Паризька тіньова економіка починається під Ейфелевою вежею. «Сувеніри, сувеніри!» — різними мовами пропонують вуличні комерсанти. Вони тягають на спині здоровезні грубі полотняні мішки, повні брелоків із її зображенням, спритно розкладають нехитрий крам на тротуарах і так само блискавично згортаються, щойно забачать поліцейського. Жести відточені, розраховані по секундах. Складна конструкція з мотузок дає змогу вмить згребти металеві вежечки до торби й здиміти, доки припаркується патрульна машина.
«Одне євро, одне-однісіньке євро!» — чуєш на кожному кроці. Пляшечки мінеральної води, кашкети, магніти на холодильник, наліпки, листівки, значки, браслети… Незчуєшся, як геть зайвий ланцюжок із дешевого металу вже висітиме в тебе на зап’ясті. «Дуже личить, просто неймовірно!» — бачиш під самим носом переможно піднятий великий палець продавця. Агресивна торгівля — вона така…
Спеціалізована поліцейська бригада раз по раз навідується під найпопулярніші туристичні об’єкти й конфіскує виторг, товар, виписує штрафи. «Вулична торгівля без дозволу класифікується як порушення четвертого рівня, — пояснює Давід, який понад 10 років працює в паризькій поліції. — На свій розсуд ми можемо обмежитися попередженням або стягти штраф у межах €50–750».
Читайте також: Іспит на право бути власником
Дешеві сувеніри в околицях Ейфелевої вежі та Лувру продають із рук виключно вихідці із Сенегалу. Кілька років тому Le Monde оприлюднила вичерпне розслідування про механізми функціонування виробничо-торговельної мережі, що об’єднує Африку, Азію, Америку та Європу. Мінеральною водою під храмом Зачарованого Серця на Монмартрі торгують переважно бангладешці. Тіньовий ринок у Парижі насправді розподілений та організований за територіями та національними спільнотами. Вихідці з Індії та Китаю не раз намагалися знайти під славетними монументами тепле місце й для себе, але сенегальці свою монополію відстояли. Відтак уже три десятки років поспіль нелегальну торгівлю сувенірними вежами в Парижі контролюють представники суфійської спільноти мюридів.
«У Тубі, другому за значенням місті Сенегалу й мюридській столиці, на гроші від продажу металевих вежок побудовано шикарну, височезну мечеть, — розповідає часопис Le Monde у своєму розслідуванні під назвою «Багатонаціональне підприємство торгівлі з рук». — У Нью-Йорку чітко зорганізовані між собою сенегальські вуличні комерсанти заробляють краще, ніж у Парижі, пропонуючи підробки фірмових годинників та сумок. «Штаб-квартира» громади мюридів у Гарлемі. Грошові струмочки з Європи та Америки зливаються у великий потік саме там. Кожен мюрид вважає своїм обов’язком передати марабу племені частину зароблених грошей».
Гучне розслідування у впливовому медіа, втім, не мало жодних радикальних наслідків для операторів мережі постачання й продажу сувенірних Ейфелевих вежок, виготовлених, певна річ, у Китаї. Французи загалом досить поблажливі до вуличної торгівлі й на рівні загальної побутової моралі не вважають її великим злочином. «Якось їм треба жити», — часто кажуть зі співчуттям. Тому й поліцейські рідко лютують. Штрафують продавців сувенірного краму переважно в межах €100. І то не часто.
Австрійський дослідник Фрідріх Шнайдер вважає, що тіньова економіка, себто незадекларована економічна діяльність, перекриває у Франції 12,3% ВВП на тлі 5,9% у Сполучених Штатах, 6,5% у Швейцарії. Крім сувенірного бізнесу мова про нелегальну працю няньок, будівельників, перукарів, манікюрниць та іншого персоналу зі сфери обслуговування, а також продаж контрабандних цигарок та алкоголю. Торгівля наркотиками й зброєю теж є частиною тіньової економіки, але зрозуміло, що відповідальність за таку «комерцію» обраховують за іншою шкалою, бо вона належить до кримінальних злочинів.
