Легким помахом ручки президент наклав санкції на всі активи депутата ОПЗЖ Тараса Козака. Це збурило чималу хвилю занепокоєного квоктання про нібито наступ на свободу слова серед колишніх регіоналів і теперішніх політичних соратників Козака, адже важливу частину з цих активів становили вісім телевізійних каналів, найпомітніші з яких ZIK, «NewsOne» та «112 Україна».
Звісно, про жодну свободу слова у цьому разі не йдеться, адже нестримна брехня і свобода слова — поняття не тотожні. Канали Козака стали взірцем того, якою має бути платформа для пропагандистських агіток, спрямована на боротьбу з власним народом. і ніяк інакше, аніж миттєвим перекриттям шлакопроводу, з цією пошестю боротися неможливо. Наразі в телеефірі ці крамнички, що торгують трешем, угаром та істерією, прикрили, але мушу вас засмутити: наведений перелік не є вичерпним.
Жодні канали й медіахолдинги не зрівняються у справі промивання мізків із такою потужною організацією, як Російська православна церква в Україні, що кокетливо ховається за формулюванням «Українська православна церква Московського патріархату». Вплив цієї структури в нашій країні вражає, до того ж поки що він усеохопний. Припускаю, що саме з цих міркувань, а також через бажання заручитися підтримкою такого могутнього холдингу впливу на українські уми дружині Віктора Медведчука Оксані Марченко довелося терміново торпедувати свій новий проєкт «Паломниця». Як очевидно з назви (серію буде спрямовано на «любов до Бога», як зрозуміло зі слів самої Марченко) — «Паломницю» присвячено Московському патріархату, на що Оксану благословив Блаженнійший Онуфрій, предстоятель РПЦвУ.
Читайте також: Митрополит Київський і всієї України Епіфаній: «Ми не хочемо особливих умов і не прагнемо бути державною церквою»
Скидається на те, що Медведчук просто розкладає яйця по різних медійних кошиках, бо кошик РПЦвУ не особливо відрізняється наративами від уже згаданих телевізійних. Навіть якщо ви не стежите за трендами з промивання мізків підпорядкованою Москві церквою, припускаю, що про одкровення умовних Усика чи Ломаченка таки чули. А там і зомбування вірян «брат на брата йти не може», «нам треба покаятися і все пробачити» (тому, хто нас убиває), «русский мир» як єдине спасіння», «українські вояки — братовбивці» і зрештою залякування «не будете слухатися, то всі помрете». Примітивний арсенал, який, проте, чудово працює на ослаблених системним отупленням і залякуванням людях. І на цьому драматичному моменті в мене для вас є й хороші новини — щоби протистояти РПЦвУ, не обов’язково чекати на указ президента за аналогією до ситуації з каналами Козака — опір ментальній окупації чудово працює на низовому рівні. Наведу приклад.
Для мене ця історія почалася місяць тому в довжелезному заторі на околицях закарпатського села Ділове, жителі якого перекрили дорогу, щоб відстояти своє законне право на українську церкву. Рішення про перехід від РПЦвУ до ПЦУ громада села ухвалила ще в січні 2019-го, але за два роки так і не отримала доступу до церкви — представники МП просто відмовлялися передавати громаді ключі до храму. На протест громада вийшла вже після того, як здобула право на користування храмом у судах, зокрема апеляційному, але так і не змогла це право зреалізувати через відвертий саботаж священника та його групи підтримки, організованої з прихильників «русского мира». Прикметно, що серед тих, хто протистояв громаді, був монах Венедикт Хромий, який, зокрема, просуває сепаратистські настрої в регіоні та підтримує ідею «Русинської народної республіки». І в такому сепаратизмі, що йде пліч-о-пліч із боротьбою за вплив, немає нічого дивного — якщо проаналізувати поведінку Росії, то страх утратити ментальну монополію якось надто часто призводить до тактики «не доставайся же ты никому».
Громада села Ділове з такою реальністю погоджуватись не збиралася, незважаючи на системні залякування. Варто зазначити, що підтримка ПЦУ і РПЦвУ розділилася за приблизною пропорцією 65 на 35, водночас, свої позиції московська церква утримувала за рахунок персональних погроз священника, який пообіцяв молитися за тих, хто перейде до ПЦУ, «аби вони всі повмирали».
Читайте також: Українське православ'я. Шанс на одужуання
Ми пробули в селі Ділове лише кілька годин, і за цей час не отримали жодного коментаря від представників РПЦвУ, натомість представники громади вичерпно розповіли, чому хочуть мати українське підпорядкування, а не московське. Також говорили про те, що хочуть слухати службу рідною мовою, і що священник МП відмовляється молитися за українських військових та називає братовбивцями тих, хто захищає Україну. «У мене, наприклад, зять був на фронті… Я маю двох онуків і не хочу, щоби мої діти та внуки були там, де побував зять», — каже жителька Ділового Марія Іванівна, яка, як мені видається, не розділяє цю локальну війну громади за українську церкву та глобальну війну Росії проти України. І я з нею погоджуюся. Ця активна жінка, яку я випадково зустріла в Діловому, висловила просто основоположну річ, котра для багатьох українців чомусь досі видається недосяжною: «Не можна боротися миром.
Ми миром ідемо два роки, а якби зробили так, як люди хочуть, то вже давно були би в церкві». Бо своє треба відвойовувати не лише в судах, а й активними діями та розголосом, що не тільки забезпечить ширшу підтримку, а також має шанс надихнути інші громади не опускати рук у своїй боротьбі за українське.
І знаєте що? Кілька днів тому громада Ділового таки отримала ключі від храму й тепер має його в повному розпорядженні, разом із кількома десятками бейсбольних бит, які забули парафіяни РПЦвУ. Так, зрештою, переможені не лише здають позиції, а й залишають за собою вже непотрібний інструментар ій — у випадку з храмом у Діловому це були бити, у випадку з каналами Козака таким інструментарієм стали співробітники каналів, які зараз панічно шукають роботу.