, що національні держави поступово втрачають свою роль. Мартін ван Кревельд, ізраїльський військовий історик, є одним із авторів цієї гіпотези. Іншими впливовими центрами сили можуть ставати недержавні утворення, великі міста, різноманітні мережі. Брюс Стерлінг, відомий письменник і футурист, на питання чи можна вважати збільшення ролі великих міст ознакою занепаду класичних національних держав відповів так:
«Організація за національною прикметою далеко не єдиноможлива. Нації з часом можуть відійти… Однак поки що важко уявити собі, що міста так само можуть зникнути. Всі головні міські центри на Балканах усе ще тут, хоча «нації», в яких вони знаходилися, змінили свої прапори, паспорти та валюти по п’ять або шість разів».
«Люди говорили про занепад національних суверенітетів скільки я себе пам’ятаю. Але зараз є одна значна відмінність – час від часу в деяких державах виникають настільки великі тріщини, які неможливо нічим залатати. Цьому не завадиш. Такі країни переходять у стан «країн, що не вдалися» (failed states), стають не-країнами. Хоча люди вже поступово звикають до таких прикладів. Тепер вони починають серйозно задумуватися про те, що не вдалася вся земна куля»