Надзвичайний стан, запроваджений у Франції понад рік тому після терактів 13 листопада, посприяв перерозподілу пріоритетів у роботі поліції. На боротьбу з тероризмом і торгівлею зброєю перекинуто більші сили. Натомість штат борців із нелегальною торгівлею сувенірами двічі скорочували. «Паризька поліція здатна виставити під Ейфелевою вежею бригаду із шістьох професіоналів, — розповів Тижню знайомий поліціянт. — Водночас продавців залізних вежок, води, значків, солодкої вати, мабуть, із півтисячі. У таких умовах не досягнеш ефективності. Завдання ставиться інакше: нагадати, що закон існує і що всі ці люди усе-таки поза ним».
Читайте також: Ті, що живуть у сутінках
Рік надзвичайного стану суттєво збільшив кількість затримань за торгівлю наркотиками. «Дрібні дилери, звичайно, не є пріоритетом антитерористичних бригад, — пояснює співрозмовник нашого журналу. — Але де зброя, там і наркотики. Шукають одних — натрапляють на інших. Денний обіг під’їзду з дилерською «точкою» в проблемному передмісті Парижа — близько €15 тис. Це за добу! Звісно, що гроші розподіляються між великою кількістю людей: між перевізниками, переховувачами, продавцями… Але економічні параметри злочинної діяльності приблизно в таких межах».
У кварталах та містечках, що зажили недоброї слави через високий рівень злочинності, патрульних поліцейських машин, вочевидь, побільшало. Перевірок, затримань, обшуків також. Попри це, дуже рідко правопорушників з іноземними паспортами висилають за межі країни. «У в’язницях опиняються ті, хто продає зброю та наркотичні речовини, а от виробники забороненого продукту практично не потрапляють за ґрати», — зазначає паризький журналіст, який спеціалізується на темах злочинності.
Чому тіньова економіка у Франції почувається комфортніше, ніж у Сполучених Штатах або, скажімо, Швейцарії? Причин кілька. Одна з найочевидніших — справді високі податки на зарплату в приватному секторі, які переказує державі роботодавець. Наприклад, праця няньки для маленької дитини без контракту коштує €10 за год. Із контрактом за той самий час треба заплатити €16, але робітниця при цьому отримуватиме тільки €9. «Заробітки багатьох молодих батьків просто не дають змоги розраховуватись офіційно, — каже Сільві, мама двох хлопчиків, дво- й чотирирічного. — Я хотіла б дотримуватися закону, але тоді мусила б звільнитися з роботи. Повертаюся не раніше ніж о 20:30, тож потребую допомоги з дітьми 30 год на тиждень. Порівняйте €1200, які я плачу одній симпатичній студентці «в чорну», і €1920, яких вимагав би контракт із нею, причому дівчина отримувала б із них лише €1080. Щоправда, наприкінці року частина грошей повернулася б у відшкодуванні з податків, але я заробляю за місяць чистими рівно €2100. Виходить, що фіскальна чесність у Франції — це привілей для заможних».
Читайте також: Між виживанням і саморуйнацією
Загалом податкові служби країни не надто прискіпливі до тих, хто винаймає за тіньовими схемами прибиральниць та няньок. На будовах, де традиційно задіяно багато нелегалів, контролю куди більше, і штрафів також. Це не зупиняє численних українців, молдован, сербів приїздити в пошуках роботи саме до Франції. За приблизними підрахунками, лише в паризькому регіоні на ремонтах заробляє мінімум 7 тис. українських хлопців. Не менш ніж половина грошей від них надходить до України: вони фінансують навчання дітей, лікування старих, спорудження житла…
Побутує думка, що відносна поблажливість контролюючих органів до тіньового ринку послуг пояснюється, зокрема, загальним станом французької економіки. Якщо всі все платитимуть, як вимагає закон, той-таки будівельний сектор утратить динаміку. «Краще взяти лише частину податку з будівельного проекту, ніж унеможливити його, — пояснює Анрі, економіст за фахом. — Тактика заплющених очей — це немовби мовчазна неписана угода між підприємцями, які беруть на себе певний ризик, але й працюють і все-таки сплачують податки до держскарбниці, та самою державою, яка їх контролює не надто ревно. Хтось, звісно, потрапляє під роздачу. Але не всі й не щодня».
Безперечно, нормативи ЄС не передбачають існування сірих зон в економіках розвинених країн Заходу. Щоб дозволити тій-таки сфері послуг вийти з тіні, придалась би податкова реформа, яка давно на часі. Кандидати в президенти Франції активно експлуатують у передвиборчому дискурсі наболілу тему. Але не факт, що той із них, хто опиниться при владі, зуміє скасувати привілеї одних і вибудувати перспективи другим.