30 липня ВР проголосувала за висловлення довіри Литвину, таким чином не прийнявши відставки, після чого той підписав скандальний закон авторства Колесніченка – Ківалова. Відтак він обрав другий варіант, який дає йому шанс потрапити до парламенту наступного скликання (адмінресурс, вочевидь, тепер також допоможе перемогти по рідному округу на Житомирщині), але при цьому Володимир Михайлович тепер вже точно повторить шлях Олександра Мороза – стане цілком контрольованим владою суб’єктом, яким знехтують за першої-ліпшої нагоди.
Литвин, ясна річ, виправдовується, але, на відміну від попередніх дивних вчинків, тепер аргументи майстра красного слівця видаються комічними. «Якщо брати Конституцію та регламент, у голови Верховної Ради тільки зобов’язання є, а прав жодних немає, – просвіщав журналістів Литвин 31 липня, одразу по завершенні з’їзду Народної партії. – Якщо жодна пропозиція спікера не прийнята, то він негайно зобов’язаний підписати поданий йому на підпис закон». Днем раніше, коли ВР підтвердила його повноваження як голови, тобто не прийняла власноруч підписану ним заяву про відставку, регіонали і Ко справді відхилили поправки до мовного закону, подані Володимиром Михайловичем. Журналісти, утім, все ж хотіли почути від нього пряме зізнання. Спікер же натомість і далі розкидався локшиною, розлого розповідаючи, що направив президентові власні пропозиції щодо захисту української мови і що підпише закон не раніше, ніж отримає від Януковича відповідь. «Думаю, це станеться найближчими днями», – нарешті видушив із себе він. Проте вже за дві години прес-служба парламенту повідомила: документ підписано. Про жодну відповідь президента на «пропозиції» нічого не чути й досі. Тож, схоже, уся ця історія з підписанням/непідписанням – добре підготовлений «красивий хід Литвина».
Хай там скільки спікер посилатиметься на ст. 48 та 131 регламенту ВР, за якими нібито мусив поставити підпис після відхилення своїх поправок, грубі порушення в процесі ухвалення від того нікуди не поділися. Відтак він не лише підтримав, по суті, антиукраїнський документ, а й благословив незаконні дії, що стали традицією нинішнього парламенту.
Потенційним виборцям Литвина, напевне, було б цікаво дізнатися причини такого кроку. Джерела стверджують, що спікерові погрожували реанімацією справи Гонгадзе й переведенням зі статусу свідка у звинувачувані. З погляду Кримінально-процесуального кодексу, вважають опитані Тижнем юристи, зробити це дуже складно, але наскільки нинішню прокуратуру хвилює дотримання процедур? Не більше, ніж Верховну Раду.
До речі, те, що спонукало литвинівців голосувати за мовний законопроект, стало зрозуміло 30 липня, коли свій передвиборчий список оприлюднила ПР, і 31 липня, коли відбувся з’їзд Народної партії. На прохідних місцях списку регіоналів виявилися не лише троє нардепів від Блоку Литвина (Шаров, Зарубінський, Ващук), а й олігарх Василь Хмельницький. Саме він, як твердять деякі джерела, спонсорував політсилу Литвина на попередніх парламентських виборах і зберіг вплив на його парламентську фракцію. На з’їзді ж литвинців стало відомо, що Народна партія за списком на вибори не йде. Мовляв, немає грошей. У підсумку делегати одностайно підтримали пропозицію висунути кандидатів лише за мажоритарними округами. Загалом таких кандидатів від народників буде аж 69. Але реальні шанси серед них мають щонайбільше десяток – це якраз нинішні депутати, які голосували за мовний законопроект і які мають непогані ресурси, поза сумнівом, тепер і адміністративний